Materiał ten jest dostępny również w języku polskim
Наприкінці жовтня супроводжуємо координаторку українських волонтерських ініціатив у Варшаві Анастасію Левдик в дорозі із Баварії до Харкова. Анастасія переганяла до України пожежну машину, яку для пожежної станції у Богодухівському районі на Харківщині придбав німецький благодійний фонд Athletes for Ukraine.
Дорогу починаємо з містечка Зігсдорф у Баварії. Саме тут напередодні засновник фонду Athletes for Ukraine, Єнс Штайніген переказав Анастасії ключі від машини. За годину після початку дороги робимо першу зупинку на заправці, а Анастасія використовує стоянку, щоб прикріпити на машину український прапор. Після цього заїжджаємо до містечка Хольцкірхен, де в автомобільній майстерні забираємо шини для вантажівки, які з Харкова поїдуть на Донбас. Після цього наш курс лежить у сторону Дрездена, де на нас чекають іще 30 вогнегасників, які теж поїдуть до Харкова.
Дорогою з’ясовуємо вподобання в українській музиці. Відкриття цієї поїздки – Гурт О та «Рогата Жаба».
Розмовляємо про досвід Анастасії у волонтерстві і водінні важкої техніки. Керувати важкою технікою Анастасія навчилась вдома у Новгород-Сіверському. В її школі був предмет автомобільна справа. Легковий автомобіль, на якому могли б навчатись учні був несправний, тому Анастасія та однокласники зразу почали опановувати водіння шкільної вантажівки. «Звісно, татові довелося вести переговори, щоб на цей курс взяли дівчину», – говорить вона. Переговори зі школою про навчання водійській майстерності вів тато Анастасії і перші права на водіння авто вона отримала на категорію СПраво управляти важкими автомобілями, дозволена маса яких перевищує 7.5 тонн, а лише потім підступилась до легкових авто. Розказати про свій досвід водіння важких машин Анастасія вирішила, щоб заохотити інших жінок не боятись таких викликів.
Волонтерство для Анастасії, яка вже майже десять років живе у Польщі, як і для багатьох, почалось із повномасштабним російським вторгненням в Україну. Вже півтора року вона координує роботу групи, що займається у Варшаві плетінням маскувальних сіток для українського війська, а також координує пошиття адаптивного одягу для поранених. Гроші на закупівлю матеріалів збирає завдяки пожертвам від українців у Польщі та симпатиків-поляків. А на додачу до цього іще і переганяє до України автомобілі, куплені чи пожертвувані для армії або цивільних служб в Європі. Першим авто, яке вона переганяла в Україну був позашляховик, куплений у Фінляндії в грудні минулого року. «Тоді у мене був вільний час і я зголосилась як водій-волонтер в одній із груп», – говорить Анастасія. Перша поїздка не обійшлась без пригод – одна із двох машин, яку переганяли в той раз потрапила в аварію на слизькій дорозі, і її довелось залишити на ремонт у Таллінні. Після цього Анастасії довелось переганяти в Україну різні авто, включно із вантажівкою Unimog та першою для неї пожежною машиною – влітку цього року.
Поїздка до України Унімогом у міні конвої із семи машин, була для неї дуже позитивним досвідом. «Серед водіїв було двоє дівчат, і нам багато сигналили на трасі», – згадує вона. Переганяючи вже другу свою пожежну машину до України, вона також радіє, коли чує вітальні сигнали від водіїв на трасі, і сигналить у відповідь. Кожен такий обмін вітаннями підіймає настрій та додає запалу продовжувати дорогу.
Увечері першого дня подорожі доїжджаємо до околиць Дрездена, де на Анастасію чекає Даніела з колегою Рене. Вони привезли 30 вогнегасників, які всі разом швидко вантажимо у пожежну машину, після чого продовжуємо шлях. Настя прагне за перший день перетнути німецько-польський кордон, а в ідеалі доїхати до Вроцлава. План цей вдалось виконати лише частково. На сході Німеччини ремонтують міжнародну трасу, що провадить до Польщі, місцями зменшивши кількість проїзних смуг на ній до однієї. До кордону прямуємо роздивляючись останній цього року supermoon.
Вже після півночі першого дня подорожі – четверга – вирішуємо зупинитись на ночівлю в готелі на околицях Легниці. За цей день вдалось подолати понад 700 кілометрів. За кермом водійка провела не менше 12 годин.
Попереду у Насті було іще 1700 кілометрів дороги, а до цілі потрібно доїхати до вечора суботи, щоб мати час повернутись до Варшави на початок нового робочого тижня. Вранці у п’ятницю їмо швидкий сніданок та вирушаємо в дорогу перед восьмою ранку. На вечір цього дня потрібно встигнути перетнути польсько-український кордон. Сідаючи за кермо, Настя коментує, що після попереднього дня вона почувається як після інтенсивної фізичної роботи. Пожежна машина не має підсилювача керма, тому управління нею вимагає сили, а не лише вправності. На третій день дороги Настя говорить, що за відчуттями зараз відпадуть руки.
На польських дорогах зустрічаємо все більше вантажівок з українськими реєстраційними номерами, тож взаємні вітання звуковими сигналами частішають. Зупиняємось на обід та чергову заправку на околиці Кракова. Важка пожежна машина «з’їдає» майже 60 літрів палива за 250 кілометрів дороги, тому заправка – це регулярна подія на шляху. Всього на дорогу від Зігсдорфа до Харкова знадобилось 554 літри дизелю.
Продовживши дорогу, отримуємо досвід їзди польськими дорогами по обіді в п’ятницю, коли «половина Польщі» рушає з великих міст відвідувати родичів на вікенд. Затори на автостраді оминаємо понад годину, маневруючи вузькими вуличками сіл та містечок, що лежать обабіч траси. В одному із них нас вітає водійка польської «фури», що їде на зустріч. Вона рада побачити іншу дівчину за кермом важкої машини.
Під час зупинок на заправках, а навіть і дорогою на трасі також зауважуємо інтерес до пожежної машини та водійки з боку водіїв-чоловіків. Дівчина за кермом пожежної машини – це неабияке видовище.
Останню перерву в Польщі робимо перед Перемишлем. Купуємо подарунки для колег в Україні та відсилаємо німецький сувенір колегам у Варшаві. Після 8 вечора прибуваємо на кордон у Медиці. На щастя, на прикордонному пункті отримуємо можливість заїхати на контроль без черги, бо машина їде до України як благодійна допомога. На кордоні проводимо близько трьох годин. Більшість цього часу спостерігаємо вантажівку із причепом із дорогими легковими авто, що їдуть до України явно не на війну. Вона заїхала на контрольний пункт прямо перед нами. Саме такими вантажами українцям дорікають у Польщі останнім часом. Вже на виїзді з українського пропускного пункту Анастасія, на прохання прикордонників, включає світлову сигналізацію на пожежній машині. Ми точно не лишились непоміченими.
Після півночі Анастасія довозить мене до залізничного вокзалу у Львові. Попереду у неї понад 1000 кілометрів від Львова до Харкова, які потрібно подолати за один день, тому вранці до неї в кабіні пожежної машини приєднається другий водій, на зміну з яким Настя планує подолати дистанцію. Я рушаю до Харкова поїздом.
Субота для водіїв минає у гонитві з часом. Потрібно встигнути до Харкова не пізніше 10 вечора, бо на 22:38 вже куплені квитки на зворотну дорогу. План вдається, але машина прибуває до Харкова за 20 хвилин до відправлення поїзда, тому передача її в руки Валерія Багінського із фонду «Світанок України» відбувається без особливих урочистостей.
Перед від’їздом водіїв із Харкова встигаємо перекинутись кількома словами і побажати щасливої дороги додому. Обоє вони задоволені своєю роботою. А своїми враженнями про дорогу Анастасія продовжує ділитись вже після повернення додому. «Я до останнього не вірила, що німці довірять мені пожежну машину і дуже рада, що все вдало вийшло», – говорить вона.
Німецький фонд Athletes for Ukraine, який «законтрактував» Анастасію на перегін вантажної машини до України, заснував у 2022 році олімпійський чемпіон з біатлону, а тепер адвокат Єнс Штайніген. Роботу фонду підтримали спортивні знаменитості серед яких тренери Ріко Ґросс чи Вольфґанґ Піхлер та лідери німецької збірної з біатлону, зокрема, Денізе Херрман-Вік і Франциска Пройс, а також Альона Савченко – німецька олімпійська чемпіонка з фігурного катання родом з України.
Як і багато подібних ініціатив, фонд почав роботу зі швидких постачань продуктів першої потреби до кордону з Україною, а на зворотному шляху водії забирали до Німеччини українських біженців. Відтоді фонд систематично передає допомогу до регіонів, які найбільше постраждали від російської агресії. У Харкові партнером фонду є фонд «Світанок України». Саме він отримав пожежну машину, яку передали богодухівським вогнеборцям. До зборів пожертв для фонду в Німеччині долучаються не лише знаменитості, а і мешканці Баварії. Близько дев’яти тисяч євро на закупівлю переданої цього разу до України пожежної машини, зібрали учні місцевих шкіл, взявши участь у благодійному забігу.
Наприкінці третього року повномасштабної війни багато хто з українців відчуває виснаження. Ситуація на фронті, очікування важкої зими та розмови про можливе замороження війни на невигідних для України умовах може породжувати зневіру. На цьому тлі історії про допомогу, яка продовжує надходити до України з-за кордону, участь у зборі допомоги європейців та спостереження за внеском волонтерів – як українців, так і європейців, дає надію, що українці, як суспільство дадуть раду.
Катерина Прищепа