Цьогорічний шостий кінофестиваль «Ukraina!» ще раз підтвердив закріплений за собою імідж промоутера української культури. Фестивалю, який не тільки збирає своїх, але розширює горизонти поінформованих та зацікавлених українським кінематографом. Крім нових волонтерів є незмінне ґроно постійних, яке з «Ukraina!» від самих початків. Але найважливіше те, що цього року до традиційного голосування глядачів додалась оцінка громадського та професійного журі, що значно підняло планку фестивалю. Як зазначила директорка «Ukraina!» Беата Бєронська-Лях: «Те, що ми провели конкурс на найкращий короткометражний фільм, дало мені відчуття, що тільки тепер ми є справжнім фестивалем, бо лише нагороди глядачів – однак замало».
Отже, громадське журі у складі Міхала Мєльніка, Альберта Ляха, Юстини Хаберської та Володимира Риги відзначило короткометражну стрічку «Ліза та її мурашки» Анастасії Іванюк, а головну нагороду присудило зворушливому та веселому «Подарунку» Олега Мартиросяна. Фільм розповідає про чоловіка (зіграв Богдан Бенюк), який орав поле й раптом зрозумів, що згубив айфон – подарунок від онука Ігоря, котрий зараз на війні. Комічна та водночас душевна історія, яка, як і багато сучасних стрічок, теж розповідає про війну, але у свій спосіб. А також про спільноту: практично ціле село збирається, йде на поле й шукає той телефон цілу ніч. Хтось їде, намагаючись зловити сигнал, щоб подзвонити. Сцена, коли вже практично світанок, і раптом десь чути рінгтон – гімн України, дуже символічна…
Конкурс на короткометражний фільм звернений не тільки до українців – вимогою була українська тематика. До складу професійного журі цьогорічного фестивалю ввійшли сценаристка Марта Прус, режисер Тимур Ященко (режисер минулорічного переможця публічного голосування – фільму «Черкаси») та актор Пйотр Гловацький. Вони відзначили роботи «Розмови» Артема Рачкелюка та «Сумні портрети» Віталія Кікоти. Спеціальну нагороду за тематику еміграції отримала Настя Канарева за короткометражну стрічку «Прощавай, Свєта» про молоду росіянку Свєту, яка одного дня відчула себе чоловіком та змінила ім’я на Солдаду. Солдаду був брутально побитий правими радикалами та втік до України, прохаючи про статус біженця.
Головну нагороду за версією професійного журі виборов фільм «В тіні» Олександра Стеколенка, який оповідає про травму повернення після війни додому. У ньому мало слів, але суть прочитується, – кіно є дуже візуальним. Бачимо, як чоловік, якого вважають померлим, повертається до рідного міста, щоб відновити документи, але це зробити не просто: без підтвердження ідентичності людини – нема і самої людини. Воїни, які повертаються, часто почувають себе, як тіні.
Режисер Тимур Ященко розповідає, що рішення журі було одностайним. Ми попросили його поділитися враженням, як минулорічному переможцю глядацького голосування цього року працювалося в журі.
– Це вже мій другий такий досвід. Перший був на Варшавському кінофестивалі в 2020 році. Мені дуже сподобалося. Навіть не вважаю це працею, а чудовою можливістю робити те, що люблю, – дивитися кіно. Я звертав увагу на те, чи переконлива режисура, чи всі елементи історії присутні, чи тема є цікавою, чи викликає подив. Основний критерій для мене – чи стрічка здивувала. Тоді це вже мій особистий фаворит. Я дивлюся багато кіно, знаю контекст, і мене переконують щирі автори. Багато хто грає на темах. Беруть тему, думають, що це цікаво для аудиторії, щось пишуть, роблять. Мене це не зачіпає. Зрозуміло, що рівень реалізації в польській чи копродукції значно вищий. Але найважливішою є щирість. Переміг фільм «В тіні», який є дуже кінематографічним, з чітким оповіданням, я би сказав – зрілим фільмом (потім довідався, що режисеру 40+). Стрічка дуже таємнича. Ми вчили, що кіно має нести таємницю, щоб аудиторія прочитувала сенси. Я поважаю такий підхід. Це дуже кіношне кіно, і всі члени журі були одностайні в його оцінці. Також хочеться відмітити «Сумні портрети» з точки зору сценарію, реалізації, трагікомедійності. Я вчора передивився обидва фільми – претенденти на переможця й думав уже починати розмову, щоб відзначити «Сумні портрети» як чи не найсильніший фільм. Але «В тіні» об’єднав усіх – неймовірно кінематографічна робота.
Директорка кінофестивалю «Ukraina!» Беата Бєронська-Лях втомлена проробленою роботою та щаслива від результату: «Це насправді багато – показано 21 винятковий фільм, а журі відібрало аж 6. Я дивилася ці фільми, брала участь у відборі, дуже добре пам’ятаю відзначені стрічки й тішуся з цього вибору. Незважаючи на те що художні фільми були сильнішими, вважаю важливим конкурс короткометражних фільмів, звернений не тільки до українців: вимогою була українська тематика або продюсерська кооперація. Участь брали фільми авторів із Польщі, Чехії, Угорщини, Ірану та інших країн. У польській продукції часто були задіяні українці. Серед інших був фільм “Кінець літа”, який претендував на нагороду й, очевидно, отримав би, якби було ще хоч одне місце. Мені сподобалася ця історія про польсько-українські стосунки. Під час збору винограду, де працюють поруч поляки й українці, зґвалтовано українку. Чи треба покарати хлопця-поляка? Родина хоче пробачити, вважаючи, що все відбулося за взаємною згодою. І є дівчина – сестра цього хлопця й товаришка зґвалтованої, яка знає обидві сторони. Драматизм полягає в тому, що ми хочемо дізнатися, що вона вирішить… Чи заявить у поліцію, чи піддасться впливу родини й нічого не зробить, або заперечить?»
Беата Бєронська-Лях розповіла, як саме вдалось провести фестиваль в умовах пандемії: «Цьогоріч була можливість наповнити зал на 75 відсотків. Це краще, ніж дозволені 25 відсотків глядачів минулого року, хоча тоді й був менший відсоток захворюваності. Цього року люди почали хворіти й боялися приходити. Через пандемію виникла ідея зробити покази на інтернет-платформі, завдяки чому ми охопили цілу Польщу. Цього року – це ще плюс 11 міст, бо був попит. Отже, менше глядачів завітали до кінотеатру, але люди з інших міст дивилися онлайн, тож загалом ситуація була дуже сприятливою. Фестиваль пройшов фантастично. Зрозуміло, завжди бувають якісь авральні ситуації, але те, що цього року нас відвідали гості (минулоріч через пандемічну ситуацію це було неможливим) і тільки дискусії були онлайн, – це великий плюс. Дехто все ж не зміг потрапити, бо, наприклад, Україна на той момент опинилася в червоній зоні, або хтось був щеплений вакциною, яка не визнається в ЄС. Але, на щастя, нас дуже підтримувало Посольство України в Польщі й сприяло тому, що гості могли уникнути карантину. Кожного року ми оголошуємо набір волонтерів, але є люди, які з нами від початків, і часто в нашій волонтерській групі вже не відомо, хто є поляком, а хто – українцем».
Провідною темою цьогорічного фестивалю була «присутність», яка, наприклад, дуже символічно та влучно втілилася в проєкті «Лавочка» Себастьяна Томаша Плохарського. Відкривав захід «Носоріг» Олега Сенцова, цього разу з присутністю автора, що, зрозуміло, викликало неабиякий ажіотаж серед гостей. На закритті глядачі могли переглянути фестивальну версію «Поганих доріг» Наталії Ворожбит – українського претендента на Оскар. Тут, на відміну від режисерської версії, не було акторки театру «Powszechny» Оксани Черкашиної, яка, щиро вболіваючи за долю стрічки, не ставить на перше місце свої акторські амбіції, відповідно – спокійно сприймає свою відсутність на екрані. Проте фестивальна аудиторія мала змогу побачити моторошне перевтілення Юрія Кулинича та поспілкуватися з ним про цей акторський досвід. У «Кінотеці», де цьогоріч, у самому серці польської столиці, відбувався фестиваль, можна було побачити живопис народного художника Івана Приходька, документальна стрічка про якого під назвою «Земля Івана» була в програмі. Найкращим фільмом цьогорічного фестивалю, за версією глядачів, став документальний «Моя війна» Маші Кондакової про трьох жінок, які вступили до армії.
Фестиваль закінчився, залишивши відчуття задоволення від впевненого росту та незмінності ролі популяризатора українського кінематографа в Польщі.
Анастасія КАНАРСКА
Світлини авторки.