Рік під знаком Зе

0

Петро Андрусечко, Київ

2019 рік виявився особливо насиченим для України. Відбулася зміна влади й частково суспільного дискурсу, який пройшов шлях від турборежиму до зради. Чимало подій цього року вплинуть на ситуацію в найближчі роки. Всупереч побоюванням, воєнний стан, запроваджений президентом Порошенком наприкінці листопада 2018 року, тривав лише місяць і не вплинув на календар виборів у 2019 році.

Зміна варти на Банковій

У грудні 2018 року передвиборчі опитування давали шанси на перемогу в президентських виборах Юлії Тимошенко. У січні 2019-го ситуація кардинально змінилася – на перше місце навіть не вийшов, а «вистрелив» Володимир Зеленський. Ситуація зберіглася до виборів, незважаючи на те, що чимало коментаторів не хотіли вірити в першість Зеленського до першого туру.

Петро Порошенко спробував мобілізувати патріотичний електорат за допомогою гасла «Армія! Мова! Віра!». Втім об’єднання церкви та створення Православної церкви України, яка отримала автокефалію від Константинополя, не допомогло Порошенку виграти битву.

Спроба мобілізувати протестний електорат (тих, хто був незадоволений економічною ситуацією) не допомогла і колишній прем’єрці Юлії Тимошенко.

Кандидат, який з’явився на політичній арені, вийшов нізвідки, хоча в дійсності, як відомо, він зійшов прямо з серіалу «Слуга народу» та гумористичного шоу «Вечірній квартал». Володимир Зеленський без політичного досвіду перейняв голоси всіх незадоволених, а їх виявилося досить багато. Він пообіцяв їм перезавантаження нинішньої системи влади та швидке наведення порядку, включно із завершенням війни на Донбасі.

31 березня Зеленський набрав 30,24% голосів, але Порошенко вийшов у другий тур. Чинний президент зумів перемогти Юлію Тимошенко, але набрав тільки 15,9%. Було зрозуміло, що він не мав жодного шансу в битві з майже все ще віртуальним кандидатом.

Спроба Порошенка зіграти перед другим туром методами команди Зеленського також не допомогла: зокрема, йдеться про участь у сцені з аналізом на наявність наркотичних речовин у крові, а також про умови Зеленського щодо дебатів між кандидатами на стадіоні.

У другому турі виборів 21 квітня Володимир Зеленський отримав 73,2% голосів, Петро Порошенко – 24,45%. У соціальних мережах у перші дні лунало здивування прихильників останнього, які не могли зрозуміти, що сталося.

Після суперечок, пов’язаних з остаточним оголошенням результатів, 20 травня нарешті відбулася інавгурація нового президента. У своїй промові він пообіцяв припинити війну й розпустити парламент.

Турборежим

Зеленський та його оточення вирішили діяти швидко, насамперед оголосивши дострокові президентські вибори, які призначили на липень. (Попередньо вибори були заплановані на кінець жовтня). Опитування чітко показали, що партія Зеленського ввійде до парламенту на білому коні, причому цим конем мав бути власне Володимир Зеленський, оскільки партія була в дійсності віртуальною (і залишається такою до цього часу).

Зрештою, лідер «Океану Ельзи» Святослав Вакарчук із нашвидкуруч створеною партією «Голос» вирішив іти на вибори.

Частину кандидатів на парламентських виборах «Слуга народу» набрала через Інтернет, фактично з вулиці. Попри це партія отримала 254 місця в парламенті, що дало політичній силі парламентську більшість без необхідності формування коаліції. Друге місце посіла проросійська «Опозиційна платформа – «За житття»» (44 депутати), третє – «Європейська солідарність» (27 депутатів), четверте – «Батьківщина» (25 депутатів), а «Голос» посів п’яте місце із 17 депутатами.

Перше засідання нового парламенту проведене наприкінці серпня. Було сформовано новий уряд на чолі з 35-річним Олексієм Гончаруком.

Але не всі в новій владі нові. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який очолює Міністерство внутрішніх справ з 2014 року, зберігає свою посаду. Багато хто не любить Авакова, але люди з найближчого оточення президента збирають ще більше негативних відгуків. Колишній юрист олігарха Ігоря Коломойського Андрій Богдан став керівником Адміністрації президента.

Деолігархізація 2

З того моменту, як Зеленський стартував на виборах, обговорювалися його відносини з Коломойським. Мабуть, не викликає сумнівів, що телеканал 1+1, який належить олігарху, сприяв перемозі Зеленського. Саме тут транслювалися програми «Кварталу 95» та серії «Слуга народу». Критики нового президента звинуватили його в тому, що він – маріонетка в руках Коломойського. Коли переміг Зеленський, Коломойський повернувся в Україну після тривалої еміграції.

Основна мета олігарха полягала в тому, щоб відновити свій вплив і повернути втрачене, насамперед «Приватбанк», націоналізований наприкінці 2016 року.

Коломойський продовжує тиснути на президента в цьому питанні. Але Зеленський чинить опір, що також пов’язано з явними вимогами Заходу, який виступає проти будь-яких поступок олігархові. Інформація про конфлікт між Зеленським і Коломойським лунає все частіше.

Президент, а також прем’єр-міністр обіцяють деолігархізацію. Перший крок – позбавити олігархів впливу на редакційну політику ЗМІ, які вони контролюють. Однак попередник Зеленського – Петро Порошенко – також обіцяв деолігархізацію.

Закінчення війни чи капітуляція?

Встановлення миру було одним із головних гасел президентської кампанії Зеленського. Наприкінці червня за ініціативи президента в районі Станиці Луганської відбулося відведення військ з лінії розмежування. Угода щодо цього питання (демілітаризація в трьох місцях на лінії розмежування) була підписана в 2016 році, але до того часу можливості для відведення не було. Зеленський також пообіцяв відремонтувати зруйнований міст – єдине сполучення між Україною й так званою Луганською народною республікою. Восени він був відремонтований.

Обмін полоненими між Росією та Україною може вважатися справжнім успіхом для Зеленського. Тридцять п’ять українських громадян повернулися в Україну, серед них і засуджений до 20 років виправної колонії Олег Сенцов. Але повернулися й інші в’язні, які просиділи в Росії багато років, а також українські моряки, котрі потрапили в полон восени 2018 року в Керченській протоці.

Але інші дії Зеленського, такі як відведення військ у Станиці Луганській та Золотому, були сприйняті деякими патріотичними колами як попередня згода на капітуляцію. Вони ще більше підтвердилися підписанням Україною так званої формули Штайнмаєра. Команда Зеленського допустила фатальну помилку у спілкуванні. Українці вперше дізналися про підписання документа з російських ЗМІ.

За згаданою формулою, закон про особливий статус Донбасу набуває чинності з дня місцевих виборів у Донецькій та Луганській областях о 20.00. За умови, що вони проводяться відповідно до Конституції та законодавства України. Коли місія ОБСЄ підтвердить, що вибори в округах відповідають міжнародним стандартам, особливий статус частин Донбасу зміниться з тимчасового на постійний.

Пояснення президента, що вибори відбудуться лише після виведення іноземних військ та незаконних збройних формувань із Донбасу, запізнилися. Патріотичні середовища оголосили акцію протесту. Це тривало до саміту в Нормандії, який відбувся 9 грудня. Президент не допустив до «зради» або «здачі». Але він також не зміг досягти успіху, який передбачався. На нормандській зустрічі запланували провести черговий обмін полоненими (але зовсім не так, як хотів Зеленський), який повинен відбутися до кінця 2019 року, а також чергове припинення вогню. Було домовлено, що наступна зустріч відбудеться через чотири місяці в Парижі. Після оголошення результатів переговорів організатори акції проти капітуляції оголосили про її припинення. Але недовіра до президента в цьому питанні досі є в патріотичних колах.

Україна сколихнула Америку

У 2019 році Україна також опинилася на головних сторінках американських ЗМІ. Тривав розгляд імпічменту Дональда Трампа. Американського президента підозрювали здійсненні тиску на Зеленського, щоб той вплинув на розслідування справи Джо Байдена (суперника Трампа) та його сина, який був працевлаштований в українській компанії «Burisma». Раз у раз у цій справі з’являються нові теми, пов’язані з Україною.

Сигнали, на які чекала Варшава

На зламі серпня та вересня президент Володимир Зеленський побував із першим візитом у Польщі. Як було оголошено, українська сторона скасувала мораторій на дослідницькі та ексгумаційні роботи, адже в останні роки він негативно впливав на взаємовідносини між обома країнами. Не секрет, що на відміну від свого попередника, історичні питання не грають такої великої ролі для нинішнього президента. Варшава також позитивно сприйняла заміну керівника українського Інституту національної пам’яті.

Сам Зеленський говорить про Польщу як про важливого українського сусіда, який підтримує Україну на міжнародній арені.

Ще один важкий рік

2019 рік приніс докорінні зміни в українській політиці, що, безумовно, вплине на порядок 2020 року. Новий президент хоче швидких змін. Восени його популярність знизилася на 20%. Але швидкість часто означає помилки. Безперечно, Зеленський наприкінці 2019 року – це зовсім інша людина, адже він політик. Отже, 2020 рік покаже, куди нинішня влада поведе Україну.

 

Петро АНДРУСЕЧКО,
польський етнограф, політолог, публіцист і журналіст українського походження.
Співпрацює з низкою польських ЗМІ.
Журналіст року 2014 за версію Grand Press за «за репортажі з України, в яких він детально описував події з різних точок зору; а також за професіоналізм, знання та мужність; за матеріали з місць, куди не кожен міг би дістатися».

Share.