28 квітня 1947 року у Польській народній республіці розпочалась єдина у польській історії настільки масова та трагічна за своїми наслідками акція депортації своїх же громадян. Акція з кодовою назвою «Вісла» / «Wisła» передбачала примусове переселення українців та українсько-польського мішаного населення зі східної Польщі до її західних воєводств. З квітня по липень 1947 року понад 140 тисяч осіб було примусово виселено з власних домівок без права на повернення. До 76-х роковин початку депортацій розповідаємо більше про акцію «Вісла».
Нові кордони Польщі та обмін населення між УРСР та Польщею
Закінчення Другої світової війни принесло значні зміни на політичній карті Європи. Не оминули вони також кордонів Польщі. Згідно з рішеннями, ухваленими в лютому та серпні 1945 року на Ялтинській та Потсдамській конференціях, східний кордон Польщі встановлювався по так званій лінії Керзона. Тобто польсько-радянський кордон по лінії Гродно-Брест-Дорогуськ-Устилуг, на схід від Грубешова, через Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля аж до Карпат. У порівнянні з кордонами 1918-1939 років Польща втратила терени Західної Білорусі та Західної України, які увійшли до складу СРСР з подальшим входженням до БРСР та УРСР відповідно.
Водночас Польща значно розширює свої західні та північні кордони. До її складу переходять Гданськ та східні території Німеччини – приблизно територія сьогоднішніх Західно-Поморського, Любуського, Нижньосілезького та Опольського воєводств. Приєднання цих земель до Польщі супроводжувалось масовим примусовим переселенням місцевих німців, чехів, сілезців та кашубів до Німеччини.
Повертаючись до східного кордону Польщі варто згадати Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних областях, яка була укладена між Польщею та СРСР ще у 1944 році. В рамах цієї угоди впродовж 1944-1946 років з Польщі до Радянського Союзу було виселено понад 480 тисяч українців та білорусів. Варто памʼятати, що з 1945 року переселення було примусовим. Своєю чергою з території СРСР до Польщі виїжджали етнічні поляки. Станом на кінець 1946 року, після закінчення терміну дії польсько-радянської угоди, на території Польщі все ще проживало 150 тисяч українців.
Боротьба з українським підпіллям як привід для депортацій
Серед польського комуністичного уряду, який після закінчення війни прийшов до влади у Польщі, і крім боротьби з польським націоналістичним підпіллям, вів також боротьбу з українським, поширеною була думка, що проблеми з УПА розвʼяжуться самі по собі, достатньо тільки виселити звідти українське населення. Тому, як пише польський історик Гжегож Мотика, під кінець 1946 року діяльність українського підпілля у Польщі розглядали як доказ того, що виселення українців у 1944-1946 роках не досягли свого результату. Відкритим залишалось питання, що робити з тими 150 тисячами українців, які все ще проживали у тодішніх Ряшівському, Люблінському та Краківському воєводствах. Радянський Союз, посилаючись на закінчення угоди про обмін населенням, відмовився приймати цих українців, називаючи їх у документах «бандитами».
Переломним моментом в українському питанні стало вбивство віцеміністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. 28 березня 1947 року він потрапив у засідку УПА у селі Яблінки (сьогодні територія Підкарпатського воєводства). Вбивство українським підпіллям одного з представників комуністичного уряду Польщі змусило інших його членів на чолі з генеральним секретарем Польської робітничої партії (ПРП) Владиславом Гомулкою, задуматись і про своє майбутнє і про майбутнє соціалістичної Польщі в цілому. Бувши гарними політиками, керівництво ПНР розуміло, що повинні діяти швидко. Віддані ідеям марксизму-ленінізму у сталінському їх трактуванні, Бюро ПРП обрали відповідні інструменти для вирішення «українського питання», а саме репресії. Саме тоді остаточно дозріла ідея акції «Вісла». 30 березня 1947 року Бюро прийняло відповідний документ у якому йшлось наступне:
«В рамах репресивної акції проти українського населення вирішено: у швидкому темпі переселити українців та змішані родини на повернені землі (ziemie odzyskane – польський термін на позначення теренів Східної Німеччини, які після Другої світової ввійшли до складу Польщі – прим. авт.), не створюючи при цьому щільних груп та не ближче ніж 100 кілометрів до кордону».
Слова про репресивність акції у цьому випадку слід розуміти дослівно. Згідно з рішенням під депортацію підпадали всі особи української національності, незалежно від політичних поглядів (а були серед депортованих українців і щирі комуністи та прихильники чинної польської влади) та рівня асиміляції з польським населенням. Навіть більше, депортації підлягали також змішані родини – і в цьому випадку йшлось не тільки про чоловіка або дружину українця/українку. Для внесення у списки на депортацію вистачало мати якого-небудь родича – дядька, бабцю, кузина – українця. Пізніше примусові виселення застосовували також до невигідних владі поляків, аргументуючи це тим, що вони ніби підтримують українське підпілля.
Дискусійним серед істориків залишається питання того наскільки рішення про початок акції «Вісла» польським урядом було самостійним. Однозначно можна сказати, що польські комуністи брали приклад зі Сталіна і ще на початку 1947 року узгоджували питання переселення українців з Москвою.
Боротьба з УПА та українським підпіллям була лише позірною причиною операції «Вісла». Насправді ж йшлось про створення моноетнічної польської держави та ширше вирішення «українського питання». Польський комуніст, депутат до Сейму Владислав Вольський так визначив розв’язання цього питання: «Питання українців у Польщі розвʼяжеться до кінця, коли населення переселять на інші терени та розсіють поміж поляків. Тоді вони не будуть складати загрози».
Акція «Вісла» розпочалась зранку 28 квітня 1947 року та тривала три місяці до 31 липня. Спеціально підготовлена операційна група з близько 15-20 тисяч військових була залучена у депортації населення. Хоча українцям дозволяли брати з собою речі та інші пожитки, часто давали на збори лише від 20 хвилин до 2 годин. Часто також переселенцям не давали ні транспорту, ні іншої допомоги у перевезенні вантажу. Тому багато хто брав з собою лише те, що міг нести на собі.
Акція «Вісла» жіночого роду
За приблизними оцінками істориків під час акції «Вісла» було примусово переселено понад 140 тисяч осіб. Як і в офіційних документах, так і в частині наукових досліджень, присвячених акції «Вісла», говорячи про кількість жертв, часто оминається тема їхнього поділу за віком та статтю. У своїй останній книзі «Акція “Вісла” ʼ47. Комуністична етнічна чистка» / «Akcja “Wisła” ‘47. Komunistyczna czystka etniczna» польський історик Гжегож Мотика намагається показати хто ж ховається за цими 140 тисячами депортованих. «Ми інакше сприймаємо інформацію, коли говоримо загалом про депортованих, й інакше, коли усвідомлюємо, що принаймні половина з них – тобто від 70 до 75 тисяч – жінки», – пише історик і додає, що в реальності їх могло бути навіть більше. Під час війни смертність серед чоловіків була значно вищою, також частина з тих, що вижили, дійсно були в українському підпіллі. Багато було самотніх жінок, вдів з дітьми, які мусили самостійно пережити депортацію і ще й облаштуватись на новому місці. Саме на їхні плечі лягав обовʼязок підтримування господарства та виховання дітей. Як зазначає Мотика, саме жінкам слід завдячувати також і за збереження українських традицій та звичаїв, зокрема, кулінарних.
Другою великою групою серед депортованих були діти. За приблизними оцінками їх могло бути близько 40 тисяч. Ще приблизно 10-20 відсотків осіб, тобто 14-28 тисяч, становили люди похилого віку, часто самотні. Їхня доля під час депортацій складалась чи не найбільш трагічно. Більше пощастило тим, хто мав родини. Натомість старі чоловіки та жінки, які ще якось виживали у себе вдома, пораючись на своєму господарстві, на новому місці вже не отримували землі, бо не мали сил її обробляти. З тих же причин їх не направляли у колективні господарства на роботу. Багато хто закінчував своє життя у будинках для осіб похилого віку.
Сумуючи кількість депортованих жінок, дітей та осіб похилого віку виходить, що депортованих чоловіків було близько 30-40 тисяч.
«Королева польських річок, від якої взяла назву ціла операція депортації, жіночого роду. Тому слід памʼятати, що Вісла – це жінка! Адже саме жінки були головними жертвами акції. Як це описала одна з осіб, родину якої переселили у 1947 році – “для мене вона завжди була жінкою – моєю бабусею з чотирма дітьми та старими батьками. Одна, вона мусила опікуватись всіма шістьма, працюючи лише за відро картоплі. Я не бачила більшої родинної любові ніж між нею та її дітьми”», – пише Гжегож Мотика.
Життя після депортації
Певний час серед поляків побутував міф, що українці тільки виграли від операції «Вісла», адже їх пересели з сіл та бідних господарств на сході Польщі то багатих західних територій. Однак це є неправдою. Якщо пізніше господарства переселених українців і були заможними, то це була виключно заслуга їхньої працьовитості та наполегливості. Натомість під час депортацій українців спеціально скеровували у найбільш пошкоджені господарства та домівки, які потребували капітального ремонту.
Важливою складовою депортації було те, що українців намагались розселяти по різних населеним пунктам, не створюючи їхніх більших скупчень. Все це робилось для того, що вони якнайшвидше асимілювались. Переселенцям також заборонялось самовільно залишати території, на які їх переселили, і за ними постійно наглядали служби безпеки.
Варто також сказати, що місцеве польське населення не приймало прибульців з розпростертими обіймами. До українського населення вони ставились зі страхом та певною ненавистю, яка проявлялась часто у ксенофобській поведінці. Лише після смерті Сталіна та засудження його політики у 1956 році, депортовані українці отримали можливість за попереднім дозволом змінювати місце проживання.
Засудження акції «Вісла» у сучасній Польщі
3 серпня 1990 року Сенат Польщі засудив акцію «Вісла». 27 квітня 2007 року президент Польщі Лех Качиньський і президент України Віктор Ющенко в спільній заяві засудили операцію «Вісла». Сьогодні загальноприйнятою є оцінка акції як злочину комуністичного режиму та злочину проти людяності.
Анастасія Верховецька