Юрій ТАРАН: Українське чорне золото - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Юрій ТАРАН: Українське чорне золото

0

Часом мені здається, що я можу безперешкодно відрізнити українця закордоном по тому, що і де він їсть. Якщо західна кухня орієнтується на різноманітні канапки, батончики і снікерси, то українці точно вживають один продукт, який рідко можна зустріти за західним кордоном України – це соняшникове насіння! Якщо Ви десь побачите у Празі, у Берліні або у Варшаві людину, яка лузає насіння – це точно або українець, або житель південних областей Росії.

Ще якийсь час тому насіння, або «сємєчки», з легкістю заміняли цигарки: лузання заміняло куріння і виконувало ту ж саму соціальну функцію – єднало людей за одним спільним заняттям. Ще якихось 20 років тому гори лушпиння свідчили про продуктивну й тривалу бесіду в колі добрих знайомих: їх лузали на лавках в парку, на автобусних зупинках, автовокзалах й у вагонах поїздів. Та що там говорити, на гербах багатьох міст є соняшник, найчастіше у містах південних і центральних областей.

Мама моєї знайомої дійшла до філігранної обробки одразу чотирьох зернин у роті без допомоги рук, про що навіть важко собі уявити: вона закидала їх до рота, одна насінина лущилася передніми зубами, ще дві готувалися до розлущування десь там язиком, перетворюючись на якесь фантастичне жонглювання. Врешті-решт, з рота вилітає тільки лушпиння, а насіння залишається там, де і має залишитися.
Насіння продавали на базарах, відміряючи мірними стаканчиками у «кульочки» з заздалегідь покроєних газет (мій батько розповідав, що замість газет в африканській Анголі часто використовувалися сторінки з творів Леніна, які активно постачалися африканським країнам для розвитку соціалізму – але у нас до цього ще треба було дожити). Тепер же навіть в Україні насіння найчастіше продають в вакуумних упаковках, і все менше на базарах. І продають вже не ті маленькі чорні зернята олійних сортів, а просто таки гігантські полосаті, як чорно-білі зебри, стрючки, що їх зручно лущити і руками, і зубами, але смак, на жаль, уже не той.

Коли я приїхав до Варшави, то навіть не уявляв, де тут можна купити цей продукт, хоча час від часу потребував цього «смаку батьківщини». Ну не в супермаркет же йти?! Ну бо хто тут у Польщі буде купувати соняшник? І хоча я ще жодного разу не бачив поляків, які лузають насіння, виявилось, що треба йти саме до супермаркету, де можна вибрати навіть кілька сортів різного насіння.

І я знаю, що цей потяг до насіння переживаю не тільки я, але й велика кількість моїх співвітчизників, для яких це і традиція, і соціальна звичка, і, можливо, смак батьківщини. Тому останнім часом, коли випадково зауважую жінку у варшавському автобусі 521, який йде на Фалєніцу, з однією жменею насіння і другою жменею лушпиння, або коли сідаю до львівського автобусу й чую хрускіт лушпиння за спиною – я знаю, що їду з українцями, з своїми співвітчизниками! 
Аби ж тільки в гості ми їздили зі своїми традиціями, а не зі своїм сміттям!

Юрій ТАРАН

 

 

Share.