Василь Нецко: "Бути вільним і творити – це наша людська природа" - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Василь Нецко: “Бути вільним і творити – це наша людська природа”

0

Василь Нецко – український художник, майстер народної творчості та професійний спортсмен. Він народився в Білій Горі поблизу Львова. Закінчив Тернопільське вище професійне училище технологій і дизайну за спеціальністю «Різьба по дереву». З 2015 року митець живе та працює у Польщі.

У 2019 році Василь отримав нагороду «Особистість року» за розвиток і популяризацію культури в місті Ґданськ. У 2020 році він був номінований на цю ж нагороду за виставку «Кольорові сни про Ґданськ». Художник розповів, як переїхав до Польщі, про свої роботи та про те, як спорт і мистецтво стали невід’ємною частиною його життя.


«Я почав малювати, коли моя дружина була вагітною нашим сином Адамом. Цей період для мене був дуже насичений емоційно. Тоді мені хотілося малювати абстрактні картини, які символізували внутрішній світ людини, народження, нове життя. Взагалі головне натхнення для мене – це події, емоції, люди. Я дуже вразливий до речей навколо. Мій переїзд у Ґданськ – втілення дитячої мрії. Я завжди мріяв жити біля моря. В Україні я жив у Тернополі, звідки до моря було далеко. Коли мені виповнилося 12 років, я листувався з дівчиною з Польщі, яка жила десь біля Ґданська або в самому місті – не пригадую. Але пам’ятаю, як тоді дивився на мапі та думав – «о, це ж біля моря». Коли приїхав, то підсвідомо відчув, що це саме моє місце. На додаток, оскільки я працюю ще фітнес-тренером і масажистом, тут достатньо роботи для мене, ця сфера дуже розвинута в місті», – розповідає художник.

Василь Нецко під час церемонії вручення нагороди “Особистість року”. Фото зі сторінки художника у facebook

Василь Нецко – чемпіон України з культуризму й фітнесу у своїй ваговій категорії. Він представляв Україну на чемпіонатах Європи і світу та займав призові місця. Люди часто запитують, як йому вдається поєднувати мистецтво й професійний спорт, адже і те, і інше вимагає надзвичайного зосередження та наполегливості. Художник відповідає: «Уявіть, як скульптор бере камінь і відбиває непотрібне – залишається фігура, яку він хотів створити. Культуризм – це будування свого тіла тренуваннями, дієтами. Ти стаєш скульптором, творцем свого тіла. Я вважаю, що якщо щось закладено в людині, то воно є від самого початку, треба тільки це віднайти в собі й розвивати до професійного рівня. Спорт і мистецтво для мене тотожні. І в спорті, і в живописі треба зосередитися на роботі й не очікувати швидких результатів. Щоб досягти успіху, потрібні роки щоденної праці, доводиться відмовлятися багато від чого. Пригадую, як мої друзі ходили на вечірки, а я йшов на тренування, бо в мене все було розписано по годинах».

Василь Нецко. PCA Poland Baltyc Chempionship 2019. Фото зі сторінки у facebook

У своїх картинах художник використовує різні техніки, іноді важко здогадатися, як були намальовані роботи. Митець пояснює: «Я, як різьбяр, намагаюся на полотні показати рельєф, люблю більш об’ємні картини, щоб на них була різна текстура, щоб вони були цікаві на дотик. До цієї техніки я прийшов із часом. Хотів, щоб мої роботи впізнавали, щоб вони не були схожі на інші. Я експериментував із різними матеріалами, робив відбитки тканин, листя, різних предметів, які, здавалося, неможливо використати в живописі. Я люблю все неординарне, часом дивлюся на свої картини і не пригадую вже, як це було зроблено».

З 22 червня до 15 липня у Музеї Ґданська тривала виставка Василя Нецка під назвою «Кольорові сни про Ґданськ». Подія відбулася під патронатом консула України в Ґданську Лева Захарчишина та Тетяни Єрмак у межах «5-го Українського тижня у Ґданську» («V Tygodnia Ukraińskiego w Gdańsku»).

Виставка розповідає про історію міста, життя його жителів 100 років тому. Усі роботи художник створив під час пандемії. За три тижні Василь намалював 15 картин.

Василь Нецко за роботою. Фото зі сторінки художника у facebook

«Коли почалася пандемія та все позакривалося, у мене з’явилося достатньо часу для улюбленої справи – малювання. Саме тоді прийшов на світ новий цикл картин про мрії, сни, про те, що бути вільним і творити – це наша людська природа, що варто цінувати все, що ми маємо щодня. У цих роботах втілився довоєнний Ґданськ. Місто, його архітектура залишилися на фоні, акцент я зробив якраз на емоціях людей. Чому мене зацікавив довоєнний Ґданськ? Тому що в 1920-х роках місто називалося «Wolne miasto Gdańsk». Мені хотілося підкреслити слово «wolne», показати свободу, як це – бути вільним у ті часи. Я уявляв, як би мені жилося тоді, що я робив би, якими б вуличками ходив, чим би займався. Я переглядав старі фотографії та чорно-білі фільми про Ґданськ. Дивився, як люди вдягалися, де їздили трамваї. Зараз, звісно, вже все інакше, тому що Ґданськ на 90 відсотків був зруйнований. Відбудували його якраз за старими фотографіями. Коли в пандемію місто було порожнім, я ходив безлюдними вулицями  і уявляв собі, яким Ґданськ був колись, якими були його жителі. Першою з’явилася картина «Danzig dancing». Пізніше народилися інші роботи. За три тижні я створив ескізи 15-ти картин і потім уже допрацьовував їх. У моїх роботах багато деталей, цікавих елементів і загадок. Чому мої картини такі кольорові? Тому що старі фотографії всі чорно-білі або в кольорі сепії, а мені хотілося показати, що тоді життя вирувало, було насиченим, яскравим. Процес малювання цього циклу був для мене не тільки втечею від ковідної ситуації, але також став поверненням у моє дитинство, у світ без турбот і проблем. На моїх картинах багато дітей. У них також поєдналася моя любов до Ґданська та до нашої української культури», – говорить художник.

Підготувала Іванна Берчак

 

Share.