Валерій Соколенко: “1500 вболівальників чекали нас на стадіоні о третій ночі”. Інтерв’ю з українським футбольним тренером у Польщі – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Валерій Соколенко: “1500 вболівальників чекали нас на стадіоні о третій ночі”. Інтерв’ю з українським футбольним тренером у Польщі

Олександр Шевченко
18 Березня 2021
Валерій Соколенко: “1500 вболівальників чекали нас на стадіоні о третій ночі”. Інтерв’ю з українським футбольним тренером у Польщі
Олександр Шевченко
Олександр Шевченко

Валерій Соколенко – людина, котра чи не найкраще з усієї української футбольної спільноти орієнтується в польському футболі. 15 років тому його запросили з української Першої ліги одразу в польську вищу. Це стало проривом у кар’єрі крайнього захисника й мало величезний вплив на його подальше професійне зростання та життя.


Валерій три роки провів у польській Вищий лізі (яка згодом стала лігою Екстракласу), а нині, вже п’ятий рік, будує свою тренерську кар’єру. Минулого року молодому наставнику підкорився перший серйозний успіх – він зумів вивести свою, доволі скромну за фінансовими можливостями, команду з Четвертої в Третю польську лігу з футболу. Ми поговорили з Валерієм Соколенком про його тренерську кар’єру, незвичайну футбольну долю та про розвиток польського й українського футболу.

У 2005 році ви перейшли з «Енергетика» в «Гурнік» (Ленчна). Трансфер із першої української ліги до вищої польської – це дуже нетипова історія. Як це сталося?

Насправді все було доволі просто. Я починав грати в обласних змаганнях на Чернігівщині, пізніше потрапив у «Систему Борекс» із Бородянки, яка й стала моїм першим професійним клубом. Там я пограв півтора року, і нам вдалося за цей час вийти з Другої в Першу лігу. Згодом був період в «Енергетику», де вдалося повторити цей успіх. Мені подзвонив знайомий, сказав, що є можливість поїхати в Польщу, на перегляд до команди Вищої ліги. Звісно, я погодився. На перегляді в «Гурніку» тоді було 20 осіб – п’ятеро українців, хлопці з Голландії й поляки. Але так сталося, що з усіх контракт підписали лише зі мною. Так я залишився в Польщі.

Пам’ятаєте свої перші враження від країни та польського футболу?

Для мене приємним шоком став рівень інфраструктури. В Україні тоді ще не було нових стадіонів, а в Польщі – майже в кожного клубу новенькі, з критими трибунами. Це було незвично.

Чи швидко адаптувалися до життя в новій країні?

Усе відбулося доволі швидко. Уже після перших зборів міг говорити з хлопцями польською мовою. В дитинстві, коли я їздив на Львівщину до діда з бабцею, у них по телевізору завжди були польські канали, які я дивився. Тому з вивченням мови проблем не було. Партнери по команді допомогли адаптуватися в повсякденному житті, стосунки всередині колективу були дуже добрими.

Якою є ситуація з легалізацією перебування у професійних футболістів?

В Екстракласі такими питаннями займається клуб. За день-два можна все вирішити,  спортсмени цими проблемами не переймаються. Але в Другій лізі й нижче футболісти самі мають відкривати візи чи подаватися на карти перебування. Найбільша проблема на цьому рівні – з дозволом на роботу. Не кожен клуб хоче цим займатися заради запрошення іноземних гравців.

Як би ви порівняли рівень футболу в Україні та Польщі в ті часи?

У ті часи, я думаю, в Україні футбол був сильніший. Такі клуби, як «Динамо», «Шахтар», «Дніпро», «Металіст», мали добру фінансову базу й могли запрошувати висококласних легіонерів. У Польщі грошей було менше, але професійному футболу дуже допомагало телебачення. Тут діє єдиний телевізійний пул, з якого кожна команда отримує свою частку фінансування. Коли я грав в Екстракласі, додатковим заробітком для клубу були покази матчів команди в прямому ефірі. Також команда отримувала гроші за позицію, яку вона зайняла в лізі. Звісно, чим вище – тим більше коштів. Ще одним джерелом доходів були спонсорські контракти. У Ленчній, наприклад, нас фінансувала місцева копальня. І якщо президент клубу вмів добре розпоряджатися цими коштами, клуб міг грати на високому рівні.

У 2008–2009 роках ви грали в «Полонії» (Битом), яка тоді дуже прогресувала: перший сезон із вашою участю команда закінчила на 13-му місці, другий – уже на 7му. Як ви згадуєте цей період?

Та команда була схожа на одну велику родину. Клуб мав проблеми з фінансуванням, але атмосфера в колективі була прекрасною. Кожного тижня ми всі збиралися з сім’ями. Тренер Міхал Пробєж (до недавнього часу – головний тренер «Краковії». У минулому році під його керівництвом інший український футболіст, Олексій Дитятьєв, виграв Кубок Польщі. Прим. авт.) нам одразу сказав, що якщо вилетимо з Екстракласу, фінансова ситуація в клубі стане складною. Маємо залишитися, щоб отримати гроші від телебачення й клуб зміг продовжити триматися на рівні. Так і було – ми три-чотири місяці грали без зарплати, але коли клуб отримав гроші від телебачення, з нами одразу розрахувалися за всі заборгованості.

Валерій Соколенко. Фото з архіву футболіста

І все ж я той період згадую з теплотою. Був класний тренер, який умів знайти підхід до будь-якого футболіста, були гравці високого рівня – з нами грав футболіст збірної Словаччини та два гравця збірної Польщі. Коли ми закінчили сезон на 7-му місці й після останнього матчу повернулися з Лодзі, 1500 вболівальників чекали нас на стадіоні – і це о третій ночі! А потім кожному футболісту подарували футболку з написом «Mistrz Śląska», адже тоді було кілька команд із Сілезії, але ми опинилися вище за всіх в турнірній таблиці, тому нас визнали чемпіонами Сілезії (посміхається). Це був вдалий період.

Потім у вашій кар’єрі були виступи в Німеччині й повернення в Україну, в Одесу. Але в 2015 році ви знову поїхали до Польщі, в «Мотор» (Люблін). Як це сталося?

У 2011 році ми з «Чорноморцем» вийшли в Прем’єр-лігу України. Влітку того року, одразу після відпустки, на першому тренуванні я відчув біль у спині – наче щось вискочило, і я не міг ні зігнутися, ні нормально поворушитися. МРТ показало, що я мав дві міжхребцеві грижі, які вилетіли й заблокували мені ногу. На праву ногу я взагалі не міг стати. Два місяці довелося лежати в ліжку. Тоді дуже допоміг лікар «Чорноморця» Леонід Севастєєв (зараз, на жаль, уже покійний). Він буквально мене витягнув. Потім два місяці я вчився ходити. Уявіть, йду Одесою влітку в капцях, мені випадкова людина каже, що я правий загубив. А я йшов і навіть не відчував. Тоді мова йшла не про відновлення кар’єри, а про те, щоб хоча б навчитися нормально ходити. Два роки я відновлювався й не грав у футбол. Думав, що кар’єра вже завершена, але друг попросив пограти в Корюхівці на чемпіонаті області. Так, фактично, моя кар’єра почалася вдруге. Знову вийшов на певний рівень гри, і тоді мені подзвонив знайомий тренер із Любліна і запросив до «Мотора». Там ми грали на прекрасному стадіоні, на якому півтора року тому молодіжна збірна України виграла чемпіонат світу. На виїзні матчі Третьої ліги ми їздили в костюмах із краватками. У невеликих містечках місцеві сміялися, що ми приїхали на матч Третьої ліги, наче «Барселона» чи «Баварія» на Лігу чемпіонів (посміхається).

Як ви стали граючим тренером «Вьонзовніци»?

Після «Мотора» я ще короткий час пограв у «Ярославі», і до мене подзвонив президент «Вьонзовніци» з пропозицією стати граючим тренером. Мені на той час було 35 років, і я вирішив, що це гарна можливість почати тренерську кар’єру. Коли приймав рішення, навіть не знав, на якому місці знаходиться команда, а виявилося, що в зоні вильоту з Четвертої ліги. І нам треба було терміново змінити ситуацію. Завдання вдалося виконати, і той сезон ми закінчили на 7-му місці.

Команда KS Wiązownica. Тренер Валерій Соколенко у першому ряду, у центрі. Фото із сторінки клубу: Kadra KS Wiązownica w 2020/2021

За кілька сезонів ви зуміли підняти команду із зони вильоту до виходу в Третю лігу. Як вам це вдалося?

Нам разом із президентом вдалося зібрати чудову команду, у якій поєдналися молодість і досвід. У нас було 5–6 молодих гравців, що лише починали свій футбольний шлях, і 5–6 досвідчених, які вже пройшли Другу й Третю лігу. У чомусь нам «допомогла» пандемія, адже на момент зупинки чемпіонату в минулого сезоні ми займали перше місце. Але, я думаю, і без цього нам вдалося б утримали лідерство – перевага над найближчим конкурентом становила п’ять пунктів. Ми відчували, що можемо виграти чемпіонат.

Важливо зазначити, що в нас був чи не найменший бюджет у Четвертій лізі, але нам вдалося побудувати команду, яка зуміла підвищитися в класі. Зараз мета клубу – отримувати якомога більше пунктів у системі Pro Junior. Згідно з нею, клубам нараховуються пункти за ігровий час молодих футболістів – 2000–2002 року народження. Чотири команди дивізіону, які набрали найбільше пунктів, отримують гроші. За цією системою, клуб може отримати кошти, співрозмірні річному бюджету. І це добра можливість розвиватися далі.

У Польщі дуже сильний рівень нижчих ліг. Як ви вважаєте, чи можна сказати, що нижчі ліги – це сила польського футболу?

Можливо, не стільки нижчі ліги, скільки футбольні школи. Федерація футболу Польщі близько десяти років тому виробила систему, згідно з якою всі сертифіковані футбольні школи навчають дітей грати у футбол за єдиною програмою. Зараз це дає свої плоди, і багато молодих гравців їдуть грати за кордон. Крім цього, в Третій і Четвертій лігах клуби мають обов’язок випускати в стартовому складі принаймні двох молодих гравців. В Україні, наскільки я знаю, такого немає. Отже, молоді гравці з 18 років починають грати з дорослими. І це дає їм можливості для більш швидкого та ефективного розвитку.

Які ваші подальші плани як тренера?

Я бачу себе в ролі тренера й хочу далі розвиватися в цьому напрямку. Зараз у мене є ліцензія UEFA A. Нещодавно здав документи на навчання для отримання ліцензії UEFA Pro. В Польщі з UEFA A можна тренувати лише Четверту і Третю лігу, для Вищої потрібна UEFA Pro. В Україні ж із UEFA Pro можна тренувати в Прем’єр-лізі, а в Першій і нижче – з UEFA A. Тому зараз у Польщі про рівень вище Третьої ліги важко говорити. В Україні ж або в країнах Балтії я можу тренувати в Першій лізі або бути асистентом у Вищій лізі. Тому розглядаю кожну пропозицію. Я хочу бути тренером і робитиму все, щоб іти вперед у цьому напрямку.

 

Розмовляв Олександр ШЕВЧЕНКО

 

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись