Президентом Польщі буде «українооптиміст»

0

Державна виборча комісія Польщі підбила підсумки голосування в першому турі президентських виборів, який відбувся 10 травня. Несподівано переміг кандидат від опозиційної партії «Право і справедливість» (PіS) Анджей Дуда, за якого віддали голоси 34,76% громадян. На другому місці опинився чинний президент Броніслав Коморовський, що його підтримала правляча партія «Громадянська платформа» (РО) – 33,77% голосів. Саме ці політики 24 травня зустрінуться в другому турі. Явка виборців склала 48,96 %, тобто стала однією з найнижчих протягом останніх років.

Перший тур президентських виборів у Польщі завершився політичним «землетрусом», наслідки якого країна над Віслою, здається, буде відчувати протягом найближчих років. Декілька тижнів тому здавалося, що ніхто не зможе відібрати перемоги в чинного президента, проте Б. Коморовський не лише не переміг у першому турі, а й примудрився посісти друге місце. Уже не кажучи про те, що його другий президентський термін несподівано опинився під знаком запитання. Причина полягає в надто великій впевненості у доброму результаті як штабістів Коморовського, так і його потенційних виборців, які просто не прийшли на дільниці. Та й кампанія чільного президента виглядала важкою та нестравною і, щиро кажучи, мало цікавою.

Головний «порушник спокою» – це 42-річний кандидат від опозиційної партії «Право і справедливість» Анджей Дуда, який вдало використав певну втому польського суспільства від Коморовського та партії «Громадянська платформа», яка керує країною протягом останніх 8 років. Дуді вдалося відмежуватися від свого партійного шефа Ярослава Качинського. Молодий політик впевнено провів кампанію та заслужено переміг у першому турі. Замість Качинського, який «приївся» за останні кільканадцять років політичного життя, польські симпатики правих сил побачили нове обличчя – енергійного та свіжого політика, який несподівано став фаворитом президентських перегонів.

Президентська кампанія в Польщі: з Україною на другому плані

«Невже у вас, у Польщі, дійсно в розпалі виборча кампанія?» – запитала мене журналістка одного з українських телеканалів, яка у квітні спеціально приїхала до Варшави знімати сюжет про президентські перегони над Віслою. Дійсно, цьогорічні змагання за найвищий пост у Польщі перед першим туром важко було помітити, якщо спеціально не слідкувати за ними в ЗМІ. Проте перед другим туром розпочалася справжня баталія.

Пояснень «спокою» було декілька. По-перше, восени в Польщі – яка, нагадаю, є парламентською республікою, де глава держави має менші повноваження, ніж президент України, – відбудуться вибори до парламенту. Тому головна битва за те, хто керуватиме країною, розгорнеться саме тоді. По-друге, занадто міцною здавалася стартова позиція нинішнього очільника держави Б. Коморовського, який за п’ять років свого врядування зберіг реноме політика, котрий користається найбільшою довірою серед громадян. Частина експертів навіть припускала, що вперше від 2000 року доля президентського крісла може вирішитися вже в першому турі голосування.

Проте не так сталося, як гадалося, а перемога А. Дуди над Б. Коморовським у першому турі додала політичному життю в Польщі справжнього «драйву».

Якщо говорити про «українську тематику», то вона в польських виборчих перегонах присутня передусім як невід’ємна складова ширшого поняття безпеки Польщі, стабільності й миру в регіоні Центрально-Східної Європи та зовнішньої політики Варшави. Проте й тут політики дивилися на «українську справу» по-різному.

Тому важливо, що до другого туру потрапили кандидати, які обоє є «українооптимістами».

А. Дуда, як це належить опозиційному кандидату, потроху критикував Коморовського в нерішучості щодо питання постачання Києву зброї, навіть наприкінці січня натякнув, що слід обміркувати справу висилки в Україну польських військових. Після того, як цю заяву гостро розкритикувала прем’єр-міністр Ева Копач, Дуда пояснив, що йшлося про польських військових, але в рамках місії НАТО. До того ж опозиційний кандидат не погоджувався з польською зовнішньою політикою, зокрема, у справі російсько-українського конфлікту. На думку Анджея Дуди, Польща мала бути присутньою під час «мінських переговорів» як країна, яка межує і з Україною, і з Росією. У своїй передвиборчій програмі кандидат партії «Право і справедливість» робить ставку на активну зовнішню політику Варшави та регіональний союз країн Центрально-Східної Європи.

Після перемоги Дуду в першому турів виборів українські інформаційні агентства, відповідаючи на запитання «Who is Mr. Duda?», підкреслювали: це той кандидат, який «публічно припускав пряму військову допомогу Україні». А частина експертів зазначила, що «антиросійська риторика партії PіS на руку Києву» і згадували рішучу позицію покійного президента Польщі (саме від партії «Право і справедливість») Леха Качинського впродовж російської агресії проти Грузії 2008 року.

Президент Польщі Б. Коморовський протягом останніх п’яти років доводив, що є справжнім союзником України: не української влади, а саме українського суспільства. Важко порахувати, скільки разів Коморовський зустрічався з українськими лідерами, від Януковича до Порошенка. Окрім того, під час своїх візитів в Україну польський президент завжди знаходив час поспілкуватися не лише з представниками влади, а й також опозиції. Неодноразово він зустрічався з українськими опозиціонерами у Варшаві. Президент Польщі до останнього вмовляв колишнього українського президента не сходити зі шляху європейської інтеграції. Саме очільник Коморовський бив на сполох, коли режим Януковича здійснював спроби силового придушення Майдану, а Росія розпочала агресію проти України. У питаннях спільної історії Польщі та України, зокрема в питанні Волинської трагедії, нинішній президент закликав шукати порозуміння навіть після того, як в день його виступу в Верховній Раді 9 квітня 2015 року народні депутати визнали вояків УПА, яких поляки сприймають однозначно негативно та ворожо, «борцями за незалежність України».

У виборчій кампанії 2015 року Б. Коморовський доволі адекватно оцінює свої президентські повноваження як глави парламентської республіки, тому головний акцент робить на зміцнення обороноздатності Польщі та тіснішу взаємодію з НАТО. «Ключовим для нас є контекст подій за нашим східним кордоном. Президент Б. Коморовський у співпраці з урядом Польщі послідовно підтримує прагнення України до зближення зі структурами Європейського Союзу і НАТО», – читаємо також у програмі кандидата Коморовського.

Кандидати–«українопесимісти» у програші?

Другою сенсацією першого туру став незалежний кандидат, відомий музикант та муніципальний діяч Павел Кукіз, за якого проголосували 20,8% поляків, що дозволило йому посісти третю сходинку. Кандидата, який своїми піснями, у тому числі й українською мовою, підтримував протестувальників проти режиму Януковича на Майдані та возив в Україну бронежилети, ще донедавна можна було вважати «українооптимістом», проте декілька місяців тому його позиція щодо східного сусіда змінилася. Позиціонуючи себе як незалежного «позасистемного кандидата» консервативного спрямування, Кукіз висловлював підтримку Україні, проте виступав проти надання Києву зброї. «Бронежилети – так, автомати Калашникова – ні», – наголошував політик. До того ж Кукіз гостро критикував історичну політику Києва, зокрема визнання УПА борцями за незалежність України.

Саме за електорат Кукіза розпочалася боротьба в другому раунді президентської кампанії. Проте сам політик встиг заявити, що не підтримає ані Дуду, ані Коморовського, адже ці два політика та їхні партії представляють стару систему, проти якої власне бореться Кукіз.

На четвертому місці опинився ультраправий кандидат, депутат Європарламенту та водночас «євроскептик», лідер партії «Коаліція оновлення Речі Посполитої свобода і надія» – Koalicja Odnowy Rzeczypospolitej Wolność i Nadzieja (KORWiN) – Януш Корвін-Мікке (3,26 % голосів у першому турі). Він не приховував, що найкращим сусідом для Польщі була б слабка, корумпована Україна, така, як за президентства Віктора Януковича. Антиєвросоюзний та антиамериканський політик, який, здається, викликає найбільші суперечності над Віслою, називав нинішню Україну «потенційним ворогом», а США – країною, яка намагається розпочати Третю світову війну. Він визнає Крим російською територією, вважає Путіна чудовим лідером, навіть таким, котрий «був би добрим президентом Польщі». Кульмінацією суперечливих заяв Корвіна-Мікке стало «одкровення» для російських ЗМІ про те, що в лютому 2014 року на київському Майдані стріляли «польські снайпери», а сама Революція гідності – це «наша (Заходу – ред.) робота».

Головною «невдахою» першого туру можна впевнено вважати кандидатку від Союзу лівих демократів (SLD) Маґдалєну Оґурек (2,38 %), п’яте місце – а це найгірший результат лівиці за всю історію демократичної Польщі. 36-річна кандидатка історичних наук, хоча і засуджувала російську агресію над Дніпром, була відвертим противником надання Україні зброї, а також виступала за «нормування польсько-російських відносин», які різко погіршилися протягом останніх двох років. Символічною також виглядала заява Оґурек про те, що вона як глава держави «не вагалася б взяти слухавку і особисто зателефонувати до Владіміра Путіна».

Загалом за президентське крісло в Польщі боролися 11 кандидатів, проте підтримка більшої частини з них, у тому числі маршала Свєнтокшиського воєводства Польщі Адама Ярубаса від правлячої Польської селянської партії (PSL) та колись дуже популярного депутата Сейму Януша Палікота – лідера партії Твій рух (Twój Ruch), не перевищила й 2%.

Усі «крапки над і» в ставленні польських політичних партій до України як держави–союзника та до українських мігрантів у Польщі розставить наступна кампанія – перед парламентськими виборами, які відбудуться в жовтні. Отже, цьогорічна осінь буде дуже спекотною, зокрема, якщо взяти до уваги результати першого туру президентських виборів. Позиція правлячої «Громадянської платформи», яка двічі поспіль перемагала на виборах до законодавчих зборів, виявилася не такою ж і непохитною. Натхненна успіхом опозиційна сила «Право і справедливість» вже готується взяти реванш за програші в 2007 та 2011 роках. Знищити «двопартійну систему» в Польщі обіцяє консервативний Павел Кукіз, який вже анонсував перемогу своєї ще не створеної політичної сили на парламентських виборах. А ще до Сейму планує потрапити й ультраправа партія Януша Корвіна-Мікке. Отже, все вказує на те, що за кілька місяців, після запеклої боротьби, розклад політичних сил у Польщі може кардинально змінитися.

Андрій ШЕРЕМЕТ

Share.