За українські справи – з трибуни Сейму

0

У попередніх числах «Нашого вибору» ми описували різні регіони Польщі, де активно діє українська нацменшина. Це були матеріали про неурядові організації, цікаві культурі заходи, освітні установи, архітектурні пам’ятки тощо. Тепер же зосередьмося на людях – митцях, науковцях, освітянах чи представниках бізнесу. На щастя для себе, українці у Польщі багаті на такі персоналії.

 

Оскільки вершина мрій кожної нацменшини – це мати  своє політичне представництво, то цикл починаємо від Мирона Сича. Він – етнічний українець, депутат, голова парламентської комісії нацменшин, представник правлячої в Польщі партії «Громадянська платформа». М. Сич – це третій депутат-українець у новітній історії Польщі. Його попередниками були проф. Володимир Мокрий (засновник Фонду св. Володимира, який діє у Кракові) та теперішній публіцист видання «Gazeta Wyborcza» Мирослав Чех.

М. Сич народився на півночі Польщі, куди в рамках акції «Вісла» депортували його батьків. У містечку Ґурово-Ілавецьке він навчався в українських класах місцевого ліцею, потім був лідером руху щодо утворення тут окремої української школи. Так і сталося на початку дев’яностих. М. Сич став першим директором цієї школи, яка сьогодні є однією з найкраще оснащених навчальних закладів у регіоні. Крім освітньої діяльності, українська школа в Ґурові-Ілавецькому допомагає молодим українцям зберігати свою ідентичність.

У 1998–2007 роках М. Сич був головою Вармінсько-Мазурського сеймику (сеймик – це самоврядувальний «парламент» окремого воєводства). У 2007 та 2011 роках Сич двічі успішно балотувався до Сейму, здобуваючи близько 9 тис. голосів. Саме ці цифри показують, що Сич отримує підтримку не лише від представників української громади, але також й від поляків:

«Люблю людей і найбільш радію тоді, коли вони звертаються з проханням допомогти у звичайних життєвих справах, а я у міру можливостей цю поміч можу їм надати. Найближчою мені є ідея примирення, яку намагаюсь втілювати у життя, за що, зрештою, вшановано мене найвищими нагородами президентів Польщі та України», – пише на своїй веб-сторінці М. Сич.

І хоча він – лише один український депутат, його присутність у Сеймі для української громади завжди матиме суттєве значення. Таким чином можна повідомляти про свої проблеми на найвищий і вирішальний рівень. Можна ініціювати певні теми чи лобіювати прийняттям конкретних рішень. Кілька прикладів з минулорічної активності Сича підтверджують ці механізми.

Отже, наприкінці 2013 р. М. Сичеві та представникові німецької громади, депутатові Ришарду Ґаллі вдалося захистити кошти, які держава виділяє на діяльність нацменшин. Без них усі громади мусили б скоротити на приблизно 20% кошти культурної, освітньої чи видавничої діяльності («нацменшинний бюджет» на 2014 р. становить близько 15 млн. зл., що і так удвічі менше від потрібного).

У середині минулого року М. Сич посприяв візитові глави УГКЦ Святослава Шевчука. Тоді у Варшаві відбулася панахида, Церкви підписали декларацію щодо примирення, блаженніший зустрівся з представниками найвищої влади Польщі. Все це дещо приборкало емоції відзначення в Польщі 70-ої річниці Волинської трагедії. Про те, наскільки гарячим був цей час, найкраще свідчить така історія. Представник однієї з правоспрямованих партій вимагав позбавити М. Сича депутатського мандату – за те, що його батько був у рядах УПА. Зрештою, тодішня антиукраїнська кампанія дійшла навіть до гурта «Еней»: популярному в Польщі польсько-українському колективу закидали, мовляв, назву взяли не в Котляревського, а від псевдо полковника УПА Петра Олійника.

Депутат М. Сич офіційно протестував із парламентської трибуни, коли на форумі Сейму представник Партії реґіонів Вадим Колісниченко намагався заохочувати польських депутатів визнати конфлікт на Волині геноцидом польського населення.

М. Сич був у складі делегації, яка на початку грудня однією з перших відвідала Майдан і відвезла туди постанову Сейму РП щодо подій в Україні. У документі, зокрема, засуджувалось застосування сили проти мирних демонстрацій.

М. Сич з офіційним протестом виступав тоді, коли українське Міністерство культури висунуло погрози заборони функціонування УГКЦ за активність її духівництва на Майдані. Про цей удар у відкритому листі до президента та уряду України М. Сич писав: «Він спрямований на те, щоб змусити припинити мирний протест і надання духовної підтримки демонстраціям сотень тисяч українців. Така підтримка необхідна для збереження мирного характеру протестних акцій, що є умовою для виходу з нинішньої політичної та суспільної кризи в Україні».

Варто також відзначити, що у 2011 р. Сич підтримав і допоміг винести на парламентське обговорення питання аболіції для мігрантів з неврегульованим статусом. Аболіцію остаточно в Польщі проведено.

На жаль, польські закони сконструйовані так, що лише найчисельніша і найбільш компактна німецька громада може голосом у бюлетені забезпечити свого офіційного представника у Сеймі. У нашому випадку – це завжди лотерея і необхідність балотуватися зі списків політичних партій. Тому в одну каденцію на вул. Вєйській у Варшаві з трибуни говориться дуже виразно про українські справи, а іншим разом – не мовиться нічого. Ситуацію напевно змінило би надання виборчих прав іноземцям, у тому числі громадянам України: але це – ті здобутки демократичного світу, до яких Польща за роки незалежності ще не дотягнула.

Григорій СПОДАРИК

Фото із сторінки Мирона Сича

Share.