Ще рік тому важко було собі уявити, що злам 2013–2014 років виявиться настільки доленосним і водночас трагічним для української держави. Віктор Янукович більше не є президентом України – проте нема і спокою в нашій країні. Протягом останніх двох місяців над Україною висить постійна загроза російського військового вторгнення: саме в таких умовах проходить підготовка до позачергових президентських виборів.
Український парламент 22 лютого ухвалив постанову, згідно з якою В. Янукович самоусувався від влади, а позачергові президентські вибори призначено на 25 травня. Офіційно передвиборча кампанія розпочалась 25 лютого. До 4 квітня тривала реєстрація кандидатів у президенти.
На старті кампанії сталися досить нетипові в українській політиці речі. Один з найбільш рейтингових кандидатів – лідер партії «Удар» Віталій Кличко – прийняв рішення не висувати своєї кандидатури на виборах: він підтримав Петра Порошенка. Загалом Центральна виборча комісія зареєструвала 23 кандидати, але двоє з них — Олег Царьов та Наталія Королевська – уже впродовж гонки зійшли з дистанції. У кінцевому варіанті на виборчому бюлетені матимемо прізвища двадцяти одного кандидата в президенти України.
Найстаршим висуванцем є шістдесятиоднорічний безпартійний бізнесмен Вадим Рабінович, наймолодшим – одіозний український політик, сорокадворічний Олег Ляшко. Самовисуванцями називають себе 14 людей, для таких кандидатів, як Анатолій Гриценко, Олександр Клименко, Василь Куйбіда, Олег Ляшко, Петро Симоненко, Юлія Тимошенко, Олег Тягнибок суб’єктом висування виступають політичні партії (це означає, що грошову заставу 2,5 млн. гривень за них вносила політична партія: самовисуванці зобов’язані вносити заставу з власних рахунків). На підставі закону «Про вибори Президента України» грошова застава повертається тоді, коли кандидата на пост президента включено до виборчого бюлетеня для повторного голосування або він стає переможцем перегонів у першому турі. Тобто, максимум дві особи зможуть повернути собі внесені на рахунок ЦВК мільйони. Застава інших кандидатів буде перерахована до Державного бюджету України.
А тепер перейдімо до виборчого процесу і окремо до деяких кандидатів. Варто підкреслити, що Росія та її «п’ята колона» в Україні робить усе, щоб вибори 25 травня не відбулись. Так, самоусування двох кандидатів з перегонів також може бути одним з елементів політики Кремля в делегітимізації виборчого процесу в Україні. Першим це зробив Олег Царьов – депутат Партії регіонів, один із авторів лютневих «диктаторських» законів, він уже давно підозрюється у прямій співпраці з Кремлем. Після активації антитерористичної операції на сході України він почав активно наголошувати, що в ситуації, яка склалася в Україні, вибори не можуть бути легітимними і після цього офіційно зняв свою кандидатуру з перегонів. Тим самим Царьов посилає сигнал, перш за все електоратові з Донбасу, що кандидати, які можуть представляти інтереси східного регіону України, не визнають законності таких виборів.
Так само вчинила й Наталія Королевська – глава партії «Україна, вперед» одіозна тридцятидев’ятирічна міністр соціальної політики в уряді Азарова. Рідний брат Королевської, Констянтин Королевський, у 2010–2011 роках був міністром регіонального розвитку в Російській Федерації. Хоч рейтинги цих кандидатів були надзвичайно низькі, однак зняття з перегонів через брак підтримки офіційної внутрішньої політики нової влади в Києві – це прецедент до подальших маніпуляцій, спроба делегітимізації виборчого процесу зсередини.
Якщо ж владі в Києві буде під силу стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні та провести вибори 25 травня, то, згідно з останніми соціологічними опитуваннями, найбільше шансів на перемогу має Петро Порошенко. «Шоколадний олігарх», як часто називають власника однієї з найбільших у Східній Європі кондитерської корпорації «Рошен», здобув собі політичну популярність у період Єврореволюції (до слова, на старті революційних подій його рейтинг був досить низьким).
П. Порошенко – це не нове лице. Вперше на українській політичній арені він з’явився в 1998 році: отримавши перемогу в мажоритарному виборчому окрузі на Вінниччині, він став народним депутатом України й увійшов до фракції СДПУ(о), очолювану тоді Віктором Медведчуком. У 2000 році, зі створеною власною партією «Солідарність», Порошенко приєднався до Партії регіонів, став співголовою партії. Однак у 2001 році політик залишає лави «регіоналів» і разом з «Солідарністю» входить до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». У період Помаранчевої революції 2004 року Порошенко стає одним із її лідерів. А потім по черзі займає досить високі державні посади: секретар Ради нацбезпеки і оборони України, голова ради Національного банку України, міністр закордонних справ в уряді Юлії Тимошенко, міністр економічного розвитку і торгівлі в уряді Миколи Азарова. Досить активно про включення П. Порошенка в президентські перегони почали говорити в січні 2014 року, хоч, підкреслю, з перших днів Єврореволюції він знаходився на Майдані. Підсумовуючи: рейтинг Порошенка з близько 6% в грудні 2013 року зріс до 33% у квітні 2014 року. Нині, вперше за багатолітню історію виборів президента в незалежній Україні, вибори можуть завершитись уже в першому турі.
Після підтримки кандидатури Порошенка Віталієм Кличком найближчим переслідувачем «шоколадного магната» в президентських перегонах стає Юлія Тимошенко. Після звільнення з ув’язнення вона активно включилась у передвиборчу боротьбу за президентське крісло. Довгий час саме Ю. Тимошенко вважалась найбільшим конкурентом В. Януковича. Проте вже з 2013 року переважна більшість соціологічних опитувань показувала, що її рейтинг знижується і на друге місце в боротьбі тоді ще з чинним президентом Януковичем виходить Віталій Кличко. Після першого виступу Тимошенко на Майдані 22 лютого для більшості аналітиків стало зрозуміло, що українське суспільство не бажає бачити одну із символів Помаранчевої революції в політиці. Рейтинг Тимошенко поволі знижується, з січня по квітень він опустився майже на 4%. Ю. Тимошенко була б зацікавлена в тому, щоб вибори президента були перенесені на пізніший термін: це дало би їй можливість поборотися за електорат. Та однозначно стверджувати, що вона активно підіграє Путінові в дестабілізації ситуації на сході і півдні Україні, щоб не допустити проведення легальних виборів, – досить важко. Очевидно, що про прямі факти, які підтверджуватимуть чи заперечуватимуть таке твердження, ми побачимо нескоро, якщо взагалі коли-небудь зможемо про це дізнатись.
Президентські вибори 25 травня для незалежної України в багатьох аспектах є унікальними. Найближчі конкуренти, Порошенко й Тимошенко, фактично будуть боротися на одному й тому ж електоральному полі. Також реальною є можливість провести вибори в один тур. А ще, найважливіше, – завдяки суспільним виступам та революції вдалося скинути президента, який всіляко порушував основний закон України й домогтися позачергових президентських виборів. Залишається найважливіше – зробити все, щоб ці вибори були легітимними і щоб вони таки відбулись.
Ольга ПОПОВИЧ