Польща посилює санкції проти нелегалів та їхніх працедавців: 21 липня ввійшли в силу положення Закону від 15 червня 2012 року про наслідки надання праці іноземцям, які перебувають на території Польщі всупереч закону.
Метою цього документу є обмеження обсягів нелегальної міграції до країн ЄС через зменшення привабливості працевлаштування нелегальних мігрантів, які прибувають з третіх країн (тобто з-за меж Євросоюзу чи Європейської зони вільної торгівлі, а також членів їхніх родин). Закон є результатом послідовної адаптації польського законодавства відповідно до європейських норм.
Нові положення зобов’язують працедавця вимагати від працівника документів, які підтверджують його легальне перебування на території Польщі. Цю перевірку він повинен зробити перед тим, як працевлаштувати іноземця. Разом з тим, працедавець зобов’язаний зберігати копію дійсного документу про легальне перебування (віза, посвідка на проживання) протягом всього часу праці робітника. Якщо працівник був працевлаштований до 21 липня, то працедавець повинен доукомплектувати відсутні документи протягом 45 днів від цієї дати.
Суттєвою відмінністю нового закону є те, що іноземець, який нелегально перебуває в Польщі, працевлаштований на основі трудового договору (пол. umowa o pracę) або іншої цивільно-правової умови (пол. umowy zlecenia, o dzieło), має можливість вимагати виплати заробітної платні, як і додаткових грошових винагород (наприклад, премії, бонуси, комісійні). Така вимога оплати можлива, навіть якщо іноземець буде видалений з території Польщі.
Згідно з законом, якщо іноземець-нелегал був законно працевлаштований згідно з трудовим договором, то вважається, що він був працевлаштований на 3 місяці, крім випадків, коли працедавець або робітник не доведуть у суді інший час працевлаштування.
Якщо ж іноземець був працевлаштований на інший основі, ніж трудовий договір (наприклад, договори підряду: umowy zlecenia, o dzieło), то вважається, що за виконання робіт виплачується сума, еквівалентна трьом мінімальним платням (нині мінімальна місячна платня становить 1500 злотих), крім випадків, коли працедавець або робітник не доведуть у суді інший час працевлаштування.
Нові положення закону спрямовані, в основному, працедавцям – щоб за рахунок досить жорстких санкцій змусити їх не користуватися працею нелегальних працівників, які перебувають у Польщі. Такі санкції – це, насамперед, обов’язок платити відповідну зарплатню, як і додаткові виплати (або пересилати зароблені кошти за рахунок працедавця до країни походження іноземця). Більше того, депортація іноземця виконується теж за рахунок роботодавця.
Іншими наслідками для працедавців є накладання штрафу або навіть обмеження волі за надання праці багатьом іноземцям одночасно, якщо вони не мають відповідних документів на право легального перебування (наприклад, під час збору врожаю, на будівництві) або якщо працедавець постійно надає працю нелегальним іммігрантам. Разом з тим, постійне працевлаштування нелегалів, особливо тоді, коли виконувана праця не має зв’язку з основною економічною діяльністю працедавця, підлягає покаранню штрафом у розмірі до 10 тисяч злотих.
Положення нового Закону передбачають також покарання у вигляді 3 років позбавлення волі за працевлаштування нелегальних іммігрантів в умовах спеціального використання. Це стосується зловживань, які принижують людську гідність, які впливають на людське здоров’я або безпеку людини, що відрізняється від легально працевлаштованих осіб. Таке положення особливо стосується жертв торгівлі людьми.
Законодавці також передбачили ряд серйозних санкцій адміністративного характеру. Зокрема, визнаний винним у вищезгаданих злочинах працедавець може отримати покарання у вигляді заборони на отримання додаткового фінансування з європейських фондів (на строк від 1 до 5 років), також повернення отриманих протягом попередніх 12 місяців коштів. Працевлаштування нелегальних мігрантів через агентства тимчасової праці загрожує тим, що маршалок воєводства може викреслити агентство з реєстру. Такі суворі кари можуть призвести багато фірм до банкрутства.
Закон також посилює співпрацю й обмін інформацією між Прикордонною службою, Державною інспекцією праці та Департаментом соціального страхування з метою більш ефективного контролю працевлаштування іноземців.
Слід зауважити, що для мігранта сама можливість подачі претензій щодо заборгованості з заробітної плати або презумпції оплати трьох мінімальних зарплат, на практиці може виявитися мертвою нормою. Адже, важко собі уявити, що нелегальний іммігрант намагатиметься після депортації подавати заяви до польського суду про відшкодування і захист його прав.
Івона ТРОХІМЧИК-САВЧУК