Агресорові можна не знищувати фізично супротивника – достатньо його навчити та переконати думати так, як цього хоче агресор. Для цього й ведеться війна в інформаційному просторі, а дезінформація й пропаганда – її основні знаряддя. Україні загрожують не лише російські танки та ракети, але й російські наративи, які присутні в українських медіа.
На початку лютого президент Володимир Зеленський видав указ, впроваджуючи рішення РНБОУ «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Цим рішенням, окрім іншого, було зупинено мовлення в Україні трьох проросійських інформаційних каналів, які належать соратникові Віктора Медведчука Тарасові Козаку: NewsOne, 112 канал та ZIK. Вже 4 лютого провайдери вимкнули ці канали в усіх регіонах України. Вони зникли з ефірів українського телебачення й перейшли в YouTube. Перші ж дні показали, якою незначною є їхня аудиторія на цій платформі.
Захисники проросійської групи Віктора Медведчука заявили про «утиски свободи слова в України» і, зрозуміло, отримали словесну підтримку Кремля. Однак реакція західного світу радше була позитивною. Таке рішення української влади віталось, а основний акцент робився на доцільності – боротьба з дезінформацією та пропагандою, яку застосовує Росія не лише проти України, а й проти західних демократій. У Польщі медіа, висвітлюючи процес закриття проросійських телеканалів, нейтрально чи радше позитивно подавали інформацію та наголошували на загрозі для демократичного світу від російської пропаганди.
Тарас Козак, бізнесмен та політик зі Львова, співпрацює з українським кумом російського президента Віктором Медведчуком уже кільканадцять років. У 2019-му він створив проросійський медіахолдинг «Новини», до якого ввійшли куплені ним три інформаційні канали – NewsOne, 112 канал, ZIK та новостворений «Перший незалежний». Якщо NewsOne чи 112 канал і до їх купівлі Козаком були пов’язані з проросійським середовищем в Україні та часто просували у своїх ефірах російські наративи, то ZIK не належав до проросійської опції висвітлення подій. За досить короткий період із регіонального галицького каналу він став загальноукраїнським, його попереднім власником був бізнесмен і політик, власник нафтопереробного комплексу «Галичина» Петро Димінський. Після купівлі телеканалу Козаком звільнилася велика кількість журналістів, на заміну яким прийшли відверті пропагандисти. Тож на кінець 2019 року формально Тарас Козак, а фактично Віктор Медведчук, під своїм контролем мали досить потужну інформаційну медіаструктуру. Як інформував «Детектор медіа», інтернет-видання однойменної громадської організації, яка професійно займається медіаграмотністю, аналізом та моніторингом українських ЗМІ, три телеканали Тараса Козака останнім часом постійно перебували в п’ятірці лідерів за кількістю аудиторії найбільш популярних інформаційних каналів в Україні.
Щоб краще зрозуміти, чому підсанкційні проросійські телеканали загрожували українській національній безпеці, варто поглянути на основні наративи, постійно повторювані в ефірах цих ЗМІ: «Україна під зовнішнім управлінням США», «Україна – країна-руїна, недодержава», «в Україні поширюється нацизм», «в Україні громадянська війна», «Україні треба помиритися з Росією», «Майдан був помилкою та поразкою для українських громадян». Переважно ці наративи поширювали гості, запрошені на ефіри, серед яких і проросійські політики-втікачі з оточення Віктора Януковича та проросійські політичні коментатори. Нерідко й самі ведучі в студії виголошували щось подібне. Небезпечність такої антиукраїнської пропаганди в тому, що глядач отримував спотворену інформацію. Такий спотворений образ поточних українських реалій та політики може допроваджувати до появи недовіри до обраного прозахідного й демократичного вибору України та применшувати розуміння небезпеки з боку Росії.
Протягом останнього року підконтрольні Вікторові Медведчуку телеканали досить критично оцінювали президенство Зеленського, часто відверто його висміювали та акцентували увагу на негативних ініціативах президента. Якщо порівняти той образ, який створюють українському президентові російські пропагандисти, то проросійське телебачення в Україні часто такий самий образ ретранслювало й для свого українського глядача. Основні характеристики, якими описували дії та постать голови держави проросійські медіа в України, звучали так: «Зеленський став другим Порошенком» (акцент на негативній конотації), «Зеленський обдурив свого виборця», «Зеленський не хоче миру, а хоче війни».
Також проросійські телеканали долучилися до загальної дезінформаційної кампанії щодо коронавірусу, яку активно ведуть російські пропагандисти. Спочатку запускався фейк про «американські таємні лабораторії на території України». Згодом почалася активна кампанія на каналах Медведчука проти переговорів України з західними партнерами щодо закупівлі вакцини та за просування вакцини з Росії. В основному нагніталася тема ненадійності, а навіть шкідливості вакцини, хоч це не перешкоджало в той самий час рекламувати російську вакцину «Спутнік». Дискредитація процесу та доцільності вакцинації у боротьбі з епідемією несе загрозу фізичному здоров’ю, тож це черговий аргумент щодо доцільності рішення РНБОУ в інтересах держави.
Якщо врахувати те, що переважна більшість мешканців України основним джерелом інформації називають телебачення, то рішення про закриття телеканалів, які системно поширювали антиукраїнські наративи та свідомо дезінформували суспільство, цілком в інтересах захисту національної безпеки країни. У 2014 році, коли Росія розпочала збройну агресію проти України, саме програш в інформаційному просторі Росії послаблював українські позиції. Російські наративи, які потрапляють в український інформаційний простір, є однією з найбільших небезпек для української незалежності та розвитку демократії.
Ольга Попович —
політична оглядачка, історикиня, членкиня ради фонду «Наш вибір», головна редакторка «Українського Альманаху».