Нова реформа польської орфографії принесла найбільші зміни за останні дев’яносто років. В інтерв’ю для «Нашого вибору» професор Варшавського університету, мовознавець і дослідник медіа Радослав Павелець пояснює, що саме змінилося у правилах написання – зокрема щодо великих літер і префіксів – та як нові норми впроваджуватимуться на практиці.
Радослав Павелець – професор факультету журналістики, інформації та бібліології Варшавського університету, мовознавець і дослідник медіа. Автор численних наукових монографій, статей, словників і популярних публікацій, а також головний редактор квартальника «Studia Medioznawcze». Упродовж багатьох років досліджує мову в контексті освіти, медіа та суспільної комунікації.
Діана Прудник: Як ви оцінюєте масштаб змін, які набрали чинності з 1 січня 2026 року? З академічного погляду, це революція в орфографії чи радше впорядкування та уточнення норм, які давно викликали сумніви?
Радослав Павелець: Це реформа, на яку багато людей чекали. Польська орфографія довгі роки не зазнавала суттєвих змін – вводили лише дрібні корективи. Однією з найважливіших було допущення у 90-х роках варіативного написання nie з дієприкметниками, наприклад: nieotwarty, niezrobiony, niedziałający. Протягом багатьох років існували паралельні форми – разом і окремо. У новій реформі покінчили з цією подвійністю і визнали написання разом як єдине правильне, що, на мою думку, є розумним рішенням.
Мова змінюється повільно – подібно до того, як у праві діє принцип vacatio legis [ред. – встановлений законом період часу між офіційним опублікуванням нормативно-правового акта та моментом набуття ним чинності], у мові потрібен час на адаптацію. Реформа була необхідною, бо частина попередніх рішень просто не працювала. Класичним прикладом є принцип написання nie з прикметниками та прислівниками: у нульовому ступені писали разом (nieładny), а у вищому і найвищому – окремо (nie ładniejszy, nie najładniejszy). Це було нелогічним рішенням і давно зазнавало критики. Спроби змінити його робилися ще десятки років тому, але тоді від ідеї відмовилися через побоювання хаосу у видавництвах. У той час виходили два ключові для національної культури видання – «Słownik języka polskiego» і «Wielka encyklopedia powszechna PWN». Зміна на той момент означала б, що в одній половині цих видань буде одна орфографія, а в іншій – інша. Тому вирішили почекати; чекали до січня цього року.
У цьому сенсі реформа є обґрунтованою – вона впорядковує правила та адаптує їх до практичного вживання. Наприклад, назви виробів, як-от Ford чи Opel, тепер офіційно пишуться з великої літери – хоча користувачі мови й раніше часто писали їх саме так.
Реформа є найбільшою зміною польської орфографії за девʼяносто років. Чому на неї довелося чекати так довго?
Орфографію загалом дуже важко реформувати, адже це потребує стабільних державних інституцій і широкого суспільного консенсусу. Саме тому великі зміни відбуваються рідко. У випадку польської мови перші спроби впорядкувати орфографію з’явилися після відновлення незалежності у 1918 році. Тоді, зокрема, остаточно закріпили місце літери «j», яка раніше не функціонувала в такій формі, як сьогодні.
Наступна велика кодифікація відбулася у 1936 році. Після цього зміни довгий час мали радше косметичний характер – йшлося про окремі корективи, а не про системну реформу.
Іноді – напівжартома – можна було почути думку, що дрібні корективи роблять для того, щоб видавати нові орфографічні словники. Однак це радше іронічні коментарі, з якими я не погоджуюся. Сьогодні ситуація є іншою – словники існують здебільшого в електронному форматі.
Чи можна тоді сказати, що нова реформа є радикальною?
Радикальна реформа орфографії означала б ліквідацію подвійних написань, таких як «rz», «ż», «ch» і «h» чи «ó» і «u». Це була б справді революційна зміна. Нинішня реформа радше впорядковує та модернізує систему, але не змінює її фундаментально.
У 2024 році середовище перекладачів опублікувало свою позицію щодо нової реформи. Загалом вони підтримали зміни, але висловили і серйозні застереження. У листопаді 2025 року Рада польської мови (RJP) відкликала одну із запланованих змін – щодо багатослівних географічних назв. Як формувалася остаточна версія реформи?
Загалом реформа отримала підтримку, хоча лунали й конкретні зауваження, передусім щодо розширення використання великих літер. У результаті один із запропонованих пунктів відкликали. Водночас зберегли інші рішення, зокрема дуже цікавий пункт, що стосується назв об’єктів у міському просторі. Згідно з новими правилами слова на кшталт aleja, brama, bulwar, osiedle, plac, park та інші писатимуться з великої літери, якщо вони є частиною власної назви. Залишається один виняток – слово ulica, яке й далі пишеться з малої літери, наприклад: ulica Józefa Piłsudskiego, але вже Aleja Niepodległości або Brama Warszawska.
Я вважаю, що це розумне рішення, адже на практиці користувачі мови давно писали саме так. Хорошим прикладом може бути Pomnik Lotnika у Варшаві. За старими правилами слід було б писати pomnik Lotnika, але на самому пам’ятнику використано напис із великої літери. Тож у цьому випадку реформа просто узгоджує норму з фактичним уживанням.
Я також маю досвід оцінювання шкільних підручників як експерт Міністерства освіти. Не раз стикався із ситуацією, коли навіть автори підручників використовували усталений на практиці напис, а не той, що вважався нормативним. Тому я вважаю цю зміну обґрунтованою, хоча, звісно, як у будь-якій сфері, з’являються й консервативні зауваження. Зрештою мовні реформи завжди потребують відкритості та консультацій із практиками. Наприклад, опублікована в «Poradniku Językowym» позиція середовища перекладачів щодо використання великих літер у географічних назвах стала результатом дискусії, яку я вів із ними під час конференції «The Translation and Localization Conference KTLC» у вересні 2024 року у Варшаві.
А як мовознавче середовище сприйняло цю реформу?
Кожна реформа орфографії викликає великі емоції. Іноді я жартома кажу, що з орфографією трохи так само, як із сексом – майже кожен вважає, що добре на ній знається, і кожен має до неї певне ставлення. У випадку цієї реформи теж виникло чимало суперечок, тому дискусії були справді інтенсивними.
У Варшавському університеті відбулася зустріч за участю Ради польської мови, під час якої точилися запеклі суперечки. Зрештою частину рішень залишили.
Як Ви пояснюєте те, що частину зауважень, висловлених у 2024 році, врахували, а частину – ні?
Не всі пропозиції обов’язково потрібно враховувати: з одного боку, слід брати до уваги аргументи, які надходять, а з іншого – іноді варто залишати чинними раніше ухвалені рішення. Рада польської мови діє на основі закону про польську мову і є повноважним органом для внесення змін, тому несе за них відповідальність.
Я вважаю, що якщо під час дискусії сторони готові до поступок, завжди є можливість для подальшої корекції рішень. Якщо згодом виявиться, що деякі з них не працюють на практиці, таке рішення можна відкликати або запропонувати інше, краще.
Варто також пам’ятати, що передбачено перехідний період до 2030 року. Це дуже важливо, адже орфографічні зміни мають реальні практичні наслідки – потрібно адаптувати документи, печатки, вивіски чи офіційні матеріали. Реформа дає час на спокійне впровадження нових правил.
Одним з елементів реформи, про який Ви згадали, є розширення використання великої літери, особливо в назвах обʼєктів, інституцій чи публічних закладів. Чи існує ризик її надмірного вживання?
Велика літера – це одне з найслабших місць польської орфографії. Правило говорить, що її потрібно використовувати у власних назвах, але сама категорія власної назви є нечіткою – не завжди зрозуміло, що саме до неї належить. Якби вона була однозначною, вистачило б одного правила. Натомість після нього з’являються десятки сторінок винятків і уточнень.
Проблема особливо загострюється у випадку багатослівних назв: назви книжок ми пишемо інакше, ніж назви часописів. Якщо йдеться про назву книжки, великою літерою пишемо лише перше слово. Тому правильний запис – «W pustyni i w puszczy», де лише перше слово починається з великої літери. Інакше – у випадку назв часописів: тут з великої літери пишемо всі складники назви, звідси правильний запис – «Gazeta Wyborcza». Вже на цьому етапі видно, що одні й ті ж механізми написання не діють у всіх типах назв.
Ситуацію додатково ускладнює сильний вплив англійської мови, в якій велика літера вживається значно частіше. В англійській орфографії з великої літери пишуться майже всі слова в назвах книжок, за винятком коротких сполучників і прийменників. Прикладом може бути назва роману Ернеста Гемінґвея «For Whom the Bell Tolls», у якій лише слово the написане з малої літери. Натомість у польському перекладі цієї ж назви діють зовсім інші правила – правильний запис «Komu bije dzwon», де з великої літери пишеться лише перше слово. Різниця ця є принциповою і часто стає джерелом помилок, особливо у текстах, створених під впливом англомовних зразків.
Це особливо помітно в документах ЄС та перекладах, де англійські правила написання великої літери механічно переносяться на польську мову. Це призводить до зловживання великими літерами й поступового розмивання орфографічної норми.
Варто зауважити, що багато народів дуже свідомо захищають свою мову та орфографію. Іспанці дбають про власні норми, а китайці зберігають традиційну систему ієрогліфічного письма як важливий елемент єдності країни та культурної спадщини. Тому так важливо – попри глобальні впливи – зберігати усвідомлення специфіки польської мови й послідовно застосовувати її власні правила.
У реформі також йшлося про написання префіксів та елементів на кшталт eko, mini, maxi, quasi. Що Ви про це думаєте?
Стара норма передбачала написання префіксів разом зі словами, однак niby і quasi писалися через дефіс. Тепер дозволено писати їх разом, за винятком випадків, коли вони поєднуються з власною назвою, наприклад: quasi-Anglik або niby-Polak. Це логічне рішення, адже всередині слова з’являється велика літера.
Більше сумнівів може викликати допущення кількох варіантів написання таких елементів, як mini чи eko. Річ у тім, що це не класичні префікси, а так звані префіксоїди – форми, які з одного боку виконують функцію префіксів, а з іншого зберігають значення самостійних слів. У цьому випадку багато залежить від інтерпретації. Хороший приклад – написання слів miniwieża і mini wieża. Теоретично можна визнати, що вежа справді є «mini», тобто маємо прикметниковий зворот, який можна писати окремо. З погляду мовної логіки такий запис є можливим і семантично зрозумілим. Проте виникає питання, чи така інтерпретація завжди є виправданою і чи в кожному випадку справді можна осмислено розділити ці два компоненти.
Це явище є відносно новим у польській мові, тому природно, що орфографічна система лише намагається його впорядкувати.
Що у новій реформі, на Вашу думку, викликає найбільше сумнівів?
Найбільше суперечок викликає запровадження варіативності – тобто можливість кількох правильних написань одночасно. З одного боку, це пристосовує правила до реального вжитку, а з іншого – може призводити до розмивання норми. Насправді це радше філософська, ніж орфографічна проблема.
Особисто я був би прихильником чіткого визначення принаймні однієї рекомендованої норми. Вже 20 років функціонує чіткий поділ на зразкову та ужиткову норму, який добре себе зарекомендував на практиці. Зразкова норма обов’язкова для професіоналів – журналістів, акторів, письменників, юристів тощо – тоді як ужиткова допускає більшу гнучкість. У реформі водночас бракує чіткого зазначення, яка форма є рекомендованою.
Чи можна тоді сказати, що варіативність написання може ускладнити навчання польської мови для іноземців?
На мою думку, питання глоттодидактики – тобто викладання польської чи іншої мови як іноземної – не було достатньо враховане. Варіативність може створювати певні труднощі для тих, хто вивчає польську, хоча це не є дуже серйозною проблемою. Англійська мова теж має значну різноманітність – як у нормах, так і в написанні – і попри це успішно викладається у всьому світі.
Як освітні інституції мають діяти у перехідний період?
Передусім варто заохочувати до застосування нових правил, адже студенти та учні користуватимуться ними протягом усього життя – тож у певний момент потрібно почати. Однак це має бути саме заохочення, а не примус. У мові примус часто викликає спротив. Потрібно пам’ятати, що людина найкраще опановує мову тоді, коли має з нею позитивні асоціації.
Тому нові рішення слід популяризувати – це в інтересах самих користувачів мови. Водночас існує принцип, якого потрібно безумовно дотримуватися – принцип єдності написання. Якщо хтось вирішує писати роботу за новою орфографією, він повинен послідовно застосовувати її в усьому тексті. Якщо ж обирає попередні правила – також має дотримуватися їх від початку до кінця. Неприпустимо писати ті самі форми двома різними способами в одному документі – це базовий редакторський принцип.
Яку пораду Ви дали б людям, які вивчають польську мову?
Більшість людей має зорову пам’ять і запам’ятовує мовні форми через контакт із текстом. З одного боку, це сприяє засвоєнню норм, з іншого – може обмежувати усвідомлення того, як працює мовна система, що призводить до своєрідної «інформаційної бульбашки». Досліджуючи тексти, починаючи від середньовіччя, я зустрічаю багато різних варіантів написання тих самих слів.
Варто також зазначити, що польська орфографія є відносно простою, оскільки в більшості випадків спирається на фонетичний принцип – написання відповідає вимові. Це стосується більшості слів. Труднощі викликають насамперед великі літери, написання разом і окремо, а також система передачі м’яких приголосних. У слові środa м’якість передається рискою над літерою, у слові siano – літерою «і», яка не вимовляється, а в слові siła – теж літерою «і», але вже вимовною. Це рішення є історичною помилкою, що сягає XVI століття. Воно створює навчальні труднощі, але не надто великі. Пам’ятаю, що в третьому класі початкової школи майже всі діти спочатку робили помилки, але вже за місяць ситуація значно покращувалася. Це показує, що певні орфографічні труднощі можна ефективно подолати на практиці.
Для багатьох людей складним залишається також розрізнення польських приголосних. Польська – мова з розвиненою системою приголосних і низкою дуже подібних звуків, як-от «s», «sz», «ś», «c», «cz», «ć» тощо. Їх нелегко розрізняти людям, рідна мова яких має більш диференційовану систему голосних, а не приголосних, як, наприклад, французька. Голосні у польській мові прості, натомість приголосні можуть бути складними. Люди з інших країн Східної Європи іноді жартома коментують польську мову, імітуючи «пшек, пшек, пшек» – так вона звучить у їхньому сприйнятті. Проте різноманітність мов є доказом багатства людської культури, а польські приголосні дають неперевершені художні можливості – як-от у вірші Стаффа «O szyby deszcz dzwoni, deszcz dzwoni jesienny…».
Нові правила поступово поширюватимуться через школи та академічне середовище. Працівники медіа муситимуть швидко їх опанувати, а користувачі мови навчатимуться від них. Водночас здається, що нинішня реформа польської орфографії відбуватиметься значно спокійніше, ніж реформа німецької орфографії. Коли я завершував свою роботу в німецькому університеті в 1997 році, там запровадили досить глибоку реформу, яка спричинила масштабні протести. Протягом багатьох років різні впливові середовища, а також Німецьке агентство преси не хотіли пристосовуватися до нових норм. Здається, що в Польщі цей процес буде значно менш бурхливим.
Трохи жартуючи, можна сказати: нам залишається esperar, що іспанською означає водночас «чекати» і «сподіватися».
Розмовляла і переклала з польської Діана Прудник.