Ось уже кілька століть з Варшавою пов’язані життєві шляхи відомих українців – полководців, письменників, митців. Частина з них у столиці Польщі опинилась на коротший час, частина – на довший. Інколи їхні долі, ідейні вибори, подібні в Україні, у варшавський період ставали іншими. Редакція «Нашого вибору» намагатиметься принаймні коротко накреслити українським мешканцям столиці Польщі їхні біографії, зокрема й варшавські епізоди.
Епізод перший: Симон Петлюра
Симон Петлюра, народжений 22 травня 1879 року в Полтаві, став символом змагань за українську державність у 1917–1921 роках. На його долю випало керувати державою в найважчий час боїв, бувало з кількома противниками водночас. До Варшави Петлюра прибував в двох «іпостасях» – у грудні 1919 р. як лідер української держави, Української Народної Республіки (УНР) та головний отаман її військ. 21 квітня 1920 р. С. Петлюра заключив з маршалом Польщі Юзефом Пілсудським т.зв. варшавську угоду – військовий союз, результатом якого стала українсько-польська співпраця у війні з більшовицькою Росією. Союз з Польщею давав сподівання на вихід з тупика. Після програшу київської кампанії й підписання між Польщею та Росією т.зв. ризького договору Петлюра знов опинився у Варшаві, тим разом у зовсім іншій ролі – політичного емігранта. Він потрапив у Варшаву з м. Тарнув, де опинився український еміграційний уряд. Йому допомагали деякі відомі поляки, зокрема Генрик Юзевський, у 30-ті роки – волинський воєвода. На початках еміграційного поневіряння Петлюра проживав у палаці Рачинських, а також в будинку на вулиці Мокотовській. Унаслідок радянських домагань видворення з Польщі 4 найвидатніших українських антибільшовицьких політичних і військових лідерів (у тому числі й С. Петлюри) колишні польські союзники відвернулись від нього. З огляду на тиск на польську владу з боку СРСР 31 грудня 1923 р. отаман покинув Варшаву й опинився на еміграції у Парижі. Його спроби продовжувати боротьбу й пошуки союзників обірвала 25 травня 1926 р. куля Шльома Шварцбада. Могила С. Петлюри знаходиться на паризькому кладовищі Монпарнас.
Епізод другий: Олександр Довженко
З Варшавою пов’язаний частинка життя іншої відомої людини, Олександра Довженка, який певен час ішов подібним шляхом, як і С. Петлюра. Відомий кінорежисер і письменник народжений 11 вересня 1898 р. м. Сосниці на Чернігівщині, в 1917–1919 роках навчався в Києві. У 1918–1919 роках воював у складі петлюрівських військ за Україну (деякі біографи твердять, що був особисто знайомий з С. Петлюрою). Довженко воював, зокрема, у курені Чорних гайдамаків, який придушувала т.зв. повстання більшовиків у київському Арсеналі. Проте його життєвий вибір був відмінним, ніж у випадку Петлюри: Довженко пішов назустріч новій владі, «поміняв погляди», став кінорежисером. У фільмах «Земля» (1930 р., котрий входить до 100 світових кіношедеврів), «Щорс» (1939 р.) чи «Арсенал» (1928 р.) Довженко вихваляв новий лад в Україні, перемогу противників самостійної України – більшовиків. У Варшаві Довженко проживав з весни 1921 р. до початку 1922 р.: та не як кінорежисер, але як… дипломат місії УСРР. Знавці його біографії твердять, що саме цей досвід роботи дипломата став у пригоді під час підготовки ним одного з перших його кінофільмів «Сумка дипкур’єра» (1927 р.). Довженко у Варшаві не лише працював, але й разом з дружиною інколи давав концерти. Після короткого варшавського періоду О. Довженко переїхав у Берлін, відтак – у Харків (тодішня столиця підрадянської України). В радянській Україні став відомим кінорежисером, а наприкінці життя, опинившись, попри своє бажання, з волі Й. Сталіна в Москві, помер там 25 грудня 1956 р.
Епізод третій: Олена Теліга
Проте до Варшави потрапляли не лише жителі центральної України, чоловіки, полководці, дипломати – але й жінки. Прикладом такої українки-варшав’янки була поетеса Олена Теліга. Народилася 21 липня 1906 р. біля Москви, до 1920-их років проживала у Києві, відтак – на еміграції в Празі та Варшаві. У Варшаві поетеса жила від 1929 р. до 1939 р. Проживала вона, зокрема, на вулиці Каліській, 17, що в районі варшавської Охоти. Окрім роботи вчителькою української мови в школі ім. Лесі Українки у Варшаві, є також менш відомі її біографічні епізоди. З огляду на фінансову скруту О. Телізі довелось працювати співачкою у нічних клубах та моделлю (манекенницею). Доля поетеси була трагічною, як і долі мільйонів українців у XX столітті. Під час німецької окупації України вона переїхала в Київ, де відроджувала українське культурне життя. 22 лютого 1942 р. її арештували гітлерівці й розстріляли у Києві в Бабиному Яру (більш відомому сьогодні як місце страти тисяч єврейських мешканців Києва).
Петро ТИМА