Згідно з дослідженнями українського ринку праці, однією з найбільш недооцінених професійних груп є лікарі. Навчання в медуніверситеті поглинає багато часу та зусиль, відповідальність під час виконання роботи – колосальна, а держава оцінює все це у 150–200 євро заробітної платні в місяць.
Тому не дивно, що багато хто, маючи медичний диплом, вирішує реалізувати себе в іншій країні. Традиційно привабливо виглядає Польща:щоправда, шлях до праці лікарем тут довший, ніж в Україні – після 6 років навчання треба пройти 13-місячне стажування, потім державний іспит з усіх розділів медицини, а далі – спеціалізація від 2 до 10 років.
Але нашого брата й сестру таким не злякаєш, тому українці будують лікарські кар’єри над Віслою. Про шлях до польського білого халату розповідають Наталія Влашинович та Клавдія Бєльська.
О.Б.:Почнімо з кількохслів про себе.
Наталія ВЛАШИНОВИЧ: Я походжу з Львівщини, закінчила Львівський державний університет, за фахом лікар-анестезіолог.
Клавдія БЄЛЬСЬКА: Я народилася в Бердичеві, закінчила лікарський факультет Національного медичного університету ім. О. Богомольця у Києві.
О.Б.: Як виникла ідея поїхати працювати до Польщі, уже з українським дипломом?
Н.В.: Банально – вУкраїні не могла знайти роботу. У мене перед очима був приклад моєї подруги, яка раніше поїхала до Польщі, пройшла післядипломне стажування та зробила спеціалізацію. Вона описала свій досвід як реальний шанс щось змінити, і я вирішила ним скористатися.
К.Б.: За походженням я полька, мову вивчала ще в школі. Тому ідея їхати до Польщі після інтернатури була простою очевидною, ніхто мені не підказував. Хоч у мене тут нікого не було, я зібралася й поїхала.
О.Б.: Чи була потреба нострифікувати дипломпісля приїзду?
Н.В.: Коли я приїхала, 13 років тому, такої потреби не було. Мій диплом був визнаний автоматично. Натомість обов’язковим пунктом на шляху отримання права працювати лікарем був іспит з польської мови у Головній лікарській палаті. Ну і треба було знову пройти післядипломне стажування.
К.Б.: А мені у 2011-му довелося перезахищати диплом. Треба було скласти академрізницю, тому рік я ходила на пари зі студентами 6 року медичного факультету. Знаю, що в різних місцях захист виглядає по-різному: десь тести, десь – жива розмова з кількома професорами.
О.Б.: Чи важко було скласти іспит з польської мови?
Н.В.: На момент складання іспиту я вже півроку жила в Польщі. Звісно, були й підручники, училася самотужки. Тому складати не було важко. Натомість з двох моїх друзів один не склав, бо перед іспитом виїжджав додому і підзабув мову. Вважаю, що треба просто більше перебувати вмовному середовищі.
К.Б.: Мені іспит дався легко. А ось серед моїх друзів не всі його склали з першого разу. Не дуже зручно, що це можна зробити тільки у Варшаві. Для мене був бонус – як особа з польським походженням, я платила тільки половину за іспит.
О.Б.: Як проходило стажування? Як поставилися польські колеги до того, що з ними буде працювати українка?
Н.В.: Я стажувалася у Варшаві. Хоч іспит з польської мови я склала, але читати на початку історії хвороби, написані від руки, або самій їх заповнювати було важко. Колеги-лікарі загалом добре мене прийняли, хоча дехто й «відзначав» мій рівень володіння мовою або різницю в рівнях польської та української медичної освіти. Але в цілому була позитивна атмосфера.
К.Б.: На післядипломне стажування я залишилася там, де й захищала диплом – у Бидґощі. Ставляться всі дуже добре. Моє стажування саме добігає кінця – попереду держіспит. З цього приводу досить сильно хвилююся.
О.Б.: Після отримання права на виконання фаху зупинилися на досягнутому?
Н.В.: Ні, я вирішила ще зробити спеціалізацію. У Польщі право працювати лікарем маєш уже після іспиту, проте лікар, котрий має спеціалізацію, заробляє більше. Моя спеціалізація з анестезіології мала тривати 6 років, але я зробила її за 5. У цей період з 8:00 до 15:30 займалася нею, а відтак ішла чергувати, щоб заробляти гроші.
К.Б.: Я теж хочу робити спеціалізацію, планую бути сімейним лікарем. Це займе 4 роки. У цей час, звісно, паралельно працюватиму.
О.Б.:Як виглядає Ваше життя після стількох років навчання?
Н.В.: Я започаткувала індивідуальну підприємницьку діяльність. Від імені фірми підписую контракти з лікарнями й працюю там, де мені це відповідає. Якщо десь умови мене не влаштовують – іду геть. Таку систему маю вже 4 роки. Зараз співпрацюю з 5 лікарнями.
К.Б.: Я ще не так давно в Польщі, але у мене вже з’явилися друзі серед українців, білорусів та поляків. Це дуже тішить. Медична кар’єра поки що йде за планом.
О.Б.: Часто чуємо, що в Польщі бракує лікарів – через міграцію спеціалістів на Захід. Чи Польща, на Вашу думку, потребує медичних кадрів з України?
Н.Б.: Коли Польща вступила до ЄС, багато лікарів виїхало. Зараз близько 60% з них повернулися. Це пов’язане і з економічною кризою, і з тим, що польські зарплатні стають ближчими до європейських. Декілька років тому були сфери медицини, де катастрофічно не вистачало працівників, але зараз таких немає. Є лікарні, де є вакансії, але часто це «немилі для праці» місця. Кваліфіковані кадри потрібні завжди, тільки треба приготуватися до великої конкуренції.
Олена БАБАКОВА