1 липня в галерії «Дім» Українського дому у Варшаві відбувся вернісаж групової виставки українських художників «8 і 128». Виставка триватиме до 2 серпня. Оглянути її можна в Українському домі у Варшаві за адресою вул. Заменгофа, 1.
Виставка «8 і 128» – спільна робота українських митців та мисткинь – учасників термінових резиденцій Центру сучасного мистецтва Zamek Ujazdowski та Національної художньої галереї Zachęta. Головна тема робіт – це спроба відчути і передати за допомогою картин, фотографій, колажів персональний біль і жах іншої людини.
Ідея створення виставки виникла доволі спонтанно, вже у Варшаві, де, рятуючись від російської агресії, опинилось чимало українських художників та художниць. Виставку підготували кураторка галереї «Дім» Іванна Берчак та учасниця платформи Open Place у Києві, кураторка кризових резиденцій для українських митців у Варшаві Юлія Костерєва.
Основою виставки стали останні роботи митців, які вони встигли зробити вже у резиденціях в Польщі. До участі запросили всіх охочих. Як результат, експозиція об’єднала різноманітних художників – різних за віком, досвідом, темами та технікою роботи. Зокрема представлені роботи Ольги Ткаченко, Ірен Мороз, Яни Стефанишиної, Олени Журавель, Олега Переверзєва.
«8 і 128»
Назва виставки – «8 і 128» – з’явилась не просто так. Її значення пояснює кураторка Іванна Берчак: «8 – це вісім років війни, яка розпочалась у 2014, а 128 – це сьогодні 128-й день повномасштабної війни. Вона – про єдину війну, яка після нападу росії 24 лютого розрослась зі Сходу на всю Україну».
Головна мета виставки – нагадати, що війна триває. Попри те, що у Варшаві спокійно і багато хто втомився від новин, в Україні щодня відбуваються трагічні події. Крім того, як зазначає Іванна Берчак, організація подібних подій це також можливість «відкрити наших художників. Щоб вони могли реалізуватись, показати себе варшавській публіці. Галерея має також має інтеграційну ціль – здобути нові контакти, познайомитись з іншими художниками».
«Коли людина жива – очі горять…»
Основою виставки стали особисті переживання та страхи, персональні історії, пов’язані з війною, які сьогодні має, напевно, кожен українець. А головне питання, яке постало перед митцями – що і як треба зробити художнику, щоб донести персональний біль і жах.
«Як правильно передати біль, напевно, ніхто з нас не знає. Я використовую свою мову, якою мені легше спілкуватись – в мене є способи візуального самовираження, які мені дуже близькі: графіка, графічний колаж, змішана техніка», – ділиться своїми відчуттями Ольга Ткаченко, мультидисциплінарна мисткиня та візуальна дизайнерка, чиї роботи представлені на виставці.
Частиною виставки є роботи фотографів Олега Перевєрзєва та Ірен Мороз. Олег залишився в Україні та продовжує фотографувати наслідки російських військових злочинів: зруйновані міста, загиблих солдат та цивільних. Його роботи у Варшаві представляє українська фотографка, кінорежисерка та художниця Ірен Мороз.
«Я дуже наполягала на тому, щоб показали це пусте око, це закривавлене обличчя померлого. Бо просто обгорілі залишки тіл менше говорять, ніж пусте око. Бо коли людина жива — очі горять, очі розмовляють з нами…» – описує одну з робіт Ірен Мороз.
Художниця багато років займається фотографією. До повномасштабної війни – працювала в журналістиці, зокрема, добирала фотографії з аварій, війни в Сирії, теракту 11 вересня. Проте з фотографіями з України їй працювати важко. «Таких матеріалів я бачила дуже багато, але, можливо, тому, що це моя Україна, це відбувається в мене вдома – було складно працювати», – ділиться художниця.
Про свою мотивацію для участі у виставці розповіла також Олена Журавель, українська художниця, дизайнерка-графік, викладачка: «На участь у виставці підштовхнули останні новини з фронту – щодня в Україні гине від 100 до 200 військових. Це мене надзвичайно вразило. Я і раніше, звісно, хвилювалась за те, що відбувається в Україні, але зараз ще більше. Роботи, представлені на виставці, я «видихнула» за два дні. Вони створювались вже тут у Польщі, в резиденції».
Попри різну техніку та способи вираження своїх думок та емоції, всі учасники виставки сходяться в одному – сьогодні головна мета і завдання мистецтва – говорити про війну. Розповідати, пояснювати, ділитись особистими переживаннями зі всім світом не тільки з допомогою новин, але також через картини, фотографії, колажі.
Текст: Наталія Чинталян, Анастасія Верховецька
Фото: Ірен Мороз