У жовтні товариство «Весна» опублікувало «Рапорт про знецінення. Як ми підриваємо в дітей віру в себе і звідки беруться боязкі дорослі». Рапорт описує помилки, яких припускаються дорослі щодо дітей: знецінення, невідповідні методи навчання, гіперопіка, позбавлення права голосу, оцінювання та осудження. До чого вони призводять та що варто робити, аби їх уникнути.
Рапорт демонструє сумну статистику. У 2019 році в Польщі в результаті суїциду загинуло дев’яносто вісім дітей та підлітків у віці від семи до вісімнадцяти років. За кількістю смертельних спроб скоєння самогубства молодими особами Польща посідає друге місце в Європі. З кожним роком усе більше зростає кількість випадків, коли діти та підлітки обривають своє життя. У 2019 році на цілих 23% більше, ніж роком раніше. Кожен шостий польський підліток свідомо себе калічив, а у випадку дівчат – кожна четверта. За підрахунками, щонайменше 630 тисяч осіб, яким ще не виповнилося вісімнадцяти років, потребують постійної психологічної чи психіатричної підтримки.
В Україні ситуація виглядає не краще: в 2019 році зареєстровано 111 самогубств або спроб самогубств неповнолітніх, серед яких кожен сьомий не досяг навіть десятирічного віку.
Знецінення: «ти – повний нуль»
Дуже часто дорослі повчають дітей, аби ті не намагалися бути кращими. Якщо свого часу їм також давали зрозуміти, де їхнє місце, то як вони можуть по-іншому ставитися до своїх дітей? Як наслідок, згідно із рапортом, кожен третій учень чи учениця в Польщі відмовляється докладати зусиль, коли вважає, що він чи вона недостатньо хороші в тій чи іншій галузі. 33% учнів на запитання, як часто вони пишаються собою, відповіли: «ніколи» або «рідко». Кожен десятий учень не відчуває почуття гордості, навіть коли чогось досяг. Більше половини вважають, що їхні невдачі є наслідком того, що вони «не мають здібностей у чомусь».
Діти соромляться своїх мрій, бо дорослі дають їм зрозуміти, що в них нічого не вийде. Як зазначається в рапорті, багато талановитих людей вважають, що такими не є, бо те, в чому вони були добрими, в школі було недооцінене й навіть висміювалося.
Замість занижування самооцінки, дітей потрібно мотивувати й цінувати їхні прагнення.
Навчання: «просто вивчи на пам’ять»
Кожен п’ятий учень у світі не може впоратися навіть із найпростішими завданнями, які вимагають застосування практичних знань за допомогою комп’ютера як інструмента пошуку інформації. Згідно із рапортом, кожен сьомий п’ятнадцятирічний підліток у Польщі не розуміє прочитаного тексту. Багато учнів проводять свій час на уроці майже повністю пасивно – слухаючи те, чого вони не розуміють. Як наслідок, вони стають апатичними та депресивними. Як доводять психологи, діти швидше навчаються через активність та власний досвід, що стимулює їхній мозок, ніж тоді, коли хтось намагається «повкладати їм щось до голови».
Замість одностороннього навчання потрібно організовувати процес взаємодії: через здобування власного досвіду, дозволу дітям робити відкриття, навіть якщо вони вже були зроблені багато століть тому.
Гіперопіка: «боячись за життя дитини, батьки не дають їй жити»
Інколи дорослі надмірно намагаються оберегти дітей від небезпечних ситуацій та неприємного досвіду, які є складовими реального життя. Згідно з рапортом, діти, котрі зазнали гіперопіки дорослих, стикаються із труднощами в адаптації до повсякденних викликів уже в п’ятирічному віці. За дослідженням, у ході якого протягом восьми років науковці спостерігали за чотирма сотнями дівчат та хлопців, у таких дітей пізніше виникає більше проблем у школі. У віці десяти років у них з’являються труднощі з контролюванням своїх емоцій. Вони легко піддаються злості, їм важко завести друзів, вони гірше радять собі з навчанням, ніж однолітки, які не зазнали надмірної опіки.
Дозвольте дітям самостійно вирішувати щоденні виклики, інакше як вони стануть самостійними.
Стишування: «діти й риби не мають права голосу»
Дорослі часто вважають, що самі знають, як для дітей буде краще, позбавляють тим самим їх права голосу в процесі прийняття рішень. У рапорті зазначено, що дорослі, які в дитинстві були позбавлені можливості прийняття рішень навіть у простих справах, а стиль виховання, якому вони піддавалися, базувався на абсолютній покірності, мотивованій страхом покарання, не тільки мають нижчу самооцінку, ніж люди, навчені брати відповідальність за рішення, але й легше піддаються зовнішньому впливу – моди, стереотипів, реклами, влади та різного роду маніпуляцій.
Поразки є нормальним елементом розвитку дитини й нашого життя. Не потрібно переконувати дітей, що поразка є чимось, чого потрібно соромитися. Запитуйте про їхню думку, дайте їм право вирішувати.
Оцінювання: «я дурний/дурна, бо мені так сказали»
Не випадково все більше людей, навіть дітей, страждає від депресії. За підрахунками, поданими в рапорті, у Польщі ця проблема може торкнутися кожного п’ятого підлітка, і мова не йде про «перехідний вік». Дорослі створюють надзвичайно токсичне середовище, у якому сьогодні виростають діти, котрі замість підтримки, зрозуміння та індивідуального підходу, отримують лише оцінки, осуд та ярлики.
В опрацюванні наведена влучна фраза психотерапевта та письменника Натаніеля Брандена: «Ми не заохочуємо до кращої поведінки, ставлячи під сумнів цінність дитини, її інтелект, мораль, характер, мотиви чи психіку. Ніхто не став “хорошим”, після почутих слів, що він “поганий”».
Осуд: «як ти могла про це не знати, чого ти не така, як твоя сестра»
Згідно з рапортом, у мозку дитини, яку осуджують і висміюють за помилки, припиняється вироблення дофаміну. Він відповідальний, серед іншого, за процеси навчання та запам’ятовування. Коли мозок не виробляє дофамін, процес навчання зупиняється.
Осуджуючи, висміюючи дітей за помилки, дорослі роблять їх невпевненими в собі та пасивними.
«Ми вже дорослі, й ніхто не змінить нашого дитинства, але ми можемо змінити дитинство наших дітей» – головний висновок рапорту. Для психічного здоров’я покоління ми, дорослі, повинні зараз дати дітям віру в себе, вільний простір, можливість самостійно досліджувати світ і приймати рішення, право на помилку, а що найголовніше – не вішаймо на них ярлики. Як інакше ми дамо їм гідність? Адже саме вона є фундаментальним правом людини, з якого формується повага до себе та інших.
Повний текс рапорту тут:akademiaprzyszlosci.org.pl
Підготувала Іванна КИЛЮШИК