Анастасія Івахненко, вона ж співачка ta Ukrainka, дебютувала на початку листопада з піснею «Polski Sen – Dolores», у якій розповіла про свій нелегкий досвід еміграції до Польщі. «Я вам кажу, ця країна не для чужинців, повірте мені. Будьте обережні, так виглядає польська мрія», – співає Анастасія. «Легка, авант-попова музика з більш важким, соціально заангажованим текстом», – так пишуть польські ЗМІ про музику tej Ukrainki та прирівнюють її творчість до Siksy i Mistera D. Журналістка Іванна Берчак поспілкувалася з Анастасією про її переїзд до Варшави, про те, як з’явилася ta Ukrainka, й плани на майбутнє.
Ти навчалася в університеті залізничного транспорту в Україні й навіть працювала на залізниці. Як сталося, що ти переїхала до Польщі?
Так, я навчалася там 5 років. Не знаю, як закінчила той університет, бо мені взагалі не подобалося навчання, працювала на залізниці, ще коли була студенткою. Уже тоді зрозуміла, що не хочу пов’язувати життя з цією сферою. Але я така людина, що коли починаю щось, то вже мушу довести до кінця. Після закінчення університету працювала мерчендайзером, але попри добрий дохід ця робота теж не приносила задоволення. Тоді найбільшим моїм бажанням було подорожувати, і я почала думати, як це реалізувати. Вирішила, що найшвидше здійснити свою мрію можна через Польщу, бо вона близько, легко зробити документи, щоб переїхати. Я сподівалася, що приїду, знайду роботу на місяць, а потім поїду подорожувати по Європі. Але все сталося інакше.
Чи ти до того часу, як переїхала до Варшави, займалася музикою? Можеш розповісти, як з’явилася ідея tej Ukrainki?
У дитинстві я ходила до музичної школи, закінчила 7 років гри на фортепіано, ще співала в хорі, але сольно – ніколи. Завжди була сором’язливою, думала, що сама нічого не зможу. Мій чоловік займається музикою, робить сам біти, і все почалося десь півтора року тому, коли через локдаун ми всі сиділи вдома, було багато вільного часу. Чоловік тоді робив музику й одного разу зайшов до мене в кімнату та запитав, чи не хочу спробувати поспівати. Я погодилася, мені дуже сподобалося – так все почалося. Пандемія стала для мене порятунком. Останні два роки я дуже мучилася на своїй роботі, не знала, як реалізувати свій творчий потенціал, адже завжди була творчою, любила фотографувати, вигадувати різні історії. І коли почала співати, то мене «понесло», я відчула себе як на терапії. Це була моя форма релаксу від роботи, мій наркотик. Я працювала до 10 вечора, а коли приходила додому, то одразу запитувала чоловіка, чи має він новий біт для мене. І так ми записували музику. Спочатку я собі придумувала мелодії, щось там співала, а пізніше ми писали тексти й створювали композицію з текстом.
«Polski Sen – Dołores» – це початок цілого проєкту з конкретною темою чи всі пісні альбому будуть різні?
Я не можу назвати це проєктом. У мене немає стратегії, наміру йти в одному напрямку, націлюватися на якусь конкретну тему. Не знаю, як воно розвиватиметься далі. Для мене це дуже особистісна справа. Наступні пісні будуть різними, часом про мене, часом про дівчат, яких я знаю, або про яких хтось десь розповідав, або це будуть придумані історії. Перша пісня «Polski Sen – Dolores» – про мене. Про мою історію, про те, як я уявляла, що місяць попрацюю у Варшаві та поїду на місяць до Італії, а насправді, коли приїхала, місяць не могла знайти роботу. Не тому не могла, що її не було, просто я відчувала такий стрес та паніку, що не могла сама піти до магазину, адже це – моя перша поїздка за кордон. Тоді виникло багато різних проблем. На першому місці роботи в магазині начальниця не виплачувала мені гроші, а я була така перелякана, що не знала, як реагувати, бо працювала неофіційно. Тоді мені було дуже важко, навіть виникло бажання повернутися, бо в мене нічого не виходило, але так і не повернулася. Хочу підкреслити – так було по приїзді, бо з’явилося багато коментарів після виходу пісні, що не так вже й погано в Польщі. Я не співаю про те, як мені зараз погано, лише про те, з чим я стикнулася на початку. Коли ми з чоловіком записували цю пісню, якраз дивилися серіал у стилі вестерну «Westworld», де у вигаданому світі жили роботи, які думали, що вони люди, а справжні люди приїжджали туди і їх використовували, знущалися над ними. Там була дівчина Долорес, наївна й добра, хотіла всім допомагати. Мені вона нагадала мене, коли я тільки приїхала до Польщі. Була тоді така мила, усміхалася, всім хотіла допомогти, хоча собі не могла. Із цього виникла ідея пісні, щоб це було про Польщу, як такий собі Дикий Захід, і про мене, як таку ковбойку-українку. Взагалі в альбомі буде ще одна пісня на тему еміграції, яка називається «Imigrantka».
Чому ти взяла собі таке сценічне ім’я – ta Ukrainka?
Я довго думала, як назвати себе, який обрати псевдонім. Анастасія Івахненко мені не звучало. Якось випадково, коли слухала музику, натрапила на одного польського репера, у якого псевдонім Arab. Насправді він поляк, але схожий зовнішністю на араба. І я собі згадала, що коли працювала в магазині, то постійно чула у свій бік «ta Ukrainka». Подумала, що якби питали, хто співає, чия пісня, то і такі відповіді були б «jakaś dziewczyna z Ukrainy», «ta Ukrainka». І я вирішила, що така назва має залишитися.
Як ти думаєш, якою є твоя аудиторія?
Я думаю, що моя аудиторія – це люди зі схожою душевною організацією. Загалом усі мої пісні дуже різні, все що їх об’єднує – це я, мій голос і жіноча тема.
І останнє питання: які в тебе цілі та плани на 2022 рік?
Працювати над почуттям власної гідності, а в творчості – випускати наступні пісні, перший альбом, перебороти страхи та виступити наживо, можливо, навіть просто на вулиці.
Розмовляла Іванна БЕРЧАК