Досвід біженства суттєво вплинув і продовжує впливати на кожного, хто був змушений тікати від війни, не оминаючи дітей і підлітків. Труднощі в навчанні, почуття виснаженості, апатії, втрати звичних орієнтирів, замкненість у собі або ж, навпаки, нестримна жага до активної соціалізації – це далеко не повний перелік викликів, з якими доводиться мати справу батькам, дітям, педагогам. Проте чи не найбільше розгубленості у дорослих викликає своєрідний «відкат» дитини у соціальних та психологічних навичках. Що таке психологічна регресія? Чому і навіщо вона виникає? Що робити батькам, аби підтримати дитину? Із цими питаннями «Наш вибір» розбирається спільно з психотерапевткою Валерією Валовою.
Велика кількість українців через війну були змушені різко покинути свої домівки, звичне життя, та опинилися в інших країнах без знання мови, особливостей життя в новому суспільстві, звичних обставин і можливості довгострокового планування. Подібне напруження не минає безслідно для психіки, проявляючись у почутті постійної тривоги чи страху, туги за домом і ностальгії за життям «до 24 лютого», втоми, безсилля, а іноді й у спалахах розпачу чи люті. Процеси, які при цьому відбуваються у психіці дорослих та дітей, багато в чому подібні. Проте, з огляду на різність ступеня сформованості нервової системи, обсяг життєвого досвіду та доступний арсенал засобів адаптації, переживатись ці процеси можуть дуже по-різному, вимагаючи різних способів підтримки та проявляючись у різних формах.
Досить часто в період тривалого виснажливого стресу ми можемо спостерігати явище регресії: людина ніби «відкочується» у своєму розвитку в емоційно складні моменти життя. Форми поведінки, які, здавалося б, лишились у далекому минулому, можуть проявлятися знову. Та перш ніж говорити про визначення і причини цього явища, варто зосередитись на тому, як зазвичай відбувається розвиток дитини.
Головна задача періоду дитинства в людини – поступове набуття необхідних навичок, особистісних якостей та знань, які в майбутньому дозволять жити повноцінним життям дорослої людини: кохати, продуктивно працювати, піклуватися про себе та свою родину, самостійно мислити, приймати рішення. Розвиток від цілком залежної істоти до самостійної особистості проходить у кілька важливих етапів, або вікових періодів, кожен з яких має свої особливості, а головне – свої задачі. Так, основні задачі дітей дошкільного віку – це освоєння найпростіших навичок самообслуговування, побудова стосунків прихильності з дорослими, які про них піклуються, пізнання світу і соціальних ролей в ньому через сюжетно-рольову гру, розвиток мови, відчуттів, сприйняття та уваги, володіння своїм тілом (велика та дрібна моторика), поява самоконтролю тощо. Основними задачами молодшого шкільного віку є опанування навичок співпраці з іншими дітьми та дорослими, які не належать до родинного кола, розвиток широкого спектра здібностей, уваги, памʼяті, мислення, опанування письма, читання й лічби. У підлітковому віці однією з основних задач стає початок сепарації від батьків, що реалізується через специфічні підліткові реакції: протест проти батьківського авторитету (реакції емансипації та опозиції), групування з однолітками, нові хобі, реакції, зумовлені сексуальним потягом, що формується.
За Е. ЕріксономЕрік Гомбурґер Еріксон – американсько-німецький психолог, працював у сфері психології розвитку та психоаналізу. Відомий передусім своєю теорією стадій психосоціального розвитку, а також як автор терміну кризи ідентичності. з яким погоджується більшість теоретиків та дослідників розвитку дітей, кожна нова задача кожного наступного періоду ґрунтується на засвоєних навичках та виконаних задачах попереднього періоду. Тоді як незасвоєні або незавершені задачі попереднього періоду ускладнюють вирішення актуальних задач. Задовільнені в достатньому обсязі емоційні потреби, які мають першочергове значення в конкретному періоді розвитку, ніби «закриваються», перестають бути такими значущими в наступному, дозволяючи людині сконцентруватися на задовільненні інших емоційних потреб, які стали актуальними в новому періоді розвитку. У той час як незадовільнені чи недостатньо задовільнені емоційні потреби або продовжують бути актуальними, або сильно ускладнюють процес задовільнення інших потреб, накладаючи відбиток на спосіб їх реалізації.
Поняття психологічної регресії було введено ще ФройдомЗигмунд Фройд – австрійський психолог і невролог єврейського походження, який вивчав людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки. . Згідно з його теорією, регресія – це явище повернення психічного функціонування людини до таких форм емоційного реагування та поведінки, які були характерні для попередніх етапів його розвитку.
Який це має вигляд? Дитина дошкільного віку, яка до переїзду в іншу країну вже спокійно сама спала в своєму ліжечку, у відповідь на стресову ситуацію починає проситися спати з мамою. Або дуже сильно переживає розлуку з мамою навіть на декілька годин, не хоче й не може йти в садочок, чи починає смоктати палець або комір кофти. Дитина молодшого шкільного віку починає знов дивитися мультики, які їй подобались кілька років тому, або має значні труднощі в засвоєнні шкільного матеріалу, хоча до воєнних дій не мала проблем у навчанні. Або просить відводити її до школи, навіть якщо добре знає дорогу, відмовляється самостійно піти в магазин по хліб. Підліток, який в Україні успішно користувався міським транспортом, відмовляється це робити в новій країні, навіть коли маршрут йому знайомий. Або відмовляється навіть спробувати познайомитися з однолітками, хоча раніше охоче заводив знайомства.
Що при цьому відбувається з вашою дитиною? Основна функція регресії – захисна. Відтворюючи форми поведінки та реагування, характерні для попередніх етапів розвитку, людина ніби намагається повернути відчуття безпеки. Регресія з одного боку сигналізує нам, що те, що відбувається, для нас занадто важке, а з іншого боку – більш ранні форми поведінки є, як правило, менш енергозатратними для психіки, дозволяють трохи «зекономити» сили й отримати більше підтримки від оточення. Дитина чи підліток у регресії, реалізуючи потреби попередніх етапів розвитку, зазвичай не має сил і часу на проживання актуальних для його віку потреб. Або ці потреби викликають протилежні бажання і наміри, які заплутують дитину, перешкоджають у послідовних діях. Це добре видно на прикладах старших підлітків (16-18 років), які у звичайних умовах, навчаючись в 10-11 класах школи, зазвичай приділяють більше уваги навчанню і підготовці до вступу в ВНЗ. У новій країні діти цього віку часто знаходять собі компанію однолітків, і всі їхні інтереси звужуються до спільного проведення часу (онлайн чи наживо), що зазвичай є основним інтересом підлітків у віці 13-14 років. Питання ж вибору подальшого місця навчання чи професійних інтересів викликає в них розгубленість. Потреба у відділенні від батьків також часто залишається нереалізованою, адже в новій країні виявляється неможливим ані виділити підліткові окрему кімнату (потреба в особистому просторі), ані забезпечити звичне середовище друзів (потреба групування з однолітками). Найбезпечнішою і найкомфортнішою людиною в таких умовах знову стає мама, що ніби «повертає» підлітка у дошкільний вік.
Найголовнішим для батьків є пам’ятати про захисну функцію регресії, а також дати дитині безпечний простір та час для проживання цих проявів, реагувати на них емпатично – наприклад, так, ніби ви дійсно маєте справу з малюком, а не з підлітком. Дітям дошкільного і молодшого шкільного віку можна запропонувати «погратися», ніби вони менші за віком, ніж є насправді. Назвіть регресивні прояви грою, в яку ви разом від душі награєтесь у вихідний день. Таким чином ви зробите прояви регресії легальними, усвідомленими, прийнятими. Можна запропонувати побудувати разом з подушок і пледів «будиночок» і подивитися в ньому разом кіно, вигадати казку чи пригадати разом смішні історії з вашого життя. Дитині будь-якого віку можна запропонувати приємну фізичну активність: зробити масаж, сходити разом в басейн, на пробіжку чи поїздити на велосипеді, або просто пострибати на ліжку і побитися подушками. Підійде все, що принесе радість вашій дитині, не вимагаючи при цьому особливого напруження.
Розуміючи труднощі, які провокує регресія, батькам важливо зосередитись не лише на реалізації регресивних потреб, але й розв’язувати актуальні задачі паспортного віку дитини. Для цього дуже важливо встановити часові рамки та обрати доречний простір для регресивної поведінки, але й всіма доступними способами заохочувати прояви самостійності. Наприклад, знову почати допомагати дитині орієнтуватися в міському просторі чи громадському транспорті: прочитати кілька разів вголос вказівники на вулиці чи станції метро, попросити побудувати маршрут у Ґуґл-мапах на своєму телефоні. У певний момент можна спробувати створити ситуацію, в якій дитина буде змушена діяти самостійно, але з вашою підтримкою, чи це буде детально прописана інструкція, чи ваш голос у телефоні. Маленькі перемоги та подолання тривог і складнощів дадуть вашій дитині привід пишатися собою та позитивний досвід на майбутнє.
Прояви регресії у дітей і підлітків можуть викликати у батьків здивування, роздратування, сором перед оточуючими, почуття безсилля, провину, втому, занепокоєння, страх і злість. Допомагаючи дитині, не забувайте піклуватись і про себе: на вас зараз лягає подвійне навантаження. За можливості обирайте спільні активності, які приносять радість та задоволення не лише дитині, але й вам. Не соромтеся просити про допомогу та приймати допомогу, знаходьте місця і людей, де вас вислухають і підтримають. Відновлення власного ресурсу і турботливе ставлення до себе можна вважати нульовою в переліку рекомендацій «як підтримати свою дитину». Якщо ви не відчуваєте в собі ресурсу, сил, часу, терпіння, емпатії для повноцінного підтримуючого контакту з дитиною, варто звернутись по допомогу до спеціаліста – психолога чи психотерапевта. Не соромте і не звинувачуйте себе в цьому, пам’ятайте, що ви теж переживаєте складний досвід, знаходитесь у стресі, і головне – що регресивні процеси так само властиві дорослим і потребують дбайливого ставлення.
Замислитись про психологічну допомогу варто й у випадку, якщо ви тривалий час пробували застосовувати різні рекомендовані підходи – розмови, піклування, спільні ігри і заняття, прогулянки і тілесні практики, а ситуація не змінилась, або, попри всі старання, погіршилась.
Багато хто вважає, що психологічна допомога – це дорого і довго, і тому недоступно. Проте дуже помічними можуть бути арт-терапевтичні зустрічі, групи підтримки, або навіть просто художні гуртки, спортивні секції чи мовні курси. Головна умова – це підтримуюча атмосфера і добрий, чутливий ведучий. Часто такі заходи проводять організації, що займаються допомогою біженцям. Знайти пропозицію, яка підійде саме вашій родині, допоможе, зокрема, сервіс «Події» від «Нашого вибору».
Валерія Валова
Дар’я Лобанова