Юрій Луценко: у нас є план нової країни… – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Юрій Луценко: у нас є план нової країни…

10 Червня 2013
Юрій Луценко: у нас є план нової країни…

Український опозиціонер Юрій Луценко 29 квітня, перебуваючи у Варшаві на лікуванні, дав ексклюзивне інтерв’ю Українській службі Польського радіо. Газета «Наш вибір» публікує найцікавіші фрагменти розмови журналістки Лідії Іванюх з одним із лідерів української опозиції, який провів за ґратами понад два роки.

Лідія ІВАНЮХ: У мене склалося враження, що перебування у в’язниці було для Вас, у якомусь сенсі, корисним. Ви змогли знайти час, щоб відсторонитися від щоденної метушні, почитати, проаналізувати деякі справи. Чи в’язниця вас укріпила, чи в негативі Ви шукали позитив заради самозбереження?

Юрій ЛУЦЕНКО: Мене дуже рятували книжки. Одною з перших, дуже важливих для мене книжок, які я прочитав там, були «Бесіди з Масариком». Це один із найцікавіших політиків довоєнної Європи, один із найглибших філософів і теологів, він дав мені дуже потрібний заряд на те, щоб працювати над собою і не втрачати жодної хвилини. Я зрозумів, що в мене вкрали багато часу. Тому я почав дискусію сам із собою, відразу дискусію цю направляв не тільки на минуле, шукаючи помилок, але думаючи про те, як змінити на краще і себе, і Україну. Якщо дозволите, така аналогія: Лук’янівська в’язниця, де я знаходився у блоку для колишніх смертників (а тепер пожиттєво ув’язнених), була збудована в 1861 році. Знизу у в’язниці є казамати, включаючи розстрільні кімнати, де мордували тисячі людей в царські і радянські часи. Я був у тій кімнаті. І підлога там до цих пір масна від крові. Я собі уявив: якби навіть нова українська революція знесла приміщення Лук’янівської в’язниці, як Бастилію, і раптом почала будувати там величезний офісний центр для людей – з цього нічого б не вийшло, бо фундамент є кривавим. На тому фундаменті, крім в’язниці, уже нічого побудувати неможливо. А відтак на фундаменті пострадянського законодавства в Україні, часто кривавого і абсолютно недолугого, збудувати сучасні Міністерство внутрішніх справ чи українську державу – неможливо. Такими алегоричними формами я приходив до необхідності стратегії, яка полягає в будівництві нової держави на новому фундаменті. І вважаю, що сьогодні українцям найбільше потрібна інтелектуальна робота над планом такої держави, а вже потім те, хто буде єдиним кандидатом у президенти, яка партія буде його висувати й інші тактичні речі.

Ви якось сказали, що в кожному з нас сидить Сталін. Тепер кажете, що фундамент для будівництва нової держави нікудишній. З якими людьми Ви будете будувати свою ІІІ Українську Республіку?

Дійсно, Сталін сидить у кожному з нас. У мені в тому числі. Але, на велике щастя, в Україні є величезна кількість людей, які мають відчуття особистої й національної гідності. Хоч правдою є те, що за Радянського Союзу і навіть після нього більшість українців мовчки жила при тій системі, а сьогодні мовчки спостерігає за продовженням її агонії. І саме тому я кажу про ІІІ Українську Республіку як про повний розрив із минулим, наскільки це можна зробити, не обриваючи коріння й пам’яті. Сталіна треба витискати з нас, і це домашня робота для кожного. Я хотів би спиратися на тих людей, які, можливо, не до кінця витиснули з себе тоталітарне мислення, але розуміють його негатив і працюють над цим. У мене є з собою така листівочка, яку я роздаю людям, коли мене ловлять на дорозі (на київських вулицях мені дуже важко пройти, приблизно, як у 2004 році, і навіть у Варшаві просять автографи). І ось на листівці написана фраза, у яку я дуже вірю: «Країна, у якій був Майдан, не може не відновити демократію».

Так, у нас є проблеми зі свідомістю – але якщо в країни був помаранчевий Майдан – ця країна має достатньо енергії і розуму, щоб змінитися. Поки що не вистачає: а) стратегії; б) лідерів; в) об’єднання одного й другого в єдиний кулак.

Так, але там монополія розділена між різними партіями, і вони грають у свої економіко-політичні інтереси. У нас усі олігархи контролюють ресурси, а весь парламент одностайно мовчить, коли доходить до питання, як примусити олігархів платити податки в Україні, а не на Кіпрі. Якщо говорити чесно про зміни в Україні, я маю дати відповідь про необхідність не просто зміни Януковича – це потрібно, але недостатньо. Я розумію, яка колосальна задача стоїть переді мною. А я просто одинак, людина, яка вийшла з в’язниці. Маю ім’я, але не маю багатьох необхідних ресурсів. Проте я спробую зробити все, щоб зламати цю систему. Мій алгоритм дуже простий. Спочатку інтелектуали, без політиків і мене в тому числі, пишуть план нової ІІІ Української Республіки, потім я допомагаю кандидатам у президенти від опозиції висунути єдиного кандидата, який опиратиметься на цей план, і третє – я вмію і люблю працювати з людьми на вулицях, тому заявляю: якщо буде програма і єдиний кандидат у президенти – ми будемо мати нову, масову, людську підтримку не тільки під час голосування, але й для захисту результату цих виборів.

Громадяни України ще здатні на такий прорив?

Сто відсотків, сто відсотків здатні. Я сьогодні себе розглядаю як певного представника цього суспільства, який підтримає опозицію. Суспільство готове до змін, але не чує адекватної пропозиції від політиків. От я буду давити на політиків, щоб вони дали адекватний месидж до суспільства, дуже простий: у нас є план нової країни, а не лише план, як мені стати президентом.

Чи опозиція нині готова до Вашого повернення? Може, нинішні опозиційні лідери не будуть захоплені, якщо Ви прийдете й сплутаєте карти?
Ну, спитаєте в них. Я знаю, що я це мушу робити. Я просто відчуваю в собі, цю, даруйте за високі слова, місію. Я не хочу бути ні кандидатом у президенти, ні лідером чергової опозиційної партії. Я хочу допомогти опозиції стати такою, яка переможе не тільки Януковича, але й пострадянську систему в країні.

Кого Ви згуртуєте навколо себе?

О, тут я маю якраз дуже позитивні новини. На відміну від перемовин з політиками, мені дуже подобаються перемовини з інтелектуалами. Політики говорять про те, як хтось із них бачить себе президентом – а бачать, як завжди, усі. А інтелектуали говорять про готовність сісти за круглий стіл із конкуруючими аналітичними чи інтелектуальними центрами. Це дуже приємно і несподівано. До 2010 року такої ситуації не було, бо інтелектуали були розсварені. Сьогодні вони, як люди мислячі, подають приклад.

Фото: gazetavv.com

Лідія ІВАНЮХ, Українська служба Польського радіо

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись