ВШколУ за 24 дні. Інтерв’ю з Оксаною Колесник, директоркою Варшавської української школи – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

ВШколУ за 24 дні. Інтерв’ю з Оксаною Колесник, директоркою Варшавської української школи

Дар’я Лобанова
Юлія Кириченко
5 Жовтня 2023
ВШколУ за 24 дні. Інтерв’ю з Оксаною Колесник, директоркою Варшавської української школи
Дар’я Лобанова
Дар’я Лобанова
Цей текст також можна прочитати польською мовою
Materiał ten jest dostępny również w języku polskim

Варшавська українська школа приємно дивує з порога: на стінах висять малюнки учнів, яскраві плакати з порадами від психологів, агітаційні листівки кандидатів і кандидаток у президенти школи, в їдальні стоять мікрохвильові печі, у світлих і чистих вбиральнях у вільному доступі гігієнічні набори для дівчат. І всюди українські прапори, зображення герба, цитати українських письменників, колажі, листівки й аплікації, присвячені Україні. 

Про створення сучасної української школи в рекордні строки, основні цінності, задачі й методи виховання, а також перші результати роботи педагогічного колективу розповідає Оксана Колесник, директорка Варшавської української школи «ВШколУ» в інтерв’ю «Нашому вибору».


Яким було Ваше життя до «ВШколУ»? 

Я родом з Чернігівської області, працювала у загальноосвітній школі Чернігова. За кілька місяців до повномасштабного вторгнення закінчився мій контракт директорки школи, і я перейшла на посаду вчительки географії. 24 лютого, коли російські війська стрімко почали рухатись територією Чернігівської області у напрямку Києва, ми ще плекали надію, що вони побачать, що ніхто на них тут не чекає, і повернуть назад. Проте за десять днів, на жаль, стало очевидним, що місто майже ізольовано і є великий ризик окупації, тож ми ухвалили рішення виїжджати єдиним вцілілим мостом через р. Десну. [Місто Чернігів не було окуповане російськими військами, проте оточення і блокада тривали до кінця березня 2022 року – авт.

9 березня ми компанією, що складалась з мене, моєї доньки, подруги, її дитини, і двох собак перетнули кордон з Польщею. Ще до директорської посади я працювала у відділі освіти Іванівської територіальної громади Чернігівської області. У той час ми брали участь у багатьох проєктах, зокрема у проєкті з децентралізації влади й підтримки місцевого самоврядування, організованому SKL International  [SKL Iternational є дочірньою організацією The Swedish Association of Local Authorities and Regions (SALAR) – Шведської асоціації органів місцевої влади та регіонів. SKL International було засновано у відповідь на високий міжнародний попит на практичні приклади шведського місцевого самоврядування. Організація підтримує розвиток систем місцевого самоврядування в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою. – авт.]. Наш відділ займався оптимізацією освітньої мережі, розвитком автономії навчальних закладів. Одним з експертів проєкту був поляк Войцех Мархлевський – саме йому ми завдячуємо теплим прийомом і всебічною підтримкою у Варшаві. Він і його дружина Магда одразу взяли на себе опіку над нами та нашими дітьми, допомогли оформити необхідні документи, знайшли родину, яка прихистила нас на перший час. Зрештою, саме завдяки Войткові я потрапила до команди проєкту Варшавської української школи – він був у складі ініціативної групи.

Як відбувався процес створення школи? З чого все почалося?

Дуже швидко. Хронологію подій ми відтворили вже пізніше. Виявилось, що 17 березня 2022 року очільник Клубу католицької інтелігенції [Klub Inteligencji Katolickiej, KIK – авт.] Якуб Кєрсновський мав розмову з головою Фонду «Український Дім», тоді ще «Наш Вибір» Мирославою Керик, під час якої обговорювалась ідея створення української школи у Варшаві. Після цього почала формуватись команда проєкту. Раз на два дні ми зустрічались о пів на десяту вечора – виявилось, що це єдиний час, коли всім вдавалось зібратись разом, – і плідно обговорювали прогрес: що вже зроблено, чого бракує, які плани на найближчі дні. І вже 11 квітня ми прийняли перших учнів. Тобто від ідеї до першого дзвоника на урок минуло 24 дні. 

Один з перших уроків у Варшавській українській школі. Фото з фейсбук-сторінки ВШколУ

Скільки було перших учнів?

224 дитини. У пріоритеті були діти, які прибули до Варшави з повністю або частково окупованих регіонів України, а також територій, на яких у той час велися активні бойові дії. Ці учні, на відміну від багатьох інших, не могли продовжувати навчання онлайн, оскільки їхні школи не функціонували, педагоги не могли проводити уроки з огляду на небезпеку, відсутність зв’язку або переселення. Для нас було вкрай важливим, щоб ці діти мали змогу закінчити шкільний рік і перейти до наступного класу або отримати свідоцтво про здобуття базової чи повної середньої освіти. Перші місяці існування школи, від квітня по червень, були найнестабільнішим періодом: загалом через нашу школу за той час пройшло близько 400 дітей. Дехто навчався в нас усього один-два дні після зарахування. Багато родин не затримувались у Варшаві: їхали в інші міста і країни, хтось повертався в Україну. Проте ми змогли наздогнати шкільну програму і надати документи про здобуття освіти випускникам 9 і 11 класів. Сталося це завдяки співпраці з Давидівською територіальною громадою Львівської області та, знову ж таки, SKL International. Я була знайома з керівницею відділу освіти Давидівської громади пані Світланою, яка допомогла зарахувати наших учнів на екстернатну форму навчання до шкіл громади, завдяки чому діти залишились в українській системі освіти. 

Чи в наступному навчальному році збереглася екстернатна форма навчання учнів ВШколУ?

Наразі всі учні нашої школи офіційно знаходяться і в українській, і в польській системах освіти. З української сторони ми співпрацюємо з приватною львівською школою «МрійДій», з польської – Школа Монтессорі ім. святої Уршулі Ледуховської. Відповідно до спецзакону «Про надання допомоги громадянам України у зв’язку зі збройним конфліктом на території цієї держави», дітьми, що виконують шкільний обов’язок, вважаються такі, що вступили до польських шкіл або навчаються онлайн в українській школі. Екстернатна форма навчання в українській школі не означає виконання шкільного обов’язку, тож перед нами постала складна задача забезпечити виконання нашими учнями цього обов’язку, одночасно дозволяючи їм здобувати освіту за українською програмою. Завдяки співпраці зі Школою Монтессорі (1-8 класи) та Ліцеєм Стівенсона (входить до проєкту Монтессорі), до якого зараховані учні 9-11 класів, ми змогли поєднати польську та українську програму в таких дисциплінах, як математика, фізика, біологія, хімія, географія. Наше ноу-хау – інтегровані бінарні уроки, які проводяться одночасно двома викладачами: з предмета і з іноземної (польської або англійської) мови. Учитель-предметник пояснює тему, а викладач іноземної мови допомагає опанувати термінологію в перекладі. Це дуже допомагає дітям, які вибирають продовжити середню освіту в польських школах або вступити до польських вишів. 

Інтегрований бінарний урок у Варшавській українській школі (математика + англійська мова). Фото з фейсбук-сторінки ВШколУ

Є предмети, які вивчаються тільки в українській системі: українська мова і література, історія України, правознавство. Діти вивчають також польську мову, літературу, культуру та історію Польщі. Нам вдалося поєднати дві програми таким чином, щоб не перевантажувати учнів.

Як було організовано державну підсумкову атестацію для випускників?

У 2022 році було організовано кілька пунктів проведення НМТ [Національний мультипредметний тест – комплексний онлайн-іспит, що замінив собою зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО). Складається з трьох блоків: двох обовʼязкових (українська мова та математика) та одного додаткового (історія України, іноземна мова, біологія, фізики чи хімія на вибір). – авт.] у польських університетах: ми допомагали нашим випускникам із підготовкою до іспитів та реєстрацією на тестування. Окрім того, організували для випускників інтенсивний чотиримісячний курс польської мови до рівня В1, необхідного для вступу до польських закладів вищої освіти. Цього року наша школа стала одним з сертифікованих пунктів тестування. За основну і додаткову сесії через наші стіни пройшли понад триста охочих скласти іспит: не лише діти, а й дорослі абітурієнти. При чому учасники були не лише з Польщі, а й, наприклад, з Чехії, Естонії, Німеччини та навіть Великої Британії. 

Слідкуєте за долею випускників?

Звісно! Надзвичайно приємно, коли на перерві виходжу з кабінету секретаріату, а в коридорі стоїть випускник і посміхається. Каже: «А я в гості прийшов, скучив», і відчувається, що школа стала для них чимось більшим, ніж просто місцем, де вони провели заледве рік. Більшість випускників вступили до польських вишів, переважно у Варшаві. Є студент краківського університету. Кілька дітей вступили в українські освітні заклади на дистанційну форму навчання, проте, більшість поки що залишається у Польщі. 

Давайте знову повернемось до початку: як відбувався відбір вчителів?

Ох, це був непростий, але цікавий виклик. Для нас було важливо не лише дати можливість навчатись дітям, які виїхали з зон активних бойових дій, але й забезпечити роботою українських вчителів, що тікали від війни. Забігаючи наперед, нам це вдалося: вся команда школи (крім викладачок польської мови і двох людей в адміністрації) – це жінки, які виїхали до Польщі після 24 лютого. 

Колектив Варшавської української школи. Фото з фейсбук-сторінки ВШколУ

Шукали вчителів через оголошення у соціальних мережах. Маючи досвід організації освітніх проєктів, ми з подругою розробили відповідну анкету для кандидаток і почали рекрутацію. На момент початку відбору отримали 400 заявок при запланованому штаті у 22 педагоги. Поки обробляли перші 400, кількість заявок збільшилась до 600. На початку дев’ятої сотні рекрутаційну форму ми закрили. А далі почався відбір кандидаток за спеціальностями, вивчення анкет, контактування з вибраними вчительками з проханням вислати детальне резюме. Надіслали менше половини, до онлайн-співбесід дійшла тільки половина половини. Так потихеньку ми закрили всі вакансії. Треба зазначити, що чи то відбір був дуже вдалий, чи нам так пощастило, але колектив школи дуже стабільний: з 22 набраних тоді вчителів 19 досі з нами. У 2022/2023 навчальному році ми дещо розширили штат, найнявши додаткових вчителів фізкультури і мистецтва, а також викладачку музики. З цього року ми збільшили кількість годин польської мови, тож сталося чергове поповнення у педагогічному складі. Проте вчителі – це ще не вся команда школи. Велику роботу виконують наші психологині, а у початковій школі працюють дві асистентки вчителя для дітей з особливими освітніми потребами. Наразі працюємо над тим, щоб знайти третю задля забезпечення максимально комфортного освітнього процесу. 

Я дуже пишаюсь колегами, які, особливо у перші місяці, прийняли такий величезний виклик – не лише навчати дітей, але й підтримувати їх, залишатись спокійними і стабільними попри особисті тривоги і втрати, знаходити в собі сили бути опорою для учнів навіть коли чоловік на фронті кілька днів не виходить на зв’язок. 

Як підтримуєте вчителів?

Завдяки нашим психологиням, ми маємо групові творчі заняття для розвантаження. Багато спілкуємось між собою, слідкуємо, щоб ніхто не залишався наодинці зі своїми переживаннями. Хвалимо їх, бо вони справді роблять неймовірну роботу, і дуже важливо підкреслити, наскільки ми їх цінуємо, пишаємось ними. Для усіх нас додатково великою втіхою є можливість працювати за фахом, почуватись потрібними і реалізованими – це дуже сприяє збереженню самооцінки і професійної гідності. 

Розкажіть більше про службу психологічної підтримки у школі. 

У школі працюють три психологині, які проводять індивідуальні консультації і групові заняття. Навчальний рік завжди починається з інтеграції: до певного «кістяку» з тогорічних учнів додаються нові, важливо допомогти їм адаптуватись, налагодити стосунки у класі. У початковій школі, особливо у першому класі, цей процес носить дещо глибший і триваліший характер. 

Інтеграційне заняття. Фото з фейсбук-сторінки ВШколУ

Ми розуміємо, що, як би діти не поводились у школі, як би широко не посміхались і безтурботно не бігали на перервах, кожна дитина має травму: усі втратили звичне середовище, дім, оточення. У декого загиблі рідні, знайомі, у когось батьки зараз на фронті. Ми працюємо комплексно: і з дітьми, і з мамами, намагаючись знизити рівень тривожності, створити атмосферу, в якій діти відчуватимуть тепло і підтримку. Стараємось якомога більше розмовляти з дітьми – не тільки психологи, але й вчителі. Наш головний принцип – ставитись до дитини з повагою, любов’ю і прагненням зрозуміти. Найлегший шлях – загнати дитину в суворі рамки, насварити у випадку непокори чи порушення правил, проте наш вибір – спробувати через щиру розмову виявити причину такої поведінки, незадоволену потребу, і тоді спробувати домовитись. 

Школа – це не лише уроки. Яким є позакласне життя учнів?

Ми намагаємось максимально розширювати світогляд дітей. Попри всю підтримку з боку Польщі, українські діти часто почуваються у певній ізоляції, тож ми виходимо з ними у «зовнішній світ». Зараз усі наші учні, від першого до одинадцятого класу, мають заняття у Центрі науки ім. М. Коперника, теми занять адаптовані до їхнього віку і шкільної програми. З минулого року заняття з природничих дисциплін час від часу відбуваються на кафедрах Варшавського університету – це чудова можливість побачити студентські аудиторії, познайомитись з університетською системою.

Заняття з фізики у Варшавському університеті. Фото з фейсбук-сторінки ВШколУ

У школі діє дискусійний клуб. Учасники й учасниці клубу минулого року декілька разів брали участь у проєкті Gadka senacka [Dialogi Senackie – Gadka senacka / Діалоги сенатські – Сенатська балачка – це учнівська ініціатива, яка полягає на організації зустрічей та розмов молоді з експертами з різних сфер життя, що проходять у Сенаті Республіки Польщі. Ініціатива діє з січня 2022 року – авт.] – молодіжних дебатах, які традиційно відбуваються у польському Сенаті. У рамах цього проєкту учасники й учасниці обмінюються думками на задану тему, а також мають можливість зустрічатись і дискутувати з Маршалком Сенату, сенаторами, депутатами та експертами з різних сфер життя. Українські учасники мали змогу проголошувати промови рідною мовою, після чого їх перекладали на польську. 

Звісно ж, для нас особливо важливо, щоб діти не забували українську культуру, тому ми проводимо тематичні свята. Наприклад, вже традиційним стало свято вишиванки, яке ми проводимо у міському парку, об’єднуючи спільноту інших українських шкіл Варшави, а також залучаючи перехожих, які можуть подивитись виступи учнів, взяти участь в іграх або купити собі сувеніри чи домашню випічку на ярмарку. Минулого року ми влаштовували Андріївські вечорниці – це було дуже цікаве атмосферне фольклорне дійство з традиційними піснями, іграми, ворожіннями і частуванням. 

Андріївські вечорниці. Фото з фейсбук-сторінки ВШколУ

Для кращої інтеграції дітей ми проводимо спільні зустрічі з Клубом католицької інтелігенції – для нас важливо допомагати учням налагоджувати контакти з польськими ровесниками, сприяти подоланню бар’єрів і відчуженості. 

У мене постає дещо делікатне питання: чи тісна співпраця з Клубом католицької інтелігенції та інтеграція школи у польську систему освіти передбачає активності, пов’язані з вивченням релігії?

Наша школа повністю відділена від будь-якої церкви. Ми не проводимо уроків релігії і не беремо на рівні школи участі в релігійних обрядах. Навіть у державних польських школах є можливість відмовитись від вивчення релігії за рішенням батьків, тому ми не зобов’язані впроваджувати цей урок до нашої програми. На мою думку, релігія має залишатись зоною вибору і відповідальності родини. 

Що стосується Клубу католицької інтелігенції, то попри те, що це об’єднання віруючих католиків, акцент варто робити все ж на слові «інтелігенція». З досвіду можу запевнити, що ключовими принципами КІК є етичність, обмін знаннями і досвідом, та прагнення спільного добра. Нашій школі дуже близькі ці цінності, тож саме їх ми плекаємо на спільних зустрічах.

З першого вересня навчання у школі стало платним. Чи вплинуло це на кількість учнів?

Звичайно, вплинуло, проте більшість учнів залишились у школі в новому році. Прийшли також нові. Рішення не продовжувати навчання у нашій школі найчастіше не було пов’язане з введенням оплати: у більшості випадків йшлося про переїзд до іншого міста чи району або перехід до польської школи. Для нас надважливо чітко доносити до батьків, що оплата за навчання є не способом отримати прибуток, а питанням виживання школи. Частина спонсорів і донорів, які підтримували нас раніше, зараз обмежили або взагалі припинили фінансування. Серед озвучених причин найчастіше звучить «гостра криза минула, і тепер пріоритетними є інші напрямки і регіони. Ми намагаємось не впадати в розпач, а знаходити способи пристосування до нової реальності. Внески батьків не покривають усіх витрат школи – нас продовжує фінансово підтримувати декілька організацій, – проте дуже суттєво підтримують і забезпечують мінімальну стабільність. Одна з таких статей витрат – харчування. Минулого року ми могли забезпечити безплатне повноцінне харчування дітей протягом навчального дня, а зараз ці витрати лягають на плечі батьків. Зі свого боку ми маємо договір з кейтеринговою фірмою, яка забезпечує доставлення якісних гарячих обідів. 

Ми багато говорили про цінності і задачі школи, про підходи до навчання і організацію дозвілля дітей. Цікаво, яким Ви уявляєте собі портрет випускника Варшавської української школи?

Перш за все, це людина, що не втратила зв’язок з Україною. Як би не склалась подальша доля наших випускників, важливо, що вони знатимуть рідну мову, історію своєї країни, її культуру, закони, традиції. Крім того, ми вчимо їх самостійності, відповідальності за себе і навколишній світ, вмінню будувати стосунки. Зараз у школі проходять вибори президента голови учнівського самоврядування школи: кандидати і кандидатки мають сформулювати передвиборчу програму, підготувати агітаційні матеріали, підібрати команду. Ми в розумних межах даємо дітям можливість впливати на рішення щодо організації шкільного життя та вчимо нести відповідальність за ці рішення. Крім того, це розвиває навички адвокації, адже президент школи – це такий собі посередник між учнівським колективом і адміністрацією. Важливо вміти і вдосконалювати вміння збирати, систематизувати й аналізувати потреби оточення, доносити їх до адміністрації школи, домовлятись і досягати компромісу, а іноді й витримувати відмову.

Минулого року наші діти взяли участь у конкурсі проєктів «Mam Pomysł» [«Маю Ідею» – авт.] від КІК і виграли мінігрант на створення власної відео-фотостудії, організувавши майстерню «Монтаж з нуля».

Переможці конкурсу «Mam Pomysł» («Маю Ідею»). Фото з фейсбук-сторінки конкурсу

Під час написання проєктної заявки, учні складали бюджет, обґрунтовували актуальність своєї ідеї та детально планували реалізацію. Цього року вже визріла нова ідея проєкту для участі в цьому конкурсі. Діти придумали самостійно вирощувати мікрозелень. Якщо вдасться, буде своєрідний практикум одночасно з біології, хімії, садівництва та кулінарії.

Саме цю ініціативність, винахідливість, сміливість ідей, вміння відстоювати свою думку, планувати, доводити справу до кінця ми й плекаємо в наших учнях. І дуже тішимось, що вже можемо бачити результати. 

Розмовляла Дар’я Лобанова

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись