Діяти спільно. Інтерв'ю із головою Об’єднання українців у Польщі Петром Тимою - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Діяти спільно. Інтерв’ю із головою Об’єднання українців у Польщі Петром Тимою

0

Діяти спільно. Саме в цьому бачить шанси українства Польщі черговий лідер української спільноти – Петро Тима. Він входить до складу спільної комісії уряду і нацменшин, створював структури «Пласту» у Польщі, українську передачу «Теленовини» на державному телебаченні, а від 2006 р. очолює найбільшу організацію нацменшини – Об’єднання українців у Польщі (ОУП).

______________________________________________________________________________________

Григорій СПОДАРИК: Звідки потреба громадської активності у Вашому випадку?

Петро ТИМА: В українському ліцеї в Лігниці одним з найбільш харизматичних вчителів у мене був Іван Співак. Саме він наполягав на громадському факторі, на потребі активності людини. Такий підхід базувався на силі українського руху в міжвоєнний період, рух тоді існував без держави. Подібним персональним зразком був для мене батько. Ці люди «не приходили по державне», вони розуміли, що значить самоорганізація та будування свого національного й культурного життя. Мою школу відвідували її випускники, на той час лідери українського студентського середовища. Вони заохочували нас продовжувати навчання в осередках зорганізованого українства – у Гданську, Кракові, Щецині, Вроцлаві, Слупську тощо. У Гданську, який я вибрав, новачків зразу брали під опіку старші колеги, включали у товариське, культурне та освітнє життя. Тут була й нагода в рамках неофіційних гуртків пізнавати еміграційну літературу, діяти в альтернативному театрі, організувати заходи, адресовані також до польського суспільства. Ми проводили спільні ініціативи з опозиційними середовищем «Солідарності», яке тоді починало цікавитись Україною та польсько-українськими відносинами. Потреба самоорганізації та співпраці з іншими українцями – це був єдиний спосіб боротьби з національною асиміляцією.

Цього року Польща відзначає 25-ліття демократичних перетворень. Як за цей час змінювався підхід до українців?

Він ніколи не був стійким, змінюється до сьогодні. Характерний дуалізм: інакший підхід до України та її громадян, а інакший – до представників української нацменшини Польщі. Думаю, що зараз під ставленням до українства польське суспільство частіше розуміє ставлення до України. Водночас, як показують опитування громадської думки, постійно зменшується негативний стереотип українця, однак не тоді, коли йдеться про оцінку трагічного польсько-українського минулого. Ще у 90-ті роки українців дуже часто асоціювали з «рекетом», злочинністю та нелегальною торгівлею. Зараз ця ситуація міняється силою обставин – зв’язки стають більш різноманітні, поляки перестали асоціювати Україну тільки зі Львовом та Києвом, мають усе більше партнерських, не лише культурних, але й бізнесових контактів з різними регіонами сусідньої держави.

Прибуває також українців у Польщі, вони перестають бути «чимось абстрактним». Це завжди зменшує стереотипний, негативний підхід.

Фото: Адам Клічек (zatrzymujeczas.pl)

Акції солідарності з Україною «проявили» велику кількість активних громадян цієї держави в Польщі. Яке це має значення для очолюваної Вами організації?

Ці акції показали, що зростає кількість людей, які тут мають вже якийсь статус – є громадянами Польщі, мають легальну працю чи думають зв’язатися з цією державою. Їх напевно ставатиме більше, це змінюватиме нашу громаду. Зараз ми не маємо монополії на українство, але й не мусимо займатися всім. Деякі справи, наприклад, допомога мігрантам, уже перебирають структури, створені громадянами України. Серед них багато молодих і освічених людей, а це гарантує більшу динаміку. Натомість українська нацменшина далі має більші можливості у таких питаннях, як-от організоване функціонування в державі, вихід на адміністрацію чи місцевих політиків. У нас є також інфраструктура і мас-медіа з досить стабільним фінансування. Завжди можна говорити про зміну їхнього наповнення, але не треба вигадувати їх з нуля. ОУП може бути партнером у проектах, давати фізичну адресу чи можливість виходу на своїх фахівців із поточного функціонування організації.

Перетворення над Дніпром напевно несуть й очікування щодо нової української влади.

Ми сподіваємось, що прийде очищення суспільства та державного апарату від залишків радянщини, корупції та всіх негативів, з якими асоціювалась відсторонена влада. Хотілось би, щоб після змін Україна стала для кожної української громади у світі пунктом опору, а не лише ідеалізованим вимріяним суб’єктом. Йдеться про те, щоб туди можна було поїхати не лише туристично, але, наприклад, щоб підвищувати свої мовні, культурні й професійні кваліфікації. Державний договір про обмін молоддю, створення полько-українського університету та інших установ, які сприяють співробітництву, – це провали попередньої влади і водночас реальні виклики для нової. Зміни потрібні й у державних програмах допомоги діаспорі: усі дотеперішні в більшості були на папері, без концепції і головне – без розуміння, що це комусь потрібне.

Які Ви бачите шанси української громади в Польщі?

Найбільший виклик – це, очевидно, залучення до структур українських студентів, які  проявились під час акцій солідарності з Євромайданом. Проблема в тому, що вони розкинуті по різних регіонах, дуже часто у таких осередках, де досі не було українства, – Ополе, Бидґощ, Познань та інші. Акції показали, що в Польщі навіть по кільканадцять років живуть українці, які ні разу не зустрілись з існуючими формами українства – організацією, церквою, культурним заходом, друкованими виданнями тощо. Це теж виклик, бо багато людей далі тут існують в чомусь на кшталт територіальних кланів – знають себе, бо вони родом з одного регіону України, у своєму колі освоюють польську територію, але не виходять на форми українства, які вже існують. Тому як у Варшаві, так і в усій Польщі треба активно популяризувати себе.

На жаль, слабкими нашими моментами є співпраця і координація дій на ґрунті кількох організацій. Ми дуже добре домовляємося з «Нашим вибором», але це не є норма, це виняток.

В українців є одна проблема – брак довіри. Соціологічні опитування показують, що це унеможливлює вищий рівень співробітництва. Водночас лише одиниці розуміють потребу спільних дій, а частіше існує не завжди корисна потреба зазначити свій індивідуалізм. У Варшаві зараз тривають спроби навести співпрацю між різними українськими суб’єктами щодо «домівки» (приміщення для зустрічей). Результат – щойно попереду, але він покаже, наскільки ці суб’єкти спроможні діяти спільно. Це буде особливо важливе, коли посилення зацікавлення Україною натурально закінчиться, і треба буде користатись напрацюваннями.

Григорій СПОДАРИК

 

Share.