Якими насиченими, трагічними та доленосними виявилися останні півроку для України! Попри намагання Росії зірвати президентські вибори в нашій державі, вони таки відбулись. І, найважливіше, стали легітимними та демократичними. Тепер перед новим президентом з досить урізаними повноваженнями (у порівнянні з попередником) – складні виклики та відповідальні завдання.
У позачергових виборах президента України до багатьох понять варто приписати прислівник «вперше». Вперше, починаючи з 1991 року, вибори відбувалися не в мирний час, а в стані фактичної російської-української війни. Вперше на виборах цілий регіон – Крим – був виключений з виборчого процесу, хоч частина мешканців окупованого українського півострова змогла проголосувати поза його межами на доступних дільницях материкової України. Вперше в повній мірі не змогли проголосувати мешканці Донецької та Луганської областей. Вперше українські глядачі мали можливість переглянути справді якісні теледебати з фактично усіма кандидатами на посаду президента. І, нарешті, вперше вибори відбулись в один тур, а кандидат, який отримав перемогу, був підтриманий більшістю в усіх областях України.
З доволі високою явкою виборців та з добрим результатом перемогу здобув відомий український олігарх Петро Порошенко. Певний парадокс полягає в тому, що однією з вимог Майдану було усунення олігархів від влади – а тут перемогу здобуває явний олігарх, і ще той, який свого часу співпрацював з кривавим режимом Віктора Януковича. Тому, можемо припустити, що перемогу Порошенко здобув не стільки завдяки своїй персоні, скільки «завдяки» внутрішньо- та зовнішньополітичній ситуації, у якій зараз перебуває Україна. Вибір Порошенка – це голос за цілісність країни, за добробут та проведення ефективних реформ, вибір демократичного розвитку. У певній мірі конфлікт з Росією, окупація Криму, боротьба з терористами на сході країни та цілеспрямований спротив Кремля проведенню виборів в Україні допомогли Петрові Порошенку отримати перемогу в першому турі та здобути більшість голосів в усіх областях країни й на закордонному виборчому окрузі.
Практично всі авторитетні соціологічні дослідження вказували на перемогу Порошенка, однак не було впевненості, що це відбудеться в першому турі. Україні, яка знаходиться в стані війни з Росією, важливо було провести вибори в один тур. Досить довгий час, як подавали соцопитування, була велика кількість громадян (часом вона складала понад 20% опитуваних), яка не була в стані визначитись зі своїм вибором. Практично в останні тижні чи навіть дні, а іноді вже й на самій дільниці, виборці приймали рішення, за кого віддаватимуть свій голос. Очевидно, не останню роль відіграла передвиборча кампанія, яку вели кандидати. Порошенко намагався дотримуватись досить інтелігентної боротьби, менше критикував, більше зосереджувався на своїх основних постулатах з передвиборчої програми, заручився підтримкою західного світу. А сама програма Порошенка, на відміну від більшості його конкурентів, була добре написана. Відсутність впливової команди в парламенті також вказувала на те, що новообраний президент намагатиметься всіляко допровадити до розпуску чинної Верховної Ради. Зміна виборчого законодавства (вибори на пропорційній основі та за відкритими списками) та позачергові вибори парламенту – ще одна з вимог Майдану. Без цього марно сподіватись на початок системних змін. Тому тепер, використовуючи своє вміння вести переговори і домовлятись (саме це є однією з найбільш характерних рис новообраного президента), Порошенко може допровадити до позачергових виборів і цим тільки зміцнить свій, поки ще високий, президентський рейтинг.
Є також підстави до занепокоєння. Порошенко за короткий термін сильно підняв свій рейтинг і здобув президентське крісло. Найважливіше, щоб така швидка слава не затьмарила відчуття реальності для самого президента. Після Помаранчевої революції, здобувши підтримку більшості українців, Віктор Ющенко досить швидко почав свою гру, яка допровадила до кризи в політиці та падіння його рейтинга. Сподіваємося, що безславний відхід з політики Ющенка стане прикладом для Порошенка. Якщо Порошенко хоче зберегти високу квоту довіри, яку надало йому українське суспільство, він вимушений прислухатись до свого народу і стати гарантом початку системних реформ у державі – як політичних, так і економічних. Для цього йому необхідно почати співпрацювати, або ж, щонайменше, прислуховуватись до позаурядового сектора, до тих, хто став двигуном української Єврореволюції. Першим тестом для новообраного президента стане його ж бізнес. Успішно пройти цей тест Порошенко зможе в тому разі, якщо виставить на продаж свої фірми, а не перепише на «членів родини». Тож, зараз варто уважно слідкувати, які кроки в цьому напрямку будуть зроблені новообраним президентом.
Люди втомились від неспокою і невизначеності, а успішне проведення виборів і обрання легітимного президента асоціювалися з початком стабілізації. Чергове розчарування в політиках може мати надзвичайно трагічні наслідки для майбуття України. Хоч Порошенком, мабуть, ніхто особливо не зачаровувався, але надії і сподівання на нього покладаються чималі. Найважливіше, щоб сам новообраний президент зрозумів, що громадяни України голосували не стільки за його кандидатуру, скільки за певні цінності, які хочуть бачити в новому гаранті конституції і в своїй країні.