Вибори: результат без несподіванок і непевність

0
Петро Андрусечко

21 квітня у другому турі виборів переміг Володимир Зеленський, який набрав 73,24% голосів. Чинний президент отримав 24,45% голосів. Одразу по завершенні виборів виникли три основні: коли відбудеться інаугурація, як виглядатимуть кадрові призначення, якими будуть перші практичні кроки нового президента. Сам Зеленський після виборів не давав жодного інтерв’ю, і в традиційному передвиборчому порядку продовжував спілкуватися зі ЗМІ за допомогою своїх колег і соціальних каналів.

Володимир Зеленський у другому турі не лише здобув колосальну перевагу над Петром Порошенком, а й виграв у всіх регіонах, крім Львова. Петро Порошенко переміг у виборчому окрузі за кордоном (але програв у Польщі, наприклад), а також здобув перевагу (з невеликим відривом) серед військових на лінії фронту.

Шоу замість дебатів

У період між першим і другим туром виборів тривали зіткнення між штабами та кандидатами щодо дати і формату майбутніх дебатів. Ініціатива перейшла до штабу Зеленського, який закликав президента провести поєдинок на стадіоні. Петро Порошенко погодився, відтоді розпочалось справжнє шоу, яке абсолютно не було схожим на традиційну виборчу кампанію, засновану на конкретних аргументах і програмах.

Медичні аналізи на вміст алкоголю і наркотиків у крові кандидатів перетворились цирк, який в принципі нічого не дав. Обидва кандидати здали аналізи у різних місцях, що поставило під сумнів отримані результати.

Зрештою, дебати відбулися на Олімпійському стадіоні у Києві, в останній день виборчої кампанії. Заздалегідь було погоджено, що кандидати з’являться на окремих сценах, розташованих по різні сторони стадіону. Прихильники також були в різних секторах, розділених поліцією, а прихильників Зеленського було менше, ніж президента.

Петро Порошенко, який прийняв умови Зеленського щодо місця і стилю дебатів, спробував взяти на себе ініціативу і порушив домовленості, перейшовши на сцену Зеленського на початку зустрічі.

Незважаючи на рукостискання і посмішки, дискусія швидко перетворилася на емоційне зіткнення, де суттєвих аргументів не прозвучало. Іноді баталія майже нагадувала битву реперів. Петро Порошенко, що височів над Зеленським, у певний момент підійшов до опонента, коли той говорив. Це можна вважати спробою показати свою силу і вчинення психологічного тиску на Зеленського.

На думку опонентів Зеленський раніше уникав дебат через те, що він боявся прямого зіткнення із краще підготовленим суперником. Втім, він не поступився Порошенкові, а прихильники Володимира Зеленського вважають, що переміг їх кандидат. Так це, чи ні, дебати не змінили результату виборів.

Причини перемоги і поразки

Сьогодні добре видно, що виборча кампанія з самого початку давала перевагу Зеленському. Соціологічні дослідження чітко показували суспільний попит нові обличчя. Втім, рік тому навряд чи хтось міг уявити, що новим обличчям в українській політиці може стати популярний комік. Але, як вже відомо, оточення Зеленського від початку працювало, беручи до уваги аналіз очікувань виборців. Можна сказати, що кандидат Зеленський пристосувався до цих очікувань.

Петро Порошенко вирішив зробити ставку, насамперед, на патріотичний електорат у широкому розуміння, а також на гасла, близькі та зрозумілі цьому електоратові. Звідси випливає, що кампанія будувалася на трьох основних елементах, виражених у гаслах: «Мова, віра, армія!». Незважаючи на безсумнівні успіхи, пов’язані з його президентством, а саме спроби зупинити агресію, зміцнення армії, скасування віз до ЄС або отримання Томосу для Української Церкви, цього виявилося занадто мало. Адже поряд з цим виникли проблеми з реалізацією реформ, корупційні скандали з оточенням президента, відсутністю прозорості в політиці. Можливо, основну роль зіграло те, що президент-мільярдер (гривнений) просто не міг зустрітися з розумінням в країні, яка за рейтингами є найбіднішою державою Європи. Можна згадати хоча би відпочинок президента на Мальдівах за півмільйона доларів.

Вже у 2014 році постало питання про те, чи «найприємніший з олігархів» Петро Порошенко рішуче налаштований на зміну системи? Виявилося, що він не міг, або не хотів. Прикладом цього (який наводили опоненти Порошенка) став Рінат Ахметов, чий бізнес, незважаючи на втрати у Донбасі, процвітав протягом останніх років, а після другого туру виборів Антимонопольний комітет дозволив йому придбати у росіян компанії «Київобленерго» та «Одесаобленерго». Відтак Ахметов став монополістом на ринку постачання електроенергії.

Сам Порошенко пішов на вибори (як і Юлія Тимошенко) з великим антирейтингом. На цьому тлі Зеленський, позасистемний кандидат, виглядав більш позитивно. Така велика підтримка Зеленського, з одного боку, є певною ознакою довіри, а з іншого – результатом протесту проти нинішньої політичної еліти. Обидві категорії виборців, які голосували «за» і «проти», висловили бажання змінити існуючу систему, хоча їх мотиви і очікування істотно відрізняються. У всякому разі, новий президент отримав величезний кредит довіри, за який доведеться заплатити.

Танці навколо інавгурації з парламентськими виборами у тлі

Вибори супроводжувалися великими емоціями, які були особливо помітні у соціальних мережах і призвели до умовного і штучного поділу на 24% і 73%.

Новий президент і його оточення підкреслюють, що отримали високу підтримку для своїх пропозиції змін. Переможений президент вже оголосив про боротьбу на парламентських виборах і повернення до президентства.

Проблема у тому, що результати Порошенка та Зеленського, отримані у другому турі, далекі від фактичних поглядів електорату. Адже у випадку Зеленського важко говорити про ядро його електорату, а у випадку Порошенка деякі з його виборців голосували за нього через відсутність альтернативи.

Тому складно оцінити, скільки з цих 24% підтримають Порошенка під час парламентських виборів, але напевно їх буде набагато менше. У випадку з Зеленським, він певний час матиме «кредит довіри», але, звичайно, плюралізм парламентських виборів може скоротити поточні рейтинги все ще віртуальної партії «Слуга Народу».

Після президентських виборів новий президент зіткнувся з питанням встановлення дати інавгурації, що може сигналізувати про труднощі всього його президентства.

Зеленський і люди з його оточення зазначили, що відтягування офіційних результатів виборів Центральною виборчою комісією та затримка із встановленням дати інавгурації є штучним обмеженням його прав. Йдеться про можливість розпуску парламенту президентом за півроку до виборів, які заплановані на 27 жовтня.

Щоб узгодити дату інавгурації, Зеленський зустрівся з представниками парламентських фракцій 4 травня і запропонував дату 19 травня.

Проте противники Зеленського вказують на проблему, пов’язану з 19 травнем – Днем пам’яті жертв політичних репресій. Слово з цього приводу взяв голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. У своєму аккаунті на Фейсбуці він зазначив, що це дуже несприятлива дата, адже у цей день в Україні проводяться жалобні заходи.

Сам Зеленський також надіслав лист на ім’я парламентського спікера Андрія Парубія. «В умовах зовнішньої агресії для нашої країни надзвичайно важливо уникнути «вакууму влади та забезпечити якнайшвидше набуття повноважень новообраним президентом України», – написав Зеленський.

До інавгурації Зеленський не має наміру розголошувати імена кандидатів на посади, які підпорядковуються президенту, а саме глави адміністрації президента, міністрів закордонних справ і оборони, голови Національного банку України та Служби безпеки України. Остаточне рішення про дату інавгурації парламент оголосить 14 травня.

Програма для перевантаження

Крім кандидатів на так звані президентські призначення команда Зеленського розробляє широку політичну програму президента. Вона включає кілька ключових блоків.

Перш за все, це зміна самого характеру президентства і його відкритість. Звідси випливає ідея перенести президентську адміністрацію на нове місце. Зеленський мріє, що це буде у сучасному стилі відкритого простору. Триває пошук такого місця. Більше того, задекларовано мету побудувати новий урядовий квартал. У той же час, як пояснили у команді Зеленського, є бажання зробити президентську владу відкритою, в тому числі припинити практику таємних зустрічей з президентом.

По-друге, Зеленський хоче проаналізувати стан держави. Планується провести новий перепис населення і аудит – інвентаризація державних активів та зобов’язань.

По-третє, декларується запровадження законодавчих положень, що регулюють і контролюють діяльність органів влади. Тобто, прийняття закону про імпічмент президента і обмеження імунітету депутатів парламенту, а також можливість позбавляти депутатського мандату у разі кнопкодавства і відсутності на засіданнях парламенту.

По-четверте, нова команда обіцяє боротись з корупцією. З цією метою повинні відбутись як кадрові зміни в чинних антикорупційних органах, так і їх реорганізація. Наприклад, СБУ хочуть позбавити повноважень контролі за бізнесом. Водночас слід запровадити профілактичну роботу у широкому сенсі, починаючи з освіти в школах.

Для цього підприємству буде надано можливість легалізувати свій капітал, але все це стосується сплати податків, а не корупційної діяльності. Можна буде це зробити це за певний відсоток і продовжувати діяти відповідно до правил. У той же час передбачається, що будуть обмежені державні регуляторні заходи, які, на думку команди Зеленського, впливають на високий рівень корупції.

Планується запровадити інститути прямої демократії, такі як референдум.

Велика увага приділяється комп’ютеризації України та суспільства. Це має служити, серед іншого, вирівнюванню шансів мешканців великих міст і сіл.

Що стосується Росії, Зеленський називає її агресором. Команда майбутнього президента стверджує, що мова не йде про будь-які поступки, однак лідери обох країн повинні спілкуватися один з одним, але на території і за підтримки західних партнерів України.

Головний ідеолог Зеленського Руслан Стефанчук каже, що сьогодні настав час створити українців як одну націю. Тільки їх самих треба запитати, чого вони хочуть, тому що ніхто не робив цього протягом двадцяти восьми років.

Чи зможе цього добитися Зеленський? Наразі його опоненти кажуть, що він імітує політику. Чи стане він справжнім політиком ми невдовзі побачимо.


Петро АНДРУСЕЧКО
польський етнограф, політолог, публіцист і журналіст українського походження. Головний редактор «Українського журналу». Співпрацює з низкою польських ЗМІ. Журналіст року 2014 за версію Grand Press за «за репортажі з України, в яких він детально описував події з різних точок зору; а також за професіоналізм, знання та мужність; за матеріали з місць, куди не кожен міг би дістатися».

Share.