Україна й газ: чого очікувати?

0

Початок року для української влади минув в активних дебатах з Росією: стосувалися вони газового питання. 

Так виглядає, що суперечки матимуть затяжний характер, оскільки мова йде про стратегічні для обох країн питання. Нині Україна вже платить $416 за тисячу кубометрів газу, який постачає їй північна сусідка. Безперечно, що це занадто висока ціна для країни, яка безпосередньо межує з Росією та є транзитером її газу в Європу. Більше того, «Газпром» визначив середню ціну для Європи у розмірі $415 за тисячу кубометрів блакитного палива. Символічно, що вона є нижчою від української. Стає зрозумілим, що завищена ціна для України – це не лише результат газового договору, підписаного Юлією Тимошенко в 2010 році, але й добре спланована політика Росії, головна мета якої полягає в отриманні контролю над газотранспортною системою (ГТС) України та й загалом над українською державою.

Запуск Північного потоку, як видається, не становить великої загрози для значущості української ГТС: реальна можливість перекачування газу через Північний потік через 2–5 років максимально може складати 27 мільярдів кубометрів газу на рік, тоді як Україна зараз має пропускну можливість у 100–110 мільярдів кубометрів.

Більшу загрозу для рівня значущості української ГТС буде мати побудова й запуск Південного потоку, пропускна можливість якого складатиме 47–63 мільярди кубометрів на рік. Якщо одночасно будуть функціонувати Північний і Південний потоки, то Україна перестане бути найбільшим транзитером російського газу до Європи.

Нестабільна політична ситуація в Україні, антидемократичні дії влади та невизначеність у зовнішній політиці спричинились до того, що Європа згідна вкласти гроші радше в будівництво нових газових потоків, ніж вкладати фінанси в модернізацію української ГТС.

Чим завершаться українсько-російські перемовини щодо газового питання надалі невідомо. Україна має кілька реальних можливостей для того, щоб домогтись зменшення ціни на російський газ:
1) Підписати черговий пакет умов взамін за дешевий газ від Росії. У цьому пакеті можуть бути зобов’язання України вступити до Митного союзу та продати українські стратегічні підприємства Росії (наприклад, підприємства атомної енергетики, космічної галузі та кораблебудування). У такому випадку Україна отримає зниження ціни на російський газ, але це не триватиме довго: поступово ціна знову буде зростати. Цього часу має вистачити, щоб команда Віктора Януковича протрималась ще деякий час при владі.
2) Віддати «Газпрому» в управління українську ГТС. Україна отримає нижчу ціну на газ, але втратить свій суверенітет. У такому кроці найменше мають бути зацікавленні українські бізнесмени, які з втратою Україною контролю над своєю ГТС підпадуть під безпосередній вплив Кремля.  
3) Створити спільний консорціум над управлінням українською ГТС з Росією та ЄС на паритетних умовах. Тільки створити його при наданні рівних прав кожній з трьох сторін, очевидно, нелегко. Якщо Україна не матиме підтримки ЄС, то доля консорціуму буде приречена. Більше того, «Газпром» є потужним гравцем на світовому газовому ринку, тому він у майбутньому намагатиметься усунути Україну та ЄС від управління українською трубою. Відповідно, це також нестиме загрозу збереженню суверенітету української держави.
4) Поступово переходити на модернізацію української економіки і зменшувати її залежність від поставок російського газу, здійснити модернізацію української ГТС, заручившись допомогою та підтримкою ЄС. Щоб здійснити такий крок, необхідне вольове рішення влади, а також зацікавлення в цьому з боку українських олігархів. Зважаючи на політику Віктора Януковича та його команди, в це найменше віриться. Видається, що основна мета чинної влади та великого бізнесу в Україні – це забрати якомога більше від держави і мінімум вкласти в неї.

Таким чином, у деякій мірі Україна зайшла в патову ситуацію в переговорному процесі з Росією навколо газового питання. Найбільша трагедія для українських громадян полягає в тому, що влада не думає стратегічно, а лишень вирішує проблему, керуючись інстинктом виживання. Передбачаючи таку поведінку української влади, нам слід очікувати здачі національних інтересів, як це було в 2010 році з підписанням т.зв. харківських умов. Тому підписання пакету домовленостей з Росією – не за горами. Думаю, що вже невдовзі ми зможемо побачити, що саме українська влада черговий раз «здасть» Росії взамін на зниження ціни на блакитне паливо.

Ольга ПОПОВИЧ

Share.