Улітку 1997 року велика повінь затопила низку європейських країн, зокрема частину Польщі. Ці трагічні події стали основою одного із найбільш успішних польських серіалів «Висока вода», що вийшов на платформі Netflix у жовтні цього року. Уже в перші дні показу картина зайняла високі позиції у рейтингах переглядів, а сам фільм отримав схвальні рецензії польських та закордонних критиків. Євген Яковенко розповідає, що саме з побаченого на екрані відбувалося в реальності, а також як боротьба з повінню могла вплинути на формування ідентичності мешканців сучасного Вроцлава.
«Висока вода» / «Wielka woda» – шестисерійна драма, прем’єра якої відбулася 5 жовтня 2022 року на Netflix. Серіал оповідає про так звану повінь тисячоліття, коли улітку 1997 року було затоплено низку населених пунктів в південно-західній Польщі, найбільшим з-поміж яких був Вроцлав. Серіал «Висока вода» є одним з найдорожчих в історії польського кіно. Він доступний для перегляду в 182 країнах. Уже після першого тижня показу на онлайн-платформі став другим за кількістю переглядів неангломовним серіалом у світі. Режисер Ян Голоубек вдруге після серіалу «Rojst ’97» звертається до теми великої повені літа 1997 року.
Головні герої
На початку серіалу автори застерігають глядачів: персонажі та навіть деякі події є вигадкою. Справжньою є повінь, яка прийшла несподівано й поділила час для всіх, хто її пережив, на «до» і «після».
Події серіалу розгортаються навколо трьох головних героїв: гідрологині Яшміни Тремер, яка на запрошення Воєводського антиповеневого комітету повертається до рідного міста, з яким вона має складні стосунки; Якуба Марчака – замісника воєводи, якого повінь застала в розпал виборчої кампанії й, за відсутності воєводи в місті, саме йому випадає важлива роль – боронити місто від повені; Анджея Рембача – жителя села Кент, який, повернувшись до села до дому його батьків, очолює його оборону від повені.
Творці серіалу пропонують глядачам розкривати образи головних героїв крізь призму взаємин між батьками та дітьми. Повінь стане для всіх них великим випробуванням та поставить їх перед лицем минулого.
Місто в очікуванні великої води
Вроцлав зустрівся із повінню такого рівня, з яким не була в силі справитися протиповенева система міста. Ця система в разі небезпеки мала регулювати рівень води в Одрі й складалася з валів, каналів, гребель та шлюзів. У серіалі показано, що саме протиповенева система міста давала місцевій владі та містянам певність – Вроцлав захищений від можливої повені.
Натомість у верхній течії Одри, Ниси Клодзької та їх притоках за декілька діб випала подекуди навіть понад двомісячна норма опадів. Затопивши низку воєводств, повінь стрімко наближалася до міста. Поруч Вроцлава вода з Одри та Ниси об’єдналася, піднявши рівень, як показував водомір в Трестні поблизу Вроцлава, до 724 сантиметрів, що переважало норму майже вдвічі. Перед глядачами постають сповнені тривоги години очікування неминучої катастрофи.
Одра виходить з берегів
Вода, рівень якої у місті 12 липня 1997 року щогодини зростав, мобілізувала жителів Вроцлава та регіону. У деяких районах міста люди опинилися заблокованими у власних будинках. Вони залишилися без електроенергії, з обмеженою кількістю питної води та їжі. Під загрозою затоплення були райони Великого острова / Wielkiej wyspy (Біскупін, Семполно, Залісся), було затоплено Козанув та південно-східну частину міста, а згодом Опатовіце. Незабаром паводок затопив близько 40 відсотків Вроцлава.
Владу непокоїла можливість затоплення історичного центру міста. Сотні вроцлав’ян та вроцлав’янок стали на захист протиповеневих валів та центру, наповнюючи мішки піском та будуючи з них дамби, які мали захистити від підтоплення історичну спадщину XIII-XX сторіччя.
Тисячі людей були заблоковані у власних будинках й потребували найнеобхіднішого. Військові, рятувальники та волонтери, пересуваючись затопленими районами міста на човнах, доставляли необхідні речі (за поради місцевої влади люди, які потребували їжі та води вивішували сукно білого кольору, евакуації – червоного, ліків та медичної допомоги – блакитного). Місто потребувало допомоги, яка надходила з цілої Польщі та інших країн Європи.
Вроцлав під водою
Авторам вдалося майже з документальною точністю відтворити атмосферу тих днів. Для достовірності сцен затопленого міста творці серіалу використали низку книг, фотографій, відео та свідчень тих, хто пережив повінь. В одній зі сцен серіалу жителі міста переповідають один одному історію, що з затопленого зоопарку буцімто втік крокодил, який тепер плаває містом. Ці чутки справді розповсюджувалися поміж жителів затопленого Вроцлава, проте працівники зоопарку цей факт спростовують.
Задля реалістичності автори серіалу вмонтували в одну із серій реальні кадри затопленого спального району Козанув, побудованого на затоплюваних теренах Одри в 1980-х. Саме там рівень води був найвищим й інколи сягав понад 5 метрів.
Життя на вроцлавських дахах
У дні повені дахи вроцлавських будинків стали єдиним особистим простором поза власною квартирою для багатьох жителів міста. Люди, які потребували найнеобхіднішого, писали фарбою назви цих речей на дахах своїх будинків й ці речі доставляли їм за допомогою гелікоптерів. Інколи на дахах вигулювали домашніх улюбленців чи смажили гриль. Дахи стали місцем зустрічі для багатьох в ті дні. Часом містяни пересувалися між будинками саме завдяки дахам. В одній зі сцен герої серіалу пересуваються між затопленими кам’яницями нічного Вроцлава саме в такий спосіб.
Без зв’язку з близькими
У затоплених частинах міста не працювали також телефони. Мобільні були не в багатьох, але вони також виходили з ладу. Жителі затоплених частин міста опинилися ізольованими у власних будинках, не маючи можливості ані бути на зв’язку з близькими та рідними, ані покликати на допомогу.
Тоді вроцлав’яни шукали інші можливості комунікації. Інколи для отримання інформації використовували портативні радіоприймачі, які працювали на батарейках. Інколи повідомлення передавали радіоаматори на низьких частотах або їх оголошували журналісти на радіостанціях чи телебаченні (як це, наприклад, показано в серіалі).
Кенти чинять опір
У серіалі саперам не вдалося підірвати протиповеневі вали й спрямувати воду з основного річища Одри на терени, відмежовані дамбою, бо на захист валів вийшли жителі села Кенти. Насправді в реальності села Кенти не існує. Воно є збірним образом населених пунктів Яновіце, Єшковце і Лани, жителі яких чинили опір саперам. Сапери своєю чергою мали підірвати вали вище за течією й спрямувати воду, яка загрожувала місту, на територію цих та інших сіл.
Прототипом цих протестів став захист валів поблизу села Лани. Селяни всіляко чинили опір саперам та силам поліції, які прибули до валів. Відомий факт, що місцеві мешканці навіть змінювали дорожні знаки на підступах до села, аби ускладнити доїзд сил поліції та війська. Не знайшовши компромісу з селянами, було здійснено спробу підірвати вали, скинувши вибухівку з гелікоптера, проте ця спроба не завершилася підривом валів. Слова, які переповідає в серіалі мешканець Кент, даючи інтерв’ю телебаченню, про те, що силовики намагалися усунути протестувальників з валів є майже дослівною цитатою реального селянина, сказаною під час репортажу з місця подій в липні 1997 року журналістам польського телебачення.
Вроцлав після повені
Повінь завдала місту та регіону значних втрат. У Польщі внаслідок повені 56 людей загинуло (у самому Вроцлаві загинуло 4 людини). Близько 7 тисяч осіб залишилися без даху над головою, а 40 тисяч людей втратили своє майно. Унаслідок повені було пошкоджено понад 700 тисяч помешкань та понад 800 шкіл. Втрати від повені в Польщі становили понад 12 мільярди злотих. Втрати для Вроцлава були рівними річному бюджету міста за 1997 рік. 18 липня 1997 року президент Польщі Алєксандр Кваснєвський оголосив в країні жалобу за жертвами повені.
У першу річницю великої повені 1997 року неподалік головного корпусу Вроцлавського університету було відкрито пам’ятник, автором якого є вроцлавський скульптор Станіслав Висоцький. Скульптура зображує дівчину, яка тримає в руках врятовані книги. Пам’ятник присвячено всім тим волонтерам, які боронили місто від затоплення.
Саме завдяки волонтерам було врятовано бібліотеку Вроцлавського університету. Не постраждали також колекції давніх книг Оссолінеліуму й колекції музеїв Вроцлава. Також вдалося врятувати тварин у вроцлавському зоопарку. Солідарність та взаємодопомога містян в ті трагічні для багатьох дні вплинули на формування ідентичності мешканців сучасного Вроцлава.
Повінь тисячоліття стала викликом не лише для міста та регіону, а й для цілої Польщі. Пісня гурту Hey «Moja i twoja nadzeja», створена ще в 1992 році (за участі Едити Бартосевич), у 1997 році стала гімном солідарності та допомоги тим, у кого повінь забрала майно чи близьких.
Серіал про серіал
Також на Netflix доступний чотирисерійний серіал «Історії високої води» / «Historie Wielkiej wody», в якому актори «Високої води» та очевидці тих подій розповідають про серіал та повінь літа 1997 року. Розмову провадить Маґда Молек – журналістка, яка в трагічні дні повені з вроцлавської студії вела прямі ефіри: вона інформувала містян про ситуацію у Вроцлаві, завдяки її роботі владі вдавалося координувати дії людей, а людям вдалося обмінюватися оголошеннями про взаємодопомогу. Саме образ Маґди Молек надихнув авторів фільму до створення персонажу серіалу Еви Ручік, журналістки локального телебачення Merkury.
У «Історії високої води» розмова ведеться з творцями серіалу, виконавцями головних ролей, а також свідками повені 1997 року у Вроцлаві, зокрема, з фотографом вроцлавського відділу Gazety Wyborczej Мєчиславом Міхалаком, автором відомих знімків оборони Великого острова, а також Тересою Чвік-Мащинською – жінкою, яка брала участь в рятувальній операції під час повені у Вроцлаві як пілотеса гелікоптера. У цих розмовах відкриваються таємниці створення серіалу, оповідаються реальні історії великої повені 1997 року, а також наголошується на феміністичному підході до витворення жіночих персонажів серіалу.
Cеріал «Висока вода» є другим, у якому автори звертаються до теми повені 1997 року. У 2021 на Netflix явився серіал Яна Голоубка «Rojst ’97»/«Трясовина ’97», у якому події відбуваються в місті (назва якого не називається), одразу після повені 1997 року.
Вроцлав знову допомагає
Російське повномасштабне вторгнення в Україну змусило мільйони українських жінок і дітей покинути рідну країну. З кінця лютого 2022 року Вроцлав прийняв хвилю українців. Станом на квітень 2022 року у місті проживало 187 281 українець, 42 090 з них – діти. Українці становили 23 відсотки населення міста. Деякі з них їхали через Вроцлав далі – в Чехію чи Німеччину. Мешканці столиці Нижньої Сілезії допомагали тим, хто втікав від війни – ця солідарність та волонтерська допомога іншим нагадала багатьом дні повені, яка влітку 1997 року несподівано змінила життя цілого міста та регіону.
Євген Яковенко
Вперше опубліковано у листопаді 2022 року.