«Завжди, коли пишу, маю таке відчуття, що хтось за мною стоїть і робить клоунські пики. Тому я намагаюся бути уважною і уникаю, по можливості, гучних слів», – ці слова Віслави Шимборської – польської нобелівської лауреатки з літератури – можна назвати своєрідною квінтесенцією її творчості. Найближче оточення згадувало її як скромну, вимогливу до себе людину, яка шанувала приватність і не зносила помпезності і дій на показ, і водночас людину із відмінним почуттям гумору. 2 липня 2023 року виповнилося 100 років від дня народження виняткової польської поетеси Віслави Шимборської.
Ідеї і сміттєвий кошик
Віслава Шимборська народилася 2 липня 1923 року на хуторі Провент поблизу Корніка. Коли їй виповнилося кілька років, родина переїхала до Кракова. З цим містом поетеса та есеїстка була пов’язана все життя. Виїздила звідти рідко і неохоче.
«Вона не любила подорожі. Вважала, що найважливішим у подорожньому багажі є зворотний квиток», – згадує про поетку очільник Фундації Віслави Шимборської та багаторічний асистент нобелівської лауреатки Міхал Русінек.
Перший вірш Шибморської був опублікований у 1945 році. Перша поетична збірка – у 1952. Загалом поетка опублікувала менш ніж 350 віршів. Цей кількісно доволі скромний доробок може бути свідченням самокритичності та вимогливості Шимборської. Її вірші часто не проходили «випробовування ніччю». «Написаний увечері й прочитаний вранці текст часто не виправдовував її очікувань і потрапляв у смітник», – розповідає Міхал Русінек. Близьке оточення навіть поривалося «врятувати» те, що Шимборська мала намір знищити, наприклад, видавець Єжи Іллг намагався укласти договір із комунальними службами, які вивозили сміття, аби йому доставляли вміст смітника Шимборської. Подібним «насанкціонованим» способом деякі твори, які Шимборська не мала наміру публікувати, зберіг перший чоловік поетки Адам Влодек.
«Ідеї для віршів вона записувала в маленькому чорному блокноті. Також ті, що, за її словами, наснилися. Якщо вона використовувала якусь ідею, то викреслювала її зі свого нотатника. Читати ці записи зараз нелегко. По-перше, тому що поетеса писала їх досить нерозбірливим почерком, лише для себе. По-друге, тому що видно, як багато ідей вона не встигла реалізувати. Це мене дуже зворушує», – говорить Русінек.
Іронія і почуття гумору
«Тут лежить старосвітська, як кома,
авторка пари віршів. Вічний відпочинок
зволила дати їй земля, пори те, що труп
не належав до жодних поетичних груп»
Надгробок. Віслава Шимборська
Відмінне почуття гумору і іронічне ставлення до себе і оточення – риси, якими захоплювались близькі Віслави Шимборської.
Про почуття гумору письменниці Міхал Русінек часто згадує у своїх інтерв’ю. Він переконаний, що втеча в абсурд була одним зі способів утекти від реальності. «Почуття гумору виконувало, на мою думку, захисну функцію. Якщо хтось ставив серйозне запитання, на яке вона не хотіла відповідати у форматі балачок, бо заслуговує, наприклад, на відповідь у вигляді вірша, то вона відповідала анекдотом», – говорить Русінек.
Забави і розіграші відігравали велику роль у житті письменниці, вона стверджувала, що немає нічого серйознішого за забаву.
«Основною її фігурою була іронія, але не як глузування, а скоріше як самоіронія, дистанція до себе. <…> Вона говорила, що її дивують тільки дві речі: банкомати і хлопці, які вилазять з каналізаційних люків. Вона була з того типу мудреця, який не епатує ерудицією», – розповідає Русінек. «Без сумніву, вона зміцнила мою відразу до всілякого пафосу, який – якщо він із якихось причин необхідний – треба обеззброїти іронією. І усмішкою», – говорить він у черговому інтерв’ю.
Віслава Шимборська також відома тим, що створювала та популяризувала гротескні гумористичні літературні жанри, так звані лєпєї, москаліки, одвудкі та альтруїки. Так, наприклад, «лєпєї» (від слова lepiej, краще) це комічний віршик, що складається з одного речення. У першій частині описується неприємна ситуація, а в другій неочікуване порівняння: «Краще тітка стриптизерка, ніж подані тут реберця».
Інша сфера, де вповні реалізовувалось вміння Шимборської іронізувати і дистанціюватися від себе і світу, були її колажики, так звані виклеянки.
Шимборська стверджувала, що взялася за цю техніку, бо не мала можливості купити гарних листівок, тож вирішила виготовити їх сама. «Прошу до мене не приходити кілька днів, я буду мисткинею», – так говорила Шимборська у періоди коли починала роботу над колажами. У цей період підлога у всій її квартирі була вкрита вирізками з газет і журналів. Процес створення «виклеянок» відбувався щороку, зазвичай на початку листопада, протягом близько 40 років.
Одержувачами таких листівок були її друзі і знайомі, але лише ті, хто, на думку письменниці, був здатний зрозуміти «виклеянки» – ключем до цього розуміння була саме іронія. Серед отримувачів – Збігнєв Герберт, Єжи Іллг, Ева Ліпська, Гжегож Турнау, Адам Загаєвський, Станіслав Бараньчак, Міхал Русінек та один із найбільших її закордонних шанувальників – американський режисер Вуді Аллен.
«Мене вважають дотепною та смішною людиною, але її дотепність переважає мою. Вона надзвичайно дотепна поетеса, мудра. Це дуже допомагає мені насолоджуватися життям», – цитують Аллена ЗМІ. Коли Шимборської не стало Аллен зазначив: «Це велика втрата. Віслава Шимборська була однією з небагатьох поетес, яка зуміла вловити не лише трагічне в житті, а й комічне».
Мавпи і інші тварини
«У казках самотня і непевна
наповнює вміст дзеркал гримасами,
знущається з себе, тобто подає добрий приклад
нам, про яких знає все, як бідний родич,
хоча ми не вітаємося одне з одним».
Мавпа. В. Шимборська
Польська нобелістка дуже любила тварин, особливо мавп. Згадують, що серед людей, якими вона захоплювалась, була Джейн Гудолл – британська вчена-приматолог, яка присвятила своє життя захисту шимпанзе.
Початковий період комунікації Шимборської із літератором Яном Павлом Гавліком був також дещо пов’язаний із мавпами. Шимборська і Гавлік завели спільний зошит «Книга скарг і пропозицій», створений на взірець однойменних радянських книг, які обов’язково мали бути у магазинах чи підприємствах. Кожен з дописувачів міг залишити свій коментар чи побажання. Гавлік у цій комунікацї постає Мавпуном / Małpierz. «Постійним елементом флірту були жарти про перевагу тварин над людьми. Їхнім увінчанням стало надання Яну Павлу псевдоніма Мавпун. У листах Віслави до Влодека (ред. – перший чоловік Шимборської, з якими вони на той час уже розійшлися, але зберегли дружні стосунки) він часто фігурував як Мавпун, іноді так підписувався. Це була така собі гра, де він став кимось іншим: улюбленцем, трохи дитячим і незграбним. Слово “мавпун” як чоловічий рід слова “мавпа” (засвідчене в текстах Берната з Любліна, згідно зі словником Брюкнера) давно вийшло з ужитку, тому воно було ідеальним для оригінального псевдоніма. <…> Здається, вже тоді, в середині 1950-х, Віслава мала особливу прихильність до мавп», – так пише авторка біографії Шимборської Йоанна Громек Іллг.
Іллг згадує, що Віслава Шимборська любила поїздки до Краківського зоопарку, а у 1960-х навіть погодилася провести там фотосесію. Так з’явилося кілька портретів поетки із шимпанзе, який дозволяв себе тримати за руку і навіть обіймався, але, як згадувала Шимборська багато років потому, в якийсь момент, явно занудьгувавши, дуже боляче її вкусив, що «однак, не зменшило прихильності Віслави до мавп або її інтересу до інших тварин».
Із мавп починається листування Шимборської з «любов’ю всього її життя» Корнелем Філіповичем. Перший лист Філіповича був датований 4 квітня 1966 року. У конверті було три фотографії мавп із Краківського зоопарку та листівка, на якій Філіпович намалював квітку (з підписом «У жіночий день – квітка від чоловіка») і написав речення: «Будь ласка, прийміть цей скромний внесок у мавпологію від Корнеля Філіповича».
«Завтра іду в зоопарк, з метою передати від тебе уклін мавпам», – пише Філіпович у іншому листі, три роки по тому.
Корнель Філіпович – польський прозаїк, майстер короткої прози. Їхні стосунки із Шимборською були надзвичайними: йому було за 50, їй за 40, вони ніколи не були одружені і не жили разом, але цей зв’язок тривав 23 роки, до смерті Філіповича. У 2016 році їхні листи були опубліковані окремою книжкою. Помітно, що вони пишуть про все і на всьому, що потрапляє у їхні руки, часто прикрашаючи листи і поштівки малюнками, вирізками з преси. Тоді ж Шимборська починає творити перші колажики. Велику частину їхнього листування становлять стилізовані листи, де вони втілюються у різні ролі, наприклад, графині Елоїзи Ланцкоронської і пана Тульчиньського.
Риби – ще одні знакові у цих стосунках істоти. Філіпович мав велику пристрасть до рибальства. Значна частина листів до Шимборської написана з кількаденних, а навіть кількатижневих поїздок на риболовлю. У листах він часто вихваляється здобиччю.
«Пане Філіпович, особа з якою пан сплутався, навіть не знає де риба має голову, а де хвіст. Подумай добре Пан, чи це знайомство не компрометує порядного рибалку», – таку жартівливу листівку підписану «другом» отримав Філіпович у 1968 році.
Як розповідає один з укладачів листування письменників Томаш Фялковський, Віслава стримано поділяла цю пристрасть Філіповича, але «попри ревнощі та звинувачення у вбивстві риб, дозволила взяти себе на кілька виїздів на риболовлю». У колажах, які виготовлятиме Шимборська для Філіповича, тема риб зринатиме неодноразово.
Обидвоє натомість розділяли любов до котів. «Найкраще в житті – твоєму котові…» – таку назву носить їхнє листування, опубліковане окремим виданням. Це – цитата з листа Шимборської до Філіповича, продовження якої «…бо він біля тебе». Вірш «Кіт у порожній квартирі», написаний після смерті Корнеля Філіповича у 1990 році, став одним з найбільш відомих і впізнаваних поезій Шимборської.
Нобелівська премія
Віславі Шимборській Нобелівську премію призначили за «поезію, яка з іронічною точністю дозволяє історичному та біологічному контексту висвітлитися у фрагментах людської реальності». «Вісці ця Нобелівка просто належала», – прокоментував цю новину інший видатний поляк Станіслав Лем.
73-річна поетка сприйняла новину про нагородження з певною іронією: «Надіюсь, мені не поперевертається в голові». Подейкують, під час прийому вона розповідала шведському королю Карлу XVI Густаву, з рук якого отримувала нагороду, анекдоти, а завдяки її особистому шарму навіть вдалося витягнути його на перекур. Їхнє спільне фото з цигарками в руках заборонили публікувати, аби не чинити негативний вплив на підданих. «Все було дуже мило і незвично. Ніколи не брала участь у таких урочистостях і не була на таких прийомах, не сиділа поруч з королем. Крім цього, там була надзвичайно гарна музика», – прокоментувала вона на шведському телебаченні бенкет для 1250 гостей.
Хоч Шимборська зустріла цю нагороду з гідністю і притаманною їй іронією, період, коли письменниці довелося дати більше інтерв’ю за місяць, ніж за все життя, став переломним моментом у її житті, який її друзі назвали «Стокгольмською трагедією». На питання, як розв’язували проблему із телефоном, який «розривався» після оголошення новини, Міхал Русінек відповів: «Перерізали кабель».
Нобелівська премія – найважливіша, але не єдина відзнака, присуджена поетці. Вона є лауреаткою Нагороди Фонду Косьцельських, премії Гете, премії Гердера. У 1974 році вона була нагороджена Лицарським хрестом Ордена Відродження Польщі, у 2005 році – Золотою медаллю «За заслуги перед культурою – Gloria Artis», а у 2011 році – Орденом Білого Орла.
Віслави Шимборської не стало у 2012 році. ЇЇ ім’ям названо вулиці у багатьох польських містах, її портрети розміщено на марках і стінописах. Навіть нововідкритий ґатунок найпростішого морського організму отримав ім’я на честь Віслави Шимборської – Cyrea szymborska.
2023 рік у Польщі, згідно з рішенням Сенату Польщі, є Роком Віслави Шимборської.
О.К.