До Дня памʼяті жертв голодоморів, який в Україні відзначають в останню суботу листопада, у Варшаві відкрилась виставка української художниці Галини Дудар. У своїх роботах мисткиня спирається на досвід власної родини, яка пережила розкуркулення та Голодомор, та роздумує над тим, яку роль відіграє земля у житті людини. Виставка експонується до 13 грудня у Галереї «Дім» Українського дому у Варшаві.
21 листопада в Українському домі у Варшаві відбувся вернісаж виставки «Межа часу» української художниці Галини Дудар. «Кожної четвертої суботи листопада ми відзначаємо роковини Голодомору – великої трагедії в історії України. Виставка “Межа часу” – про історію, яка мала безпосереднє відношення до родини Галини. Символічно, що відкриття виставки відбулося в День гідності та свободи», – зазначила у коментарі для «Нашого вибору» Іванна Берчак, кураторка виставки.
Галина Дудар – українська художниця з Почаєва. Працює в напрямах інсталяції, живопису, перформансу та звуку. Її творчі дослідження охоплюють теми ідентичності, пам’яті, а також міфології, символів і знаків. «Ще в 1990-х роках мої бабусі розповідали мені історію моєї родини: прадід був дуже заможний, мав багато землі, худоби, працівників – таких людей москалі називали куркулями. Коли прийшла радянська влада, це все у нього забрали і лишили тільки маленький хутір, де він жив з родиною. Старша сестра мого діда, яка працювала машиністкою у міській раді, випадково побачила у списках на вивезення до Сибіру імʼя мого прадіда з родиною. Щоб уникнути цього, вона швидко вступила до комсомолу. І це якраз вберегло і мого прадіда, і діда, і її саму. У них все забрали, але вони лишились жити», – розповідає в розмові з Польським радіо для України Галина Дудар.
Виставка складається з декількох елементів, пов’язаних із землею, та супроводжується аудіозаписом, який нагадує звук жорна, що перемелює зерно.
«Я хотіла передати в роботах ті емоції, зосередилась на символах та образах що відсилають до колективної пам’яті та відчуття людської стійкості. У своїх роботах я використовувала приглушені кольори. На виставці можна буде побачити багато повторюваних круглих форм – це стилізовані жорна, а також старі мішки моєї прабабці і зів’ялі соняхи з насінням. Ці об’єкти мають передати відчуття відсутності та страждань, але водночас соняхи є символом зародження чогось нового», – коментує Галина Дудар.
На виставці представлені нові графічні роботи художниці. Крім зображень кола, на графічних роботах можна прочитати окремі слова: «день», «біль», «душа», «тато», «мама», «чужі» та багато інших. «Символічні слова, які мають відношення до теми Голодомору, а також нагадують нам про сьогодення», – говорить кураторка виставки Іванна Берчак.
Іншим елементом митецької експозиції стали мішки. Як розповіла сама художниця, ці мішки вона отримала у спадок від своєї бабці. «Коли бабуся ще була жива, вона говорила, що її саморобні тканини і мішки – це моє придане. Вона говорила, що як я художниця, то буду малювати на цих тканинах. Але мені було шкода замальовувати ці полотна, адже вони самі по собі вже є артоб’єктом», – говорить Галина Дудар.
Серед експонатів виставки можна побачити чорні соняхи. Це частина перформансу «Деокупація пам’яті». Вони символізують відновлення колективної пам’яті та національної ідентичності, які могли бути втрачені під час окупації. «Я колись прочитала таку цитату “Війна може знищити поля, але не в змозі знищити силу життя”. Це насіння <із зів’ялого соняха>, як сила життя – з нього проросте і народиться щось нове», – говорить художниця. Перформанс має на меті привернути увагу до колективних зусиль суспільства відновити пам’ять та зберегти свою культурну спадщину.
Художниця переконана, для українців земля має особливе значення, не лише як місце, де працюють і яке годує, але як духовний зв’язок з предками. Скільки вона себе пам’ятає і мати і бабуся весь час працювали на полі.
Зараз, в умовах війни земля стає не лише символом спадщини і родючості, але і нашої незламності. Адже українці зараз борються і за власну свободу і за власну землю, за територіальну цілісність.
Виставка «Межа часу» триватиме до 13 грудня 2024 року. Оглянути експозицію можна в Українському домі (вул. Заменгофа, 1 / ul. Zamenhofa 1). Вхід безплатний.
Ред.