З настанням підліткового віку у дитини чи не у всіх батьків з’являються питання: що сталось з моїм малям? Як нам порозумітись? Чому ми не чуємо одне одного? Психолог Нікіта Карімов пояснює батькам, яким цікаво зрозуміти, що відбувається всередині підлітка з точки зору теорії розвитку, що впливає на підліткову поведінку та як цьому всьому зарадити, щоб зберегти довірливі стосунки.
Віковий розвиток передбачає певні етапи – вікові кризи, і підлітковий вік є одним з вирішальних моментів перед дорослішанням. Те, як саме людина пройде вікову кризу, впливає на все її подальше життя і за успішним виконанням задач розвитку слідує новий період, в якому людина постає з засвоєним фундаментальним досвідом і готова поратись з новими викликами.
Підлітковий вік символізує етап дорослішання, коли дитина поступово (але не лінійно!) набуває тих здібностей і якостей, якими має володіти доросла людина.
Найперший та найважливіший феномен, з яким доводиться стикатись – це усвідомлення власного «Я», тобто поява здатності до саморефлексії та формування власної ідентичності. Одразу поруч з цим процесом посилюється переживання сорому, адже сором у даному контексті відповідає за пред’явлення себе зовнішньому світу. Чи задавались ви питанням, чому підліток раптом стає дуже прискіпливим до власної зовнішності та атрибутів самовираження? Чому намагається доєднатись до субкультур та визначає себе через них? Саме тому, що на передній план виходить задача розвитку під кодовою назвою «самовизначення». Ми можемо порівняти цей процес з біблійною метафорою, коли Адам та Єва опиняються за воротами раю та усвідомлюють свою наготу. Так і з ідентичністю: все дитинство людина визначає себе через те, що про неї говорять дорослі і ідентифікується з цими ідеями, але підлітковий вік спонукає людину до самовизначення, самоусвідомлення і пошуку того «одягу», який сховає її вразливість та буде достатньо автентичним. Як дорослі, ми можемо врахувати цю особливість і розуміти, чому саме підлітки так різко реагують на будь-який відгук про них. Їхня ідентичність ще доволі крихка і те, що може здаватись нам неважливим, насправді має велике значення для підлітка. В наших силах не знецінювати ці переживання та поважати процес становлення їхньої ідентичності.
Усвідомлення власного «Я» також передбачає появу власного ставлення до себе та оточення, простими словами – формування самооцінки. Це означає, що підліток буде шукати правду про те, який він насправді, як насправді влаштований світ та стосунки в ньому, сумніватись в тому, що кажуть батьки та інші авторитетні дорослі. Це початок сепарації – побудови автономії, як окремої особистості з власними цінностями та світоглядом.
Але важливо розуміти, що цей і так доволі інтенсивний процес відбувається в психіці, яка все ще формується, і підліток не завжди здатний усвідомлювати комплексність деяких явищ. Мова йде про чорно-біле мислення, яке передбачає різке перемикання між протилежними точками зору, почуттями тощо. Це пояснення, чому підліток може бути нестерпно категоричним і відмовлятися чути будь-які аргументи з боку дорослих. Для того, щоб цей процес пройшов успішно та менш болісно, дорослі все ще мають витримувати та сприймати інтенсивні вияви почуттів (у психології це називається окремим терміном – контейнування). Коли хвиля переживань спаде, ближче до пізнього підліткового віку, – ви побачите перед собою іншу людину, яка здатна тверезо мислити та роботи висновки з урахуванням сірих тонів.
Величезна кількість тривоги, якою супроводжується процес сепарації та самоідентифікації, часом стає непідйомною задачею для психіки, яка ще не є до кінця стабільною. Цей самий процес відбувається і з організмом загалом. Ми можемо спостерігати, як кострубато та непослідовно виглядає процес дорослішання, тому дорослі мають бути втіленням стійкості та стабільності, на яку можна спиратись в моменти хвилювання.
В цьому пункті також є деякі «але», і вони дуже важливі. Сепарація означає не тільки повалення авторитету дорослих, а і пошук нових. Фокус уваги підлітка зміщується з батьків на однолітків: їхня думка та ставлення стає більш значущим, впливовішим. Вони вчаться будувати власні ієрархії, відповідати соціальним нормам, які певною мірою запозичені у дорослих. Тобто, в якомусь сенсі, ми бачимо повторення етапу «рольової гри» з дошкільного віку, тільки в підлітковому віці це відбувається не з іграшками, а виходить на соціальний рівень, де на кону стоять реальні стосунки з людьми та власне місце в цьому мікросоціумі.
Звісно, перед нами постає питання балансу і кордонів. Якщо підліток прагне до повної свободи та самостійності, це не означає, що ми повинні одразу її давати. Також це не означає, що допоки не настало повноліття, ми маємо ставитись до нього, як до безпомічної дитини. Це називається балансом підтримки та фрустрації. Ми можемо поступово привчати підлітка до зустрічі з відповідальністю та наслідками власних дій, але в такій мірі, щоб цей досвід було можливо інтегрувати та використати для подальшого розвитку. Ми можемо дати можливість стикнутись з переживанням провалу або розчарування у першому коханні, дати можливість навчитись перепрошувати за різкі та імпульсивні вчинки, даючи розуміння того, що можна виправити, а що – ні. Загалом, тут буде доречною метафора з раннього віку: дитина не навчиться ходити самостійно, якщо її постійно тримати на руках, але вона має знати, що падіння – це не кінець життя, і поряд завжди буде дорослий, готовий допомогти.
Стратегія, яка допоможе в цьому процесі, полягає в дотриманні послідовності, справедливості та адекватної гнучкості встановлених меж.
Впродовж підліткового віку і до настання дорослості продовжує доформовуватись кора головного мозку, що дозволяє краще контролювати імпульси та емоції, але процеси збудження все ще переважають над процесами гальмування. Саме тому ми не можемо розраховувати на те, що підліток зможе приймати рішення на рівні з дорослими, як і те, що перед нами вже не маленька дитина.
Так, підліток буде приймати багато поспішних рішень та робити помилки. І це один з критичних аспектів, який впливає на те, як він буде обходитись з відповідальністю у дорослому житті.
Сюди відноситься також і ризикована поведінка. Ми, як дорослі, можемо і маємо закладати базу знань правил безпеки та наслідків їх порушення, але маємо враховувати що все ще несемо відповідальність за життя та здоров’я дитини. Зазвичай, ризиковані дії мають дві причини: цікавість або компенсація інших, більш серйозних проблем. Не завжди ризикова поведінка є проявом глибших психологічних проблем, але якщо вона стає систематичною – це серйозний привід звернути увагу на неї та звернутись за допомогою спеціалістів.
Таким чином, важливою є стратегія, яку ми обираємо при взаємодії з підлітками. Важливо рефлексувати власне ставлення до підліткового віку вашої дитини. Вас це злить, лякає, викликає сором через спогади, провину, що ви не можете впоратись? Скоріше за все, вам знайомий повний спектр переживань, адже у цілеспрямованості до дорослішання підліток не залишить байдужим нікого.
І навіть якщо іноді здається, що ви безсилі або відкинуті вашою дитиною – це не так, ви все ще їй потрібні. Вона може цього не усвідомлювати чи відкрито заперечувати, але так працює розвиток; він можливий тільки якщо поруч є дорослий, на якого можна спиратись і тренувати свої навички взаємодії зі світом.
Що ж відбувається тоді, коли за віком вже час, а підлітковий бунт все ніяк не настає? Чого очікувати?
Варто розуміти, що задачі розвитку йдуть послідовно і людина переходить від однієї до іншої тоді, коли попередня сходинка засвоєна тією мірою, яка дозволяє ускладнення психічних процесів. Сепарація та індивідуація можуть настати тільки тоді, коли дитина отримала переконливу кількісно та якісно безпечну прив’язаність. Тому, з одного боку, якщо підліток висловлює бажання відділись від вас – ви виконали батьківську роботу попередніх етапів. Якщо ж ні, то можна шукати причину в минулому досвіді. Якщо дитина демонструє байдужість, несамостійність, переживає страх чи тривогу за відсутності дорослих, не соціалізується серед підлітків, не зайвим буде звернення до психолога, щоб розібратись в тому, яким чином можна пройти попередні етапи вікового розвитку.
Настання підліткового віку змінює всю динаміку стосунків у родині, тому підтримка може бути потрібною всім учасникам цього процесу. Батькам теж буває доволі непросто прийняти ці зміни і корегувати своє ставлення до дитини, яка дорослішає. Буває складно знаходити нові сенси, коли виявляється, що підліток вже не так сильно потребує вашої участі в його житті. Найкращий сценарій, коли вам вдається балансувати між власним життям та дозованою включеністю в життя підлітка. Адже перемикання між крайнощами у вигляді гіперопіки та повної байдужості також є проявом чорно-білого сприйняття світу.
Розвиток стосунків – завжди взаємний та дзеркальний процес, де змінам доводиться піддаватись всім. Ми не можемо вимагати у підлітка дотримання домовленостей і правил, якщо самі не витримуємо цю послідовність. Так само і з довірою та самостійністю. На будь-якому етапі сімейних стосунків важливо пам’ятати одне: якщо ви є цілісною особистістю, з цінностями та сенсами, орієнтуєтесь у власних почуттях та потребах та розумієте важливість близьких стосунків, то ваша дитина буде переймати ці вміння. Якщо обидві сторони навчаються приймати ці зміни та зацікавлені в пошуку нових форм взаємодії, то їхні взаємини не втрачають близькість та збагачуються.
Нікіта Карімов