У межах громадянської ініціативи «Тепло з Польщі для Києва» за лічені дні вдалося зібрати майже 8 мільйонів злотих на закупівлю генераторів для України. Кампанія, що стартувала як короткий тижневий збір, швидко набула масштабів однієї з найбільших гуманітарних ініціатив з підтримки українців у Польщі за останній час.
Про те, як виникла ідея збору, чому поляки масово долучилися до допомоги та як саме використають зібрані кошти, в інтерв’ю «Новій Польщі» розповів співорганізатор акції – журналіст і волонтер Єжи Вуйцік. Переповідаємо головне з розмови.
«За будь-якою великою цифрою завжди стоять конкретні люди»
Про Єжи Вуйціка як одного з ініціаторів збору на генератори для Києва вперше публічно написав журналіст Євген Клімакін. У своєму дописі у Facebook він звернув увагу, що за мільйонними сумами, зібраними в Польщі на підтримку України, стоять конкретні люди та їхні особисті рішення. Одним із таких людей, зазначив Клімакін, є Вуйцік – багаторічний журналіст Gazeta Wyborcza, колишній заступник головного редактора видання та співзасновник польсько-українського порталу Sestry.eu.
Як зазначив Клімакін, ідея збору виникла з побутової ситуації – розмови Єжи Вуйціка з другом, який хотів передати кошти на один генератор для українців. Усвідомлення того, що такої допомоги замало, спонукало Вуйціка разом з однодумцями ухвалити рішення про масштабніший збір. Згодом до ініціативи долучилися представники бізнесу, підприємницьких об’єднань, медіа та публічні особи, що забезпечило швидке зростання збору.
«Планували зібрати кошти на 10 генераторів, а за день був уже мільйон злотих»
Як розповів Єжи Вуйцік у інтерв’ю для «Новій Польщі», ініціатори не очікували такого масштабу підтримки. Спочатку розраховували на закупівлю кількох генераторів і вважали успіхом, якщо вдасться придбати навіть десяток.
Однак уже на старті стало зрозуміло, що масштаби підтримки значно більші. У перший день збору на рахунок надійшов майже мільйон злотих, а менш ніж за тиждень сума зросла до п’яти мільйонів. Зараз зібрано близько 8 мільйонів злотих. Кількість жертводавців наблизилася до 60 тисяч і продовжує збільшуватися.
Акцію організували кілька громадських середовищ і організацій, зокрема Stand with Ukraine / «Євромайдан – Варшава», редакція Sestry.eu, фонд «Акція Демократія» та інші. Вуйцік наголошує, що успіх збору – це результат співпраці різних середовищ і довіри між ними.
Чому поляки знову масово допомагають Україні
Попри втому від теми війни й зростання антагоністичних настроїв, багато поляків долучилися до збору. «Думаю, люди за своєю природою дуже добрі, і коли з їхніми сусідами стається лихо, вони не можуть залишатися осторонь. Крім того, поляки пам’ятають, як вони допомагали на початку вторгнення, скільки добра в собі розбудили, як ними весь світ захоплювався. І, думаю, вони хочуть відтворити це добро», – говорить Вуйцік.
Щобільше, на думку співорганізатора, ключову роль зіграла конкретна й зрозуміла мета – «збір на тепло».
«Більшість поляків, як не крути, втомилася від теми війни. А тут зовсім інша ситуація: цивільні люди, їхні діти мерзнуть у своїх домівках. Ми в Польщі теж відчуваємо цей холод, коли виходимо на вулиці, приміряємо на себе те, що переживають кияни й мешканці інших українських міст. Тобто цей досвід нам близький» – пояснює він.
Генератори для Києва і регіонів
Перші дві фури з допомогою – 230 генераторів – уже прибули до Києва. Найпотужніші з них мають 600 кВт і здатні забезпечувати електроенергією лікарні, школи, садочки та промислові об’єкти.
«Ми плануємо відправляти таку допомогу щотижня – доти, доки триватиме збір», – зазначає Вуйцік.
Особиста історія війни
Єжи Вуйцік допомагає Україні з перших днів повномасштабного вторгнення. Його перший досвід був пов’язаний із евакуацією трьох дітей з українсько-польського кордону. Їхній батько був на фронті, а мати щойно померла. Діти їхали з Києва до тітки в Іспанію. «У них лише маленькі шкільні рюкзачки і пакети з їжею. Двоє хлопців, десь 7 і 9 років, дівчинка — приблизно 11–12. І ці діти вже надломлені естафетою передавання їх з одних чужих рук в інші, а тепер вони серед ночі опинилися в чужій країні і знову потрапляють до якогось незнайомого чоловіка <…> Я віз їх серед ночі, таких утомлених, наляканих. Я намагався розмовляти, купив цукерки, якесь какао на заправці. І майже всю дорогу тихо плакав. Лише перед самою Варшавою вони почали трішки зі мною говорити. Троє таких горобчиків – і ця війна, це кляте лайно. Я постійно їх згадую. Сподіваюся, в них усе добре», – розповів Вуйцік.
Навесні 2022 року Вуйцік уперше поїхав в Україну – одразу після звільнення Київщини. Разом із колегою він віз гуманітарну допомогу до Бучі та Бородянки.
Він згадує поїздку в Україну навесні 2022 року – комендантську годину, дорогу між нерозмінованими мінами та будинки, зруйновані російськими обстрілами. У Бородянці вони зупинилися в Ірини, яка під час окупації перебувала в Польщі, а після звільнення міста повернулася додому.
Вуйцік розповів, що Ірина застала оселю повністю понівеченою – у квартирі жили російські військові. «Крім усього, вони залишили на її красивому ліжку купу лайна. Вони таке часто робили – як знак приниження. І знаєте, що мене найбільше вразило? Вікно Ірининої кухні виходило просто на летовище, а той стіл, за яким ми сиділи й пили чай, був позицією російського снайпера. Звідси він стріляв по людях. Ось такі мої спогади з Бородянки».
Із Бородянки журналіст привіз до Польщі не лише спогади. В оселі місцевої мешканки, де він зупинявся, підгодовували десяток покинутих котів. Одне кошеня журналіст назвав Стефком і забрав із собою.
Про родину і роботу
Родинна історія Єжи Вуйціка тісно пов’язана зі Львовом. Його дідусь народився неподалік площі Ринок і походив із багатонаціонального середовища, типового для довоєнного міста. Сам Вуйцік підкреслює, що питання формальної ідентичності ніколи не було для нього визначальним – важливішим є те, як вона формується з досвіду, виборів і цінностей. Відомо, що серед предків його родини були українці.
Після Другої світової війни дідусь утік до Польщі, де народилася мати Єжи. Невдовзі вона залишилася сиротою – батько зник у повоєнні роки, а мати померла. У дитинстві жінку принижували й називали «бандерівкою» через її походження. Саме через цю родинну історію, згадує Вуйцік, він уперше засвоїв просте правило, яке згодом стало життєвим принципом: слабших і тих, хто в меншості, потрібно захищати.
Протягом майже 30 років Єжи Вуйцік працював у Gazeta Wyborcza, а з початком війни став співзасновником Sestry.eu – медіаплатформи, де працюють українські журналістки, які були змушені виїхати з України.
Після війни
Говорячи про майбутнє, Єжи Вуйцік зізнається: після завершення війни він мріє подорожувати Україною без волонтерських маршрутів – пожити в Києві, побувати в Карпатах, знову приїхати до Одеси й повернутися в невелике містечко під Києвом, де колись возив допомогу військовим.
Ред.
Джерело: Нова Польща