Центр Східноєвропейських студій / Studium Europy Wschodniej при Варшавському університеті – науково-навчальна інституція, яка вже понад 30 років працює над східноєвропейською тематикою. Майже з самого початку свого існування Центр щороку організовує Східну літню школу, яку, зокрема, у 1994 році закінчив екс-посол України в Польщі Андрій Дещиця. З 1998 року – дворічну магістерську програму зі східних студій, а з 2001 року проводить щорічний набір стипендіатів на цю програму. За цей час «Східну стипендію» / Stypendia Wschodnie отримали сотні студентів з різних країн, зокрема, з України. Зараз багато з них працюють в польських та українських наукових установах, ЗМІ, у бізнес-сфері та на державних посадах.
«Коли мова йде про студента з країни, що захищається від військової агресії, не можна формалізувати»
Протягом багатьох років «Східна стипендія» була для української молоді чудовою можливістю отримати освіту в одному з найкращих університетів Східної Європи, познайомитися з цікавими людьми, реалізувати свої творчі та наукові інтереси. І молодь цим активно користувалася. Однак, початок повномасштабної агресії Російської Федерації проти України 24 лютого суттєво вплинув на плани та можливості Центру Східноєвропейських студій щодо залучення нового набору стипендіатів з України. «Набір 2022 року – це був перший в історії Центру Східноєвропейських студій набір стипендіатів під час повномасштабної війни. З цієї точки зору, це був найбільш унікальний набір», – розповідає в інтерв’ю «Нашому Вибору» директор Центру Східноєвропейських студій Ян Маліцький: «Зазвичай оголошення про набір ми робимо в кінці календарного року – у листопаді-грудні. Так було й в 2021 році. Спочатку ніщо не віщувало проблем. Звісно, війна все змінила. З’явилися навіть такі ситуації, коли хтось із студентів, що вже у нас навчалися, але саме 24 лютого були в Україні (на це могло бути багато причин – хтось поїхав відвідати родину, хтось мав зробити візу тощо), не могли повернутися до Варшави. Деякий час такі студенти намагалися підключатися до лекцій онлайн, але в умовах бомбардувань й постійних повітряних тривог це було майже неможливо. Не кажучи про тих студентів, які пішли захищати Україну на фронті. В одному з випадків ми мали знайти рішення, щоб продовжити навчання студента, який протягом цілого семестру залишався в Україні. З юридичної точки зору це було непросто, але коли мова йде про студента з країни, що захищається від військової агресії, не можна формалізувати, а треба знайти будь-яку можливість, щоб дати йому шанс завершити навчання. А коли він зможе повернутися до Польщі, то уже сам покаже свої можливості».
Однією з ініціатив Центру є спільні програми з кількома українськими закладами вищої освіти, які дозволяють українським студентам приїхати на семестр до Варшави і отримати після завершення навчання одразу два дипломи – свого українського вишу та Варшавського університету. Однак у цьому навчальному році війна також внесла свої корективи у плани роботи цих програм.
«Центр Східноєвропейських студій – це одна з двох інституцій Варшавського університету, яка проводить навчання за кордоном згідно з власною програмою, – розповідає Ян Маліцький. – У нас є відповідні умови з чотирма університетами в Україні – Києво-Могилянською академією, Острозькою академією, Прикарпатським університетом ім. В. Стефаника в Івано-Франківську і з Українським католицьким університетом. В рамах цих договорів ми проводили наукові обміни. На жаль, останнім часом, ми були змушені їх тимчасово припинити, але не через війну, а через нові закони про вищу освіту, що були ухвалені спочатку в Польщі, а згодом й в Україні. Ці закони потребували від нас доопрацювання існуючих договорів з українськими університетами. Тому восени 2021 року ми не проводили обмін. Натомість зараз усі бюрократичні справи вирішені, але тепер все залежить від того, коли завершиться війна. Адже ця програма полягає в тому, що протягом першого року українські студенти перебувають у своїх університетах, але навчаються не лише за їхньою програмою, а й додатково беруть участь у лекціях, що запропоновані нашою програмою. Після року навчання у такому ритмі, студент складає іспит зі східних студій, польської і англійської мов. Якщо студент отримує позитивну оцінку з цих екзаменів, то він запрошується на один семестр до Варшавського університету (зазвичай це третій семестр). Отож, я дуже сподіваюся, що влітку 2023 року ми матимемо змогу вислати екзаменаційну комісію до Києва, студенти зможуть приїхати на вступний екзамен, а згодом й до Варшави. Все це залежить від перебігу війни».
Тим не менш, попри об’єктивні труднощі і обмеження, пов’язані з повномасштабною війною, Центр все ж провів весною 2022 року набір на «Східну стипендію» серед українських студентів. Зазвичай вступний екзамен проводився у Посольстві Польщі у Києві та Консульстві у Львові, куди приїжджали викладачі, що входили в склад екзаменаційної комісії, та абітурієнти. Звісно, в умовах постійних повітряних тривог та загрози обстрілів такої можливості цього року не було, тому вступний іспит проводився в режимі онлайн – такий досвід уже був з часів пандемії коронавірусу.
«Весною цього року, коли відбувався відбір на “Східну стипендію”, комісія працювала онлайн. Крім того, ми до останнього сподівалися на послаблення закону про виїзд чоловіків з України. Йдеться про можливості виїзду для студентів, що навчаються за кордоном. Тим паче, такі розмови були. Втім, щоб говорити про цей закон треба мати інформацію щодо людських втрат, ситуації на фронті і воєнних планів Генштабу ЗСУ. Вочевидь, ці три чинники не дозволяють пом’якшити цей закон. Тому зараз у нас навчаються студенти і студентки, які або були у Польщі до 24 лютого або могли легально виїхати з України. Інших ми чекаємо після закінчення війни», – говорить Ян Маліцький.
«Наша принципова позиція – не використовуємо російську мову взагалі»
Однією зі студенток, яка, попри усі складнощі, змогла у цьому році приїхати на навчання у Варшаву стала Юлія Гришко з міста Буськ Львівської області. Юлія розповіла нам про те, як дізналася про можливість отримати стипендію та як проходив онлайн-екзамен в умовах війни.
«Я дізналася про цю програму від мого хлопця, який до того уже навчався на програмі Молодих науковців від Центру Східноєвропейських студій. Кілька років тому я закінчила магістерську програму в Україні і у мене було доволі сильне бажання продовжувати навчання. В січні я почала готувати документи для вступу до Центру Східноєвропейських студій. Повідомлення, що я пройшла до наступного етапу мені прийшло уже після 24 лютого. Коли постало питання ухвалити остаточне рішення щодо навчання у Варшаві, я вирішила, що варто скористатися цією можливістю, отримати гарну освіту і потім реалізувати ці знання в Україні. Звісно, тут я відчуваю себе безпечніше, адже знаходжуся в країні НАТО, де немає повітряних тривог. Але є постійна тривога за родину в Україні і, на жаль, це позбавляє того щастя від навчання, яке могло б бути, якби я навчалась в мирний час», – розповіла Юлія Гришко. Вона також поділилася інформацією, як пройшов цьогорічний вступний іспит: «Екзамен відбувався у кілька етапів у режимі онлайн. Під час першого етапу проводилось усне опитування щодо знання матеріалу про історію Центральної і Східної Європи. На другому етапі перевіряли здатність комунікувати англійською мовою».
Однією з характерних особливостей «набору воєнного часу» є те, що у цьогорічній групі стипендіатів більшість складають не українці, а білоруси. Протягом багатьох років до цього (зокрема, в 2016 – 2018 роках, коли автор цього матеріалу сам навчався в Центрі Східноєвропейських студій) пропорція була зовсім іншою і серед іноземців переважну більшість складали українці. Крім того, за словами Юлії, студенти цьогорічного набору відмовилися від російської мови як мови міжнародного спілкування. «Більшість у нашій групі – студенти з Білорусі. Українців є лише чотири особи, включно зі мною. Також є дівчата з Грузії і Казахстану. В групі ми комунікуємо між собою польською мовою, але українці з білорусами спілкуються між собою кожен своєю мовою, білоруси – білоруською, ми – українською. Ми одразу домовилися, що наша принципова позиція – не використовуємо російську мову взагалі. І я тішуся, що за більш ніж два місяці навчання я не промовила жодного слова російською. Мені дуже подобається говорити з людьми з Грузії чи Казахстану польською. Студенти з Білорусі тут підтримують Україну і ми можемо говорити з ними про різні аспекти української і білоруської історії, шукати якісь спільні точки, обговорювати, що можна змінити. Загалом, група є дуже цікавою. Знаю, що раніше зазвичай було більше українців, але війна вносить свої корективи. Сумно, що багато українців, які хотіли вступити сюди на навчання, не змогли це зробити цього року», – розповідає Юлія.
«Мислення й світогляд сьогоднішніх студентів – інші»
Натомість, Ян Маліцький підкреслює, що протягом десятиліть співпраці з українськими студентами, він помічає, що з кожним роком їхнє мислення стає все більш зрілим.
«Протягом цих років я спостерігаю, що молоді люди з України стають все більш зрілими. Кожне покоління приїздило на навчання приблизно в тому ж віці. Але сьогоднішні студенти, які уже багато чого пережили, дещо по-іншому дивляться на це життя. Звісно, вони також можуть відпочивати і веселитися, як й усі студенти, це навіть добре. Навіть зараз в Україні, в містах, що страждають від обстрілів, люди намагаються жити нормальним життям. Адже жага до життя сильніша, ніж страх смерті. Але мислення й світогляд сьогоднішніх студентів дуже зрілі. Крім того, зараз у кожного українського студента бачу в очах непокій. Тут у Варшаві вони можуть жити нормальним студентським життям, але вони завжди переживають за свої родини і за свою Батьківщину. Це цілком зрозуміло», – говорить Ян Маліцький.
Формально метою «Східної стипендії» є надання знань іноземним студентам, які вони згодом можуть реалізовувати у себе на Батьківщині. В реальності, однак, велика кількість студентів за роки навчання інтегруються в польське суспільство і залишаються в Польщі, влаштовуючись тут на роботу, або їдуть в інші країни Європейського Союзу. Однак, війна, знову-таки може змінити цю тенденцію. У післявоєнний період, коли треба буде відбудовувати країну і розвивати її буквально у всіх сферах, молоді, освічені професіонали з європейським досвідом життя будуть як ніколи потрібні нашій країні. Тому можна очікувати, що після війни нові випускники (а можливо й люди, що закінчили тут навчання раніше) Центру Східноєвропейських студій в більшості будуть повертатися в Україну. Зокрема, такого бажання не приховує й Юлія: «Навчальний процес мені дуже подобається. Я вдруге навчаюсь в магістратурі і я надзвичайно задоволена, адже маю можливість переймати досвід від дуже цікавих викладачів, брати участь у дискусіях, конференціях, вивчати нові мови. Я думаю, що знання, які я тут отримую, стануть в майбутньому корисними для мене і для України.
На разі, у мене попереду півтора роки навчання. Звісно, я дуже хотіла би повернутися, адже Україна – мій рідний дім. Я впевнена, що ми переможемо і я повернуся в мирну, спокійну Україну і зможу реалізовувати там свій досвід».
Повномасштабна війна України з Росією створила нову геополітичну реальність і змінила звичний ритм в усіх сферах життя як українців, так і поляків. Сьогодні ми спостерігаємо небачене досі зближення України та Польщі в економічній, військовій, гуманітарній, культурній та освітній сферах. Вочевидь, після перемоги України у війні, польсько-українська співпраця тільки зміцнюватиметься. А сприяти цьому можуть, зокрема, нові покоління українських науковців, які здобуватимуть освіту в рамах стипендіальних програм Центру Східноєвропейських студій.
Олександр ШЕВЧЕНКО