Немає, напевно, серед греко-католиків Варшави і околиць людини, яка б не знала Петра Петренія — одного із ідейних натхненників та співзасновників греко-католицьких громад у Пясечно та у Варшаві по вул. Доманєвська. Він дотепер, ніби невидима права рука, курує і організовує життя цих громад. Пан Петро, як і багато інших українців, що приїхали до Польщі, має свою розповідь про плюси та мінуси буття українцем у Польщі. Петро Петреній поділився з нами своєю історією та розповів, яка саме підтримка та допомога, на його погляд, потрібна тутешній українській спільноті.
Початки
Моєю мотивацією приїзду до Польщі спочатку було навчання. У 1999 році із міста Золочів (хоча походжу з Івано-Франківщини) я переїхав до Перемишля, де розпочав богословські студії, згодом у 2002 році продовжив навчання вже у Варшаві в Університеті Кардинала Стефана Вишенського. Потребу допомагати українській громаді в Польщі, відчував ще з перших років свого перебування тут, проте таку діяльність вдалось розпочати разом з іншим українськими студентами лиш у 2002 році, вже у Варшаві. Оскільки я певний час займався соціологічним маркетингом, то у 2002-2003 році разом з іншими студентами-українцями розпочав аналізувати динаміку приїзду українців до Польщі, їх потреби, очікування. На той момент українська громада у Варшаві не була дуже активною. Ситуація змінилася у 2004: Помаранчева революція активізувала українську громаду в Варшаві, вона почала самоорганізовуватись, згодом із цього сплеску активності утворились менші групки, що розпочали свою діяльність, зокрема свій відлік від Помаранчевої Революції веде і Фонд «Наш Вибір». В той час, я старався співпрацювати з іншими українськими групами, організаціями, допомагав у проведенні різних зустрічей.
У 2008 році я знову повернувся до аналізу потреб українців у Варшаві, але трохи в іншому ключі, а саме аналізуючи греко-католицьку церкву у Варшаві і її у житті «варшавських» українців. У той час ситуація виглядала таким чином, що українці приходили до церкви на служби Божі, іноді хтось організовував якесь свято, наприклад День незалежності чи спільну парафіяльну кутю, але поза тим духовної і культурної активності було мало. Тоді я почав думати над створенням ще одного місця. Осередку, де українці могли б отримати духовну підтримку. У 2010 році я у співпраці ще з одною особою, яку з вашого дозволу не буду називати, почали розпитувати людей, чому, наприклад, на велике свято в церкві є багато присутніх, а іноді взагалі майже пусто, в чому причина такої малої ініціативи участі в релігійних дійствах. Проаналізувавши отримані відповіді, ми дійшли до висновку, що справа в організації громад і поза Варшавою, і поза однією церквою, адже багато українців мешкає біля Варшави і не всім зручно добиратись до церкви на вулиці Мьодовій. Проаналізувавши думки мешканців таких місцевостей під Варшавою як Прушків, Пясечно, Контанцінта та інших, ми зрозуміли, що там є велика потреба не лише церковної, а соціальної потреби гуртування людей довкола спільних традицій, мови. Тоді я звернувся до Митрополита Івана Мартиняка з пропозицією вирішити цю потребу. Одночасно від багатьох українців у Варшаві ми чули також думки про те, що у самій Варшаві однієї греко-католицької церкви замало. Багато людей обурювались, що, наприклад, у Торонто, де велика українська спільнота, є декілька греко-католицьких церков, а у Варшаві, де українців також дуже багато, є лише одна.
Отож, митрополит благословив задум і розпочалися дії у створенні греко-католицької громади під Варшавою, а також ще однієї греко-католицької церкви у Варшаві.
Греко-католицька громада у Пясечному
Шлях до організації греко-католицької церкви для місцевості неподалік Варшави був непростим. Опісля обговорень організаційних моментів з Митрополитом Іваном Мартиняком, що тривали протягом 2011-2013 років, було вирішено робити греко-католицьку церкву в Пясечному. Римо-католицький священник в Пясечному Анджей Криніцький допоміг знайти місце для літургій – невеличку капличку в парку, в самому центрі Пясечного. Перше богослужіння відбулось 27 жовтня 2013 року. Варто зазначити, що прийшли на Службу Божу не тільки жителі Пясечного, багато людей було з Варшави та інших ближніх населених пунктів. Адже їм було ближче їхати до церкви в Пясечно, ніж до центру столиці. Окрім богослужінь ми розпочали проводити різні зустрічі, 19 січня, наприклад, зробили свято спільної куті. Активне ангажування громади було дуже помітним перед Великоднем, під час Великого посту приходило все більше людей, а після Великодня кількість людей, у порівнянні з тими, що постійно приходять на богослужіння, значно зросла. Я дуже хотів, щоб церква в Пясечному стала не тільки духовним осередком, але таким місцем, де люди можуть відчути себе в безпеці, затишно, добре, де їх буде оточувати рідна мова, культура, традиції. Мені здається, що цю мету осягнуто, багато людей розповідає, що відчувають себе в церкві, так ніби вони знову в Україні. Цікаве спостереження, що у церкві в Пясечному є завжди дуже багато чоловіків і дітей, а не лише жінок. Люди хочуть розвитку: проводити при церкві заняття української мови, інші розвиваючі заняття для дітей: катехиза, співи і танці. Громада ще дуже молода, але дуже активно розвивається і удосконалюється.
Фото: Маріуш Кузмяк
Греко-католицька церква на Доманєвській
Після того як ми розпочали діяльність у Пясечному, одразу почали працювати над створенням ще однієї греко-католицької громади у Варшаві. Заснування церкви відбулося з благословення архієпископа Івана Мартиняка, який фактично є головою всієї греко-католицької церкви у Польщі. 26 січня 2014 року на вулиці Доманєвській, 20 відбулось перше богослужіння. Для богослужінь ми використовуємо приміщення римо-католицької церкви і, мушу підкреслити, що та гостинність з якою вони нас приймають є неймовірною: вони зробили все, аби ми почувались вдома. Великими перевагами конкретного місця є локалізація біля станції метро Віляновська: туди є дуже добре сполучення з різних точок. Приміщення церкви є великим, вміщає навіть 400 осіб, зокрема сидячих місць 270. Люди почуваються вільно, взимку там тепло, близько санвузол, у приміщення добра акустика та є мікрофон. Здавалось би, це все звичайні формальності, але такі земні речі часто впливають і на наш душевний комфорт. Коли людина стоїть в тисняві то думає лише про закінчення літургії. Для нас було важливим створити спільноті хороші умови. Ще раз повторю, що гостинність римо-католицької церкви, яка нас приймає, зокрема пароха священника Яна Зєліньського не має меж. Цього року на святі, де до речі брав участь хор Клубу Українських Жінок «Калина», нам було потрібно більше приміщень та допомоги до приготування урочистостей, нам без жодного питання, надали все необхідне. Відкритість просто неймовірна.
Ми хочемо проводити у цьому приміщенні на вулиці Доманєвській зустрічі з молоддю, які буде вести отець Марко Бляза. Я вважаю, що дуже важливим є вміти давати відповіді молоді на важливі питання, допомагати з їхніми проблемами. Загалом у теперішній час варто вміти вступати в діалог з ближнім, підтримувати одне одного. Дуже хочемо, щоб греко-католицька громада на вулиці Доманєвській була місцем, де люди можуть не тільки помолитись, але і поспілкуватись.
Хочу зазначити, що греко-католицька церква є однією та неподільною, і коли створюється нова церковна громада, це не значить, що хтось відділяється чи хоче створити конкуренцію іншим. Ні в якому разі. У Варшаві була просто потреба нести Слово Боже ширше, тут є багато людей, яким потрібно було ще додаткове місце для молитви та підтримки. Цю потребу відчув сам Митрополит Іван Мартиняк і дав на створення громади своє благословення. Я скажу Вам більше, на мій погляд, і цього буде замало, українців є багато, душпастирських пунктів повинно бути у Варшаві ще мінімум 2-3.
25 січня ми робили святкування у церкві на вулиці Доманєвській з нагоди року існування громади. Святкування очолив Митрополит Іван Мартиняк. Багато людей відгукнулись на запрошення і прийшли. Були і представники українського посольства, представники від Воєводи Мазовєцького, громадські організації, як, наприклад, представники Фонду «Наш Вибір». Але, на мій погляд, попри те, що свято вдалось і прийшло багато гостей, важливішим було інше: те, як до цього свята готувались самі представники громади. Люди стільки сил приклали до підготовки, вони відчували, що це їхнє свято, яке вони хочуть творити спільно, а це є найважливіше. Вони відчули себе під час творення свята громадою і це дуже важливо.
Підсумовуючи скажу, що церква має бути відкритою, і саме такими ми стараємось бути, щоб кожен (не має значення чи православний, чи греко-католик) міг прийти, помолитись, посповідатись, отримати потрібну йому духовну підтримку. Ми хочемо, щоб люди спілкувались у церкві, знаходили спільну мову, вчились бути відкритими і вміли вести діалог.
Дарина Попіль
Порядок Богослужінь УГКЦ у Варшаві страсного та світлого тижнів 2015 року