Сьмігус-Дингус – другий день Великодніх свят – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Сьмігус-Дингус – другий день Великодніх свят

10 Квітня 2023
Сьмігус-Дингус – другий день Великодніх свят

Другий день Великодніх свят у Польщі є офіційним вихідним. У народі це свято називають Обливаним понеділком, Днем святого Лєйка, Обливанкою, Поливанкою чи Cьмігус-Дингус / Śmigus-Dyngus. Саме з цим днем у поляків пов’язано безліч цікавих народних традицій. Про них ми й розповімо.


Після тихої та сімейної Великодньої неділі у понеділок розпочиналося «шалене» святкування. Вже в ніч з неділі на понеділок великодні колядники та інші переодягнені (зазвичай хлопці) вирушали бешкетувати та обливатися водою. У цей день вирувало світське життя: адже традиційно тоді поляки ходили в гості до родини та сусідів. Другий день Великодня в польських селах виконував інтеграційну роль, особливо серед молоді.

Однією з назв Великоднього понеділка є Сьмігус-Дингус. Сама назва складається з двох частин, які символізують два різні народні звичаї. «Сьмігус» означало – шмагання гілками, різками, або великодньою вербою (пальмою), що символізувало, зокрема, очищення від гріхів і хвороб. З великим ентузіазмом хлопці шмагали ноги дівчат гілочками та обливали водою, поки ті не заплатять викуп. Тут «дингус» означає можливість такого викупу.

З іншого боку «дингус» означало «волочіння» –  суть якого було в ходінні від хати до хати з побажаннями та співами, що мало принести господарям щастя. Учасники такого волочіння (весняного колядування) отримували за візит почастунок, а від дівчат – писанки на знак прихильності та як викуп від обливання.  

Волочіння – весняна традиція ходити по домівках з піснями дуже близька до колядування, яке нам відомо більше з Різдвяного періоду. Звичай був подібний, однак тематика пісень була дещо іншою. У різних регіонах Польщі по різному називали як сам обряд, так і його учасників. Так на Люблінщіні цей звичай мав назву «ходіння по лєюсі / лейосі», «по лєйоках з пасийкою», «по сьмігусі», «по дингусі» тощо. На Сувальщині –  «ходіння по Алілуї» або «Алілуйки». Групи таких колядників найчастіше створювали молоді хлопці, яких на Люблінщині називали, наприклад, яяжами (від польського jaja – яйця), а на Підляшші — волокальніками чи волочебніками (від волочіння). В інших регіонах великодніх колядників зустрічаються інші назви: дингусярі, сьмігуртніци, мурадини, жандари, барабаші чи сівки.

Барабаші в Мєжєєві. 1932 чи 1933 рік. Джерело: Gmina Krzemieniewo

Вода – символ очищення і родючості

Сьмігус-дингус зараз передусім асоціюється обливанням, адже цей звичай зберігся донині. Традиція обливатися водою має язичницьке коріння і пов’язана із водою, як символом творення, очищення, родючості та зцілення. Повсюдне обливання водою у Великодній понеділок було певною магічною практикою. Людина ніби хотіла спонукати природу до наслідування і просила про надання потрібної кількості води, необхідної для росту рослин навесні. Про символічне пробудження природи до життя свідчить звичай кропити озимі свяченою водою у Великодній понеділок. Щоправда, «кропили» у Великодній понеділок здебільшого дівчат. Хлопці підстерігали їх із відрами та спеціально виготовленими дерев’яними «шлангами» або, у вищих колах, з флаконами парфумів, щоб облити чи хоча б окропити дівчину.

Ілюстрація із “Старопольської енциклопедії” Зигмунта Глогера

Дівчата голосно протестували проти обливання, але більшість з них, напевно, були не проти намокнути, адже це, зокрема, свідчило про їхню привабливість. Вірили, що нібито дівчата, яких облили в цей день, мали більше шансів вийти заміж, а ті, кого не облили, у майбутньому мали б проблеми з пошуком чоловіка. Вважалося, що вода не тільки символізує життя, але й дарує красу – дівчина, облита водою, стає красивішою і зберігає свою красу протягом року. Однак у цей святковий день виходить на вулицю дівицям було водночас доволі страшно, адже там їх могли облити кількома відрами холодної води, кинути у став чи струмок. Іноді, щоправда, ролі мінялися, і саме дівчата з відрами води чекали за дверима хати так званих дингусярів, які ходили від хати до хати.

Весняні колядники і курек дингусовий

Великодній понеділок був днем, коли по селах ходили весняні колядники.  Хлопці переодягалися і веселою ватагою ходили від хати до хати. У деяких регіонах водили із собою півня. Звідси і назва традиції – курек дингусовий / kurek dyngusowy. Спочатку для цього використовували живого півня, а з часом його замінив штучний птах з дерева, глини або випечений з тіста, прикрашений пір’ям і стрічками, якого найчастіше клали у візок.

Курек дингусовий в роботі Ст. Масловського, 1883

Хлопці співали пісні, загадували бажання, грали на скрипці, барабані і вимагали частування і викупи, обливали дівчат водою, в загальному все це часто мало вигляд загравань до дівчат на виданні. Гуляння з півнем навесні нагадувало про давні вірування, пов’язані з бадьорістю, життєвою енергією та родючістю. Півень, як войовничий птах із сильним репродуктивним потягом, мужністю, завжди з’являвся тоді, коли потрібно було подбати про рясність урожаю в новому вегетаційному циклі, звідси його присутність і під час Великодня. Присутність півня під час свята Воскресіння часто теж пояснювали  біблійною історію життя св. Петра: «Ісус сказав йому: Цієї ночі, поки не заспіває півень, ти тричі відречешся від Мене» (Матвія 26:34). У різних регіонах Польщі великодні колядники, окрім півня, ходили також із «гоїком» — зеленим деревом, яке зазвичай носили дівчата 12-14 років чи «пасійкою» — хрестом, який зазвичай носили діти.

Ходіння з “гоїком”. Джерело: sbc.org.pl

Казімєж Мошинський у «Народній історії слов’ян» наголошує, що за давніх часів побажання не мали «порожнього, чисто формального значення <…> Вони були наділені глибокою вірою у виконання добрих, приємних слів». Так само вірили і в силу прокляття. Відтак, суть цього обряду полягала не лише в співанні пісень і складанні побажань, а й у частуванні – «викупі». Господар, який не дотримувався звичаю частування, міг наразитися на погрози та прокльони.

Поляки вірили, що на Сьмігуса-Дингуса не можна було відмовити у пригощанні – шматку ковбаси, калача, яєць, чарки горілки чи дрібної монети, бо це могло принести нещастя родині та господарству.

Весняне колядування у Польщі зараз майже зовсім зникло, хоч у деяких регіонах Польщі практикувалося ще у 70-х роках XX сторіччя.

 О.К.

За матеріалами: gov.pl, culture.pl, tradycjemuzyczne.imit.org.pl

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись