10 вересня у селі Маркова Підкарпатського воєводства відбулась свята меса під час якої до лику блаженних католицької церкви було зараховано родину Ульмів – Юзефа, Вікторію та їхніх сімох дітей. Це перший випадок в історії Церкви, коли одночасно беатифіковано цілу сімʼю. Юзеф та Вікторія Ульми у часи Другої світової війни переховували у своєму домі євреїв, за що і були вбиті нацистами разом з дітьми.
Юзеф та Вікторія Ульми народились та жили у селі Маркова, яке у міжвоєнний період входило до складу Львівського воєводства Польської республіки. Сьогодні – це село у Підкарпатському воєводстві. У першій половині ХХ століття село було досить великим та заможним з громадсько-активним населенням. Так, мешканці Маркова брали участь у заснування Народного університету у сусідньому селі Гачі у 1932 році. На курсах від цього університету навчалась також і Вікторія Ульма. В самому селі діяло декілька товариств, зокрема католицьке товариство молоді при парафії Св. Дороти, виходив журнал «Сільська жінка», існував аматорський театр, був свій оркестр.
Напередодні Другої світової війни населення села Маркова складало 4 500 тисяч осіб, з них близько 95% були поляками. За переписом населення 1938 року єврейська громада села налічувала 107 осіб. Євреї Маркова мали у селі три молитовні доми. Житлові будинки були розкидані по всьому селу. Найбільше з них – сім будинків євреїв – разом з домівками поляків знаходились у нижній частині села на схід від костелу і на південь від річки Маркувкі. Цей район села і до сьогодні називають Казімєжом, за прикладом краківського Казімєжа, де жили переважно євреї. Місцева єврейська громада займалась переважно торгівлею і мирно співіснувала з польською, тримаючись на певній відстані. Поляки і євреї жили поряд, але не разом.
Ще до війни Юзеф Ульм мав гарні відносини з місцевими євреями. Декілька родин жили з ним по сусідству, а з іншими Юзеф торгував овочами, які виростив у своєму господарстві.
Юзеф Ульма народився 2 березня 1900 року. Закінчив початкову школу, а згодом сільськогосподарську школу у місті Пліжно. Він заснував у Марковій перший розсадник плодових дерев і швидко почав заробляти на життя продажем саджанців. Ймовірно, завдяки йому в цій місцевості з’явилися щеплені яблуні. Окрім садівництва Юзеф Ульма також займався бджільництвом і шовківництвом.
Найбільшим захопленням Юзефа була фотографія. Спочатку за допомогою власноруч зробленого апарату, а згодом, за допомогою професійної апаратури, він закарбовував повсякденне життя села на світлинах. Частина з цих фото збереглась до сьогодні.
Дружина Йозефа – Вікторія з дому Нємчак народилась 10 грудня 1912 року. У шість років втратила мати, а у 23 – батька. За Йозефа Ульма вийшла заміж у 1935 році. Так само як чоловік, була громадсько-активною, грала у місцевому театрі. Під час шлюбу народила 6 дітей: Станіслава (18 липня 1936 року), Барбара (6 жовтня 1937 року), Владислав 5 грудня 1938 року), Франчішек (3 квітня 1940 року), Антоні (6 червня 1941 року) та Марія (16 вересня 1942 року). На момент смерті Вікторія була на 7 місяці вагітності і під впливом стресу пологи почались раніше. Вважається, що Вікторія встигла народити дитину перед тим, як померла.
Родина Ульмів – символ поляків, які рятували євреїв під час Голокосту
Друга світова війна та німецька окупація докорінно змінили життя мешканців Маркової. Щодо польського населення села нацисти намагались проводити політику германізації, оскільки багато хто там мав німецьке прізвище (село було засноване у другій половині XIV століття німецькими колоністами). Однак ця політика не вдалась. Якщо йшлося про єврейське населення Маркової – на них поширювалася загальна антисемітська політика Третього Рейху. У першій половині 1942 року більшість євреїв села та повіту була вивезена до табору смерті у Белжці або розстріляна на місці. Від липня 1942 року тривали «полювання» на тих євреїв, кому вдалось сховатись в лісах. Юзеф Ульма допомагав при будівництві одного зі сховищ у яру.
Деяким євреї намагались знайти прихисток у місцевого населення, але рідко його отримували. Згідно з окупаційним правом, всі хто переховував у себе вдома євреїв, міг поплатитись за це життям. Однак, завдяки допомозі кількох польських родин, десяток євреїв повіту змогли пережити війну та Голокост.
До родини Ульмів восени 1942 року за допомогою прийшла єврейська родина Голдманів з міста Ланьцут: Саул Голдман, який до війни був відомим у цій місцевості торговцем худобою, та його четверо синів – Барух, Мехель, Йоахим і Мойсей. Ульми дали їм притулок на горищі. Невдовзі до тих, хто переховувався, приєдналися дві доньки та онука Хаїма Голдмана з Маркової – Леа (Лайца) Діднер з донькою Реслою та Геня (Голда) Грюнфельд.
Раніше родина Голдманів переховувалась за допомогою Влоджімєжа Лєшя, який служив у польській поліції Генерального губернаторства (підрозділи поліції співпрацювали та фінансувались нацистською окупаційною владою) і мешкав біля Ланьцута. Голдмани віддали йому свій маєток, але Лєшь перестав їм допомагати. Тоді євреї звернулись за допомогою до родини Ульмів.
На горищі в Ульмів восьмеро євреїв переховувались понад рік. Чоловіки допомагали Юзефу вичиняти шкіру, пиляти дошки, рубати дрова. Їхню роботу навіть сфотографував Юзеф Ульма, як і багато інших сцен із повсякденного життя родини.
«Трагедія сталась [2]4 березня 1944 р[оку]. Хтось доніс поліції в Ланьцуті. Приїхали зранку у згаданий день, розстріляли всіх євреїв і родину мого брата, яка складалась з батьків та шістьох дітей», – вже після війни розповідав Владислав Ульма, брат Юзефа.
На світанку 24 березня 1944 року до Маркової прибуло пʼятеро німецьких жандармів та троє поліцейських польської поліції Генерального губернаторства. Всі чітко знали куди і за ким йти – окупаційну владу поінформували про Ульмів. Спочатку розстріляли євреїв на горищі. Потім від куль нацистів загинули Юзефа та Вікторія, яка до того ж була на 7 місяці вагітності. Від пережитого страху, жінка почала народжувати. На кінець, Айлерт Дікен, керівник карального загону наказав розстріляти дітей.
Найбільш правдоподібно, що родину Ульмів видав згадуваний вже Влоджімєж Лєшь. Тіла розстріляних, за наказом нацистів, поховали місцеві жителі. Їхній маєток був розграбований.
Вже через десятиліття після закінчення Другої світової війни родина Ульмів у Польщі стала символом всіх тих поляків, які ризикуючи життям, допомагали євреям під час Голокосту. У 1995 році інститут Яд Вашем в Ізраїлі удостоїв родину Ульмів званням Праведник народів світу. Це особлива відзнака, що надається неєвреям, які безкорисливо допомагали євреям у роки Голокосту та Другої світової. Станом на січень 2022 року Польща займає перше місце за кількістю осіб, які визнані Праведниками народів світу – 7232 особи.
У березні 2016 року у селі Маркова було відкрито музей ім. Ульмів, який присвячений всім полякам, які рятували євреїв. З 2018 року указом Президента Польщі 24 березня – день вбивства Ульмів – відзначається як національний День памʼяті поляків, які рятували євреїв під час нацистської окупації.
У 2003 році розпочався процес беатифікації родини. У католицькій церкві беатифікація – це офіційне зарахування мученика до лику блаженних; попередній етап канонізації (зарахування до лику святих). Процес беатифікації закінчився у 2023 році, коли 10 вересня Папа Римський Франциск офіційно оголосив Юзефа та Вікторію Ульмів, а також семеро їхніх дітей, включно з дитиною, що народилась під час смерті Вікторії, блаженним. Беатифікаційна служба відбулась у костелі у Марковій. Це перший випадок в історії Церкви, коли одночасно була беатифікована ціла родина.
Анастасія Верховецька
За матеріалами IPN, Sprawiedliwi