Депутат польського Сейму Марцін Свєнціцький вже кілька десятиліть займається проектами пов’язаними з Україною. Цієї зими він майже щодня приходив на варшавський Євромайдан, аби висловити свою солідарність з українцями, які виступили за європейську та демократичну Україну. У переддень українських виборів та виборів до Європарламенту говоримо з ним про міжнародні справи, реформи в Україні та права мігрантів у Польщі.
Пане Марціне, коли нещодавно в приміщенні Сейму Ви приймали нагороду від оргкомітету варшавського Євромайдану, Ви сказали, що мусите швидко залишити зібрання, бо запізнюєтеся на нічний автобус до Львова. В аудиторії викликало здивування, що депутат польського парламенту їздить звичайним автобусом до України. Як давно маєте досвід таких подорожей?
Це була моя не перша пригода з цим автобусом. Я протягом чотирьох років працював у Києві. Бували ситуації, коли я мав бути у столиці України вранці, а ранніх вильотів з Варшави не було. Тоді брав квитки на нічний автобус до Львова, і там сідав у літак чи поїзд. Я колись їздив навіть автобусом до Києва.
Тобто, коли українці говорять про проблеми на кордоні, це для Вас не абстракція?
З цією проблемою я, на жаль, добре знайомий. Колись я пробував пішки перейти польсько-український кордон, але мені не дозволили цього зробити – якраз у цьому місці не було пункту пішого переходу. Їх взагалі досі доволі мало уздовж нашого кордону. Я перетинав кордон автостопом, своєю машиною, поїздом – багато разів. Випадки, які я там спостерігав, нерідко мене обурювали, тому мені було неважко вести предметну розмову на цю тему і в Прикордонній службі, і в Міністерстві внутрішніх справ, і в Сеймі. Хоч деякі речі останні роками змінилися на краще, над обслуговуванням громадян на польсько-українському, а ширше – на євросоюзно-українському кордоні ще треба чимало попрацювати.
Коли Ви вперше потрапили до України?
Ще в 1966 році. Я тоді брав участь у чемпіонаті Європи в легкій атлетиці серед юніорів.
Наприкінці 80-х, коли у Польщі розпочалися процеси демократичної трансформації, погляди більшості польських політиків були скеровані на Захід. Чому Ви обрали східний вектор?
Є щось таке, як почуття місії. У Польщі люди думали, як реформувати комуністичну систему, а у 1989 нам випав шанс цілковито її змінити. Демократія, вільний ринок, – після того, як ми збудували це в Польщі, логічним здавалося поділитися цим досвідом з сусідами. У 90-і я часто їздив до Литви, України, Казахстану, на Балкани, аби поширювати польський досвід у сфері економічних реформ та реформи місцевого самоуправління. Це було якесь натуральне застосування своїх напрацювань в інших умовах, цікавість результатів перетворень.
Ви кілька років працювали головою бюро ООН-івської програми UNDP у Києві і мали шанс познайомитися з українським політичним життям. Як Ви вважаєте, що найбільше відрізняє українську політику від політики польської?
В Україні мене дивували різні речі. Наприклад, блокування парламентської трибуни. Я спочатку питав у колег, чи це якійсь конституційний механізм, настільки часто це робилося, але з мене тоді сміялися. Для мене ж було ненормальним, що головний законодавчий орган країни може місяцями не працювати. Також дивувало невиконання українськими політиками своїх обіцянок. Я свідомий, що це хвороба урядовців в усьому світі, але саме в Україні вона проявлялася особливо гостро. Проте були речі, якими я був позитивно вражений. Це активність українців під час виборів. Черги до дільниць, потім – нічне чергування під комісією, аби голоси були чесно підраховані. Мені імпонувало бажання людей мати демократію та правову державу.
Цього року сили набув новий Закон про іноземців у Польщі. Деякі норми, які регламентують побут не громадян ЄС, були лібералізовані, але ці зміни все одно є недостатніми, аби спростити бюрократичну процедуру легалізації мігрантів. Якими є Ваші ідеї у цій справі?
Я ліберал і вважаю, що міграційні процеси треба полегшувати, а не ускладнювати. Це неприпустимо, коли людина має у Польщі працю, але не може без зайвих клопотів продовжити своє перебування на наступні роки. Шенгенська візова політика теж залишає бажати кращого. Нас у Польщі дратує, що ми мусимо оформлювати візи до США. Але якщо вже поляк цю візу отримає, то майже завжди на 5 або 10 років з правом багаторазового в’їзду. Кількість українців, які минулого року отримали 5-річні мультивізи до Європи, можна перерахувати на пальцях двох рук. Ці норми, як раз, від Польщі не залежать, нам залишається чекати рішення Єврокомісії про безвізовий режим для України.
Що стосується права перебування для іноземців у Польщі, то воно має бути лібералізоване. Необхідне спрощення процедури виставлення запрошень для людей, які збираються відвідати Польщу. Я пропоную не збирати довідки про нерухомість та банківські рахунки особи, яка запрошує іноземця, а обмежитися процедурою освідчення, що ця людина в Польщі несе відповідальність за свого гостя. Я б також пропонував продовжити строк, на який видаються дозволи на працю.
Ви зараз кандидуєте до Європарламенту. Що б Вам хотілося змінити у теперішній Євросоюзній політиці у справі України та й у справі Росії – останнім часом ці два питання міцно пов’язані?
У цій ситуації багато залежить від голів окремих держав, але: Європарламент міг і може більше тиснути на Росію. Я вважаю, що більш рішучі санкції кілька місяців тому затримали б російську агресію на сході України. Всі члени Державної Думи Росії та Ради Федерації мусять отримати заборону в’їзду на терен ЄС, а їхні банківські рахунки мають бути заморожені. ЄС мусить запровадити ембарго на експорт зброї до Росії. Я б пропонував також обмежити імпорт енергоресурсів з РФ шляхом запровадження певних квот. Адже за ці гроші, отримані з Заходу, Росія потім фінансує армію та свою «п’яту колону» в Україні. На жаль, у відносинах з Росією ЄС поки є занадто м’яким.
Наступна справа – треба допомогти Україні. Польща отримувала значну фінансову допомогу, коли готувалася до вступу до ЄС, Київ на цю допомогу заслуговує тим більше. Вже зараз Європа консультує Україну щодо проведення реформ. Я особисто керую польською командою радників, яка консультує проведення реформи місцевого самоврядування.
Ви майже щодня приходили на Євромайдан під українським посольством у Варшаві, кілька разів були на Майдані у Києві. На Вашу думку, який головний урок українці показали Європі?
Я думаю, головне, чого європейці можуть навчитися від Майдану, це захищати свої цінності. Що треба бути рішучим та вірним своїм ідеалам. А головний урок для політиків у ЄС – що не можна узалежнювати допомогу Україні від того, як на це дивиться Росія.