Більша частина українських дітей-утікачів від війни не навчаються в польських школах. Їхня кількість постійно зменшується — зазвичай батьки обирають залишатися на дистанційному навчанні в українських школах. Причин дві: перша — польська система освіти відрізняється від української, до якої дітям важко адаптуватися, ще й якщо поєднувати з навчанням в українській школі; а друга — мовний бар’єр. Журналістка Юліана Скібіцька поговорила з українськими батьками в Польщі та освітянами — і розповідає, що відбувається.
Освіта в Польщі — досвід українських батьків
Родина Георгія Барзашвілі живе у Варшаві. Туди ж у польську школу поступив його шестирічний син. Він навчається у нульовому класі («зерувка») — за польською системою освіти, там готують дітей до першого класу. Зазвичай, за цей час діти вчаться писати, читати та рахувати. Такі класи можуть бути організовані у садочку або в школі.
«Рекрутація — тобто, набір в 1 клас та в зерувку — починається в березні, — розповідає Георгій. — Треба встигнути подати заявку в конкретну школу приблизно до травня, бо потім місць не буде. Кількість місць у класах регламентована і набір понад норму не допускається. Ми стикнулися з цим, бо почали думати про школу тільки в серпні, в результаті, наш син пішов у нульовий клас тільки в жовтні, бо весь вересень ми шукали школу, куди нас можуть прийняти».
Георгій каже, що йому подобається те, як влаштована польська освіта. Виокремлює, що в школі дуже гарне харчування, є багато різних спортивних і розвивальних гуртків. Але є й певні особливості, пов’язані з польським менталітетом, зокрема, з високим авторитетом католицької церкви. «Є уроки релігії, які веде католицька черниця, для нас це дикувато виглядало спочатку, — каже Георгій. — Теоретично, від них можна відмовитися, але незрозуміло, куди дитина має йти, поки всі на цьому уроці, тому всі ходять».
Ще одна проблема — навчання польською мовою. Георгій каже, що його синові було простіше, адже він мову вже знав. А от іншим дітям входити в навчальний процес набагато складніше.
Тетяна Кузьменко евакуювалася у Польщу в березні 2022 року — виїхали з Бучанського району на Київщині, який вже був окупований росіянами. Разом з донькою оселилася в невеликому містечку за 12 кілометрів від Варшави.
«У квітні 2022 року нам дуже пощастило, що доньку взяли в 3 клас, — каже Тетяна. — Математика не сильно відрізняється за рівнем від української, і це моє своєрідне мірило. Дуже прикольний підхід до фізкультури — рік тому весною це був басейн, цього року взимку — ковзани. Моя любов — це електронний щоденник. Всі повідомлення від вчителів, зміни розкладу чи домашні завдання, оцінки і щоденник відвідувань — все там. Віднедавна в школі експеримент — вони відмовились від гучного і різкого дзвоника, натомість скрізь висять годинники».
Але є і проблеми, визнає Тетяна. Каже, що вчителі доволі консервативні — слідкують, щоб спідниця була нижче коліна, або вичитують за кольорові пасма волосся. Бувають і непорозуміння з однокласниками.
«До українців ставлення загалом нормальне, але часто діти транслюють те, що чують в родині, — пояснює Тетяна. — Наприклад деякі діти, бачачи якість проблеми в навчанні українських дітей, закочують очі і використовують фразу “ті українці придурюються і просто хочуть аби їх жаліли”».
Чому батьки обирають українську освіту?
Міністр освіти Польщі Пшемислав Чарнек у липні минулого року говорив, що в польських школах навчається 200 тисяч дітей. Він також очікував, що ця цифра зросте до пів мільйона. Але прогнози не справдилися. Координаторка роботи з молоддю в Українському освітньому хабі у Варшаві та експертка з європейської неформальної освіти Ірина Яцик каже, що ці цифри зараз точно не актуальні.
«Минулого року в серпні-вересні була друга хвиля еміграції, коли знову утікачі від війни в Україні масово приїздили до Польщі, — каже вона. — Так от, багато хто віддав дітей в польські школи, а за місяць-два — забрали звідти. В нас немає поки точної статистики, скільки саме дітей вчаться в польських школах, але думаю, це приблизно 80 тисяч».
Ірина Яцик пояснює — багато дітей залишилися навчатися в українській школі дистанційно і паралельно ходили в польську школу офлайн. Так, наприклад, вчиться і донька Тетяни Кузьменко — Тетяна каже, що поки такий формат їм підходить. Але навантаження на дві освітні програми витримують не всі, додає Ірина Яцик. Як пише польська газета Rzeczpospolita, частково українські батьки не хочуть відмовлятися від української освіти ще й тому, що планують повертатися додому. Це підтверджують і опитування — хоча кількість тих, хто планує залишитися в Польщі виросла у два рази (з 17% до 38%, в порівнянні з минулим роком), все одно тих, хто хоче повернутися, все ще більш ніж половина. В такому разі кидати навчання в українській школі для них просто невигідно.
«Наш хаб спрямований на те, щоб підлітки могли приходити до нашого коворкінгу і навчатися, — каже Ірина Яцик. — Це саме для тих дітей, які дистанційно вчаться в українських школах. І бувають дні, коли дітей приходить дуже багато. Тобто, ми бачимо, що більшість все ж таки обирає українську освіту замість польської. У міністерства освіти України немає алгоритму зарахування оцінок із європейських шкіл, а більшість українців планують повернення додому, бо це вимушена еміграція, а не добровільна. Тому не вчать мову та не хочуть інтегруватися в польську культуру».
Польська система освіти побудована так, що до 10 років діти мають заняття без чіткого поділу на предмети — як польська мова, математика, природничі науки тощо. Навчання інтегроване, зі спеціалізованих предметів тут викладають іноземну мову, фізкультуру, мистецтво. Від школи часто організовуються екскурсії, походи до музеїв, театрів. Усі предмети викладає один вчитель, лише спеціалізовані заняття ведуть інші викладачі. В цей час дитину намагаються більше адаптувати до навчального процесу. Яцик наводить приклад з власного досвіду — її дитина ходить у другий клас польської школи. Нещодавно на батьківських зборах батьки вирішили відмовитися від стандартних оцінок, залишивши систему «зробив/не зробив».
Починаючи з 4 класу, все стає складніше і така проблема як мовний бар’єр виходить на перший план. «Діти вже починають вивчати біологію і фізику польською мовою, для них це складно», — каже Яцик. Вона пояснює — у кожній з польських шкіл має бути вчитель, який у виділені години займається з дітьми-іноземцями вивченням польської мови. Зазвичай це від трьох до п’яти годин на тиждень. Але якщо у великих містах, наприклад у Варшаві, цей принцип дійсно працює, то в маленьких містечках часто такого вчителя немає, бо на нього просто немає грошей.
«Коли почалася війна, приїхали наші діти — всі їх намагались підтримати, тому в школах ставили високі оцінки, особливо, у сьомому та восьмому класах, — каже Яцик. — А потім у восьмому класі треба було складати екзамен восьмикласника і багато наших дітей не могли його здати. Вони здавали на одиниці та двійки, хоча до того в них були високі оцінки, це видно в електронних табелях. Тож тепер все-таки більше звертають увагу саме на мовну компетентність. Тому пропонують батькам, щоб дитина йшла в клас нижче, ніж вона навчалася в Україні — щоб вона змогла адаптуватися до польської системи освіти та навчатися далі більш якісно».
Іспит восьмикласника – обов’язковий іспит на завершення початкової школи у Польщі. За його результатами визначається, де учень продовжуватиме навчання: у загальноосвітній школі, технікумі чи професійно-технічному училищі. Як пише Gazeta Wyborcza, у 2022 році іспити восьмикласника здавали 6150 дітей з України, які долучилися до навчання в польських школах після 24 лютого 2022. У результаті – їхня середня оцінка з польської мови – 22 відсотки, математики – 34, англійської – 44. Для порівняння – середні оцінки усіх учнів, яки складали іспити у 2022 році: 60 відсотків з польської мови, 57 – з математики та 67 – з англійської мови. З проханням скасувати іспити восьмикласника у випадку учнів з України зверталися громадські та педагогічні організації, схвально оцінив цю ідею уповноважений з громадянських прав проф. Марцін Вьонцек. Однак, ситуації це не змінило. Щоб мати можливість продовжити навчання в польських середніх школах учні з України й надалі мають обов’язок складати іспит восьмикласника. Щоправда ті, хто розпочали навчання в Польщі цьогоріч, отримали право на певні пільги (збільшення часу написання іспиту, право користуватися словником, допомога перекладача чи психолога тощо). Для цього потрібно було до 8 березня подати клопотання школи про те, що дитина потребує особливих умов складання іспиту. Якими будуть результати цьогорічних іспитів зможемо дізнатися у червні.
Булінг у польських школах теж є — але Ірина Яцик каже, що він на рівні будь-яких шкіл і не пов’язаний саме з етнічними конфліктами. Хоча вона визнає — чим довше триває війна, тим більше вона стає буденністю для поляків. Через це з’являються непорозуміння.
«Наприклад, програма допомоги українським родинам з дітьми 500+, за якою кожен місяць можна отримувати 500 злотих на дитину до 18 років, — наводить приклад Ірина Яцик. — Поляки думають, що це платять з їх податків, тобто — з їх кишені. А насправді бюджет на цю програму виділив Євросоюз. Такі нюанси ніхто не пояснює і через це можуть виникати конфлікти».
Проте, в Польщі стурбовані тим, що українські діти не вчаться в польських школах, пише Rzeczpospolita. Президент Фундації «Центр громадянської освіти» Єнджей Вітковський пропонує відійти від можливості навчатися онлайн в українській школі для школярів до десяти років. Таку можливість треба залишити для учнів старших класів, які, наприклад, закінчують 10-11 класи. «Інакше ці учні втратять два роки навчання через різницю в навчальних програмах, — каже Вітковський. — Однак їх слід залучати до певної форми занять у польській школі, щоб вони могли вивчати мову та інтегруватися з однолітками. Їм необхідно спілкуватися з психологом».
Юліана Скібіцька