Вибори, яких чекала й потребувала Україна, яких вимагав Майдан і які були під загрозою, – відбулися. Українці вперше обирали народних представників в ситуації окупації частини своєї території та масованого мілітарного та інформаційного тиску з боку сусідньої держави. Теж вперше не всі громадяни країни над Дніпром мали змогу проголосувати. Але вибори відбулися, хоча і з рекордно низькою явкою, – лише понад 52 відсотка.
Українці дійсно «освіжили» Верховну Раду. З-посеред 423 нових депутатів насправді «новими» будуть 236 обранців, тобто більшість, 56 відсотків. Подія дійсно історична, вона вселяє надію, що в Україні почалася зміна політичного покоління, на яку всі ми так довго очікували. А зміна політичного покоління має потягнути за собою довгоочікувані зміни і в самій країні.
До парламенту потрапили аж п’ять нових політичних сил, хоча назвати «новими» можна лише дві з них: Об’єднання «Самопоміч» і Радикальну партію. Решта – це, як ми добре знаємо, або уламки «Батьківщини» і сама «Батьківщина» (єдиний старий політичний бренд), або залишки Партії регіонів, або ж нова партія – Блок Петра Порошенка, яка, як казкова Рукавичка, зібрала в собі абсолютно різних представників української минувшини і сьогодення.
Не можна не згадати і про 64 «нових-старих» депутатів, які 16 січня 2014 року проголосували за так звані «диктаторські закони», що призвело до ескалації протестів та перших людських жертв.
Але все ж таки нова коаліція приречена бути проєвропейською, приречена принаймні розпочати реформи, які сьогодні в Україні не просто потрібні – їм немає альтернативи, хоча б з огляду на передінфарктний стан економіки, суспільний запит на «перезавантаження» та введення в дію положень Угоди про асоціацію з ЄС. Країна над Дніпром приречена на зміни. Нова влада це розуміє, адже в іншому випадку зміні буде піддані нова Верховна Рада й решта нової правлячої еліти.
Тема «заробітчан» залишилася нерозкритою
Спробуймо розібратися, чого від нового складу парламенту очікувати українським заробітчанам. Уже звичною справою стало те, що кандидати до Верховної Ради не дуже активно боролися за голоси українців, які мешкають і працюють поза межами батьківщини. Лише дві політичні партії, які потрапили до парламенту з багатомандатного округу, згадують про наші з вами проблеми у своїх виборчих програмах.
Так, Радикальна партія Олега Ляшка обіцяє «створити умови для легалізації українських заробітчан». Проте, про «які умови», «яку легалізацію» та «в якій країні» йдеться – радикали не уточнюють, додаючи, щоправда, в наступному реченні своєї програми, що «в Україні більше ніколи не буде людей другого сорту». Це вони про нас, про трудових мігрантів?..
А от Об’єднання «Самопоміч» Андрія Садового дійшло до висновку, що замість того, аби дбати про українських заробітчан, які були змушені виїхати закордон, треба «створити привабливі робочі місця в регіонах, аби талановиті люди були зацікавлені залишатися в своїх громадах та розвивати їх. (…) Для того, аби українці не покидали Україну та свої родини у пошуках кращого життя, держава повинна втілювати політику Національного економічного прагматизму, яка перетворить нас з „економічної колонії” на державу з високотехнологічною економікою», – читаємо в програмі «Самопомочі».
Ну що ж, дякуємо принаймні за це… У принципі, все правильно, у довшій перспективі. Але що робити з мільйонами співвітчизників, які були змушені поїхали в світи шукати кращої долі, рятуючись від безробіття, злиднів, корупції, злочинності, несправедливості та соціальної незахищеності? За різними підрахунками, українських заробітчан у світі від 2 до навіть 6,5 мільйонів. Частина з них щоденно бореться із важкими умовами праці, дискримінацією, відсутністю соціального та правового захисту та доступу до медичної опіки, високим оподаткуванням тощо. Як їм, тобто нам, допомогти?
На це запитання політичні партії, які потрапили до нової Верховної Ради, відповіді не дають. А шкода… Варто лише загадати, що на цих дострокових парламентських виборах на закордонному окрузі проголосувало понад 40 тисяч осіб (майже вдвічі більше, ніж під час виборів 2012 року). Для порівняння: приблизно такої кількості голосів забракло Всеукраїнському об’єднанню «Свобода», аби подолати 5-відсотковий бар’єр і потрапити в Раду. Отже, шановні лідери політичних партій, робіть висновки. Хтозна, може «чергові позачергові» парламентські вибори в Україні не за горами.
З партіями розібралися. А що з депутатами-мажоритарниками? За підрахунками експертів, найбільша кількість громадян виїжджає за «доларами і євро» із західної України, передусім із Закарпатської, Тернопільської та Чернівецької областей. Досліджуючи програми «цьогорічних» народних обранців, доходимо до висновку, що проблеми заробітчан мають невеликі шанси бути вирішеними в новому парламенті.
Промінець надії надходить з програм декількох депутатів, які обіцяли зайнятися потребами українців, котрі працюють закордоном. Ось, наприклад, новообраний депутат від «Блоку Петра Порошенка» (БПП) в одномандатному виборчому окрузі (ОВО) №83 в Івано-Франківській області Олександр Шевченко гарантує «забезпечення захисту прав українців за кордоном». Коротко, сухо, без конкретики, але «зараховано».
Довше, більш поетично, але все одно без конкретного змісту проблему заробітчан у своїх програмах згадують інші народні обранці від БПП, цього разу – на Поділлі. Так, новообраний депутат від ОВО №165 на Тернопільщині Тарас Юрик написав ось таке: «Досить українцям виїжджати закордон у пошуках кращої долі. Ми спостерігаємо за тим, як наші діаспори в різних країнах світу все збільшуються. Так, це чудово, що громадяни не забувають про своє коріння і навіть далеко від батьківщини хочуть об’єднуватися. Проте цей факт доводить, що кількість тих, хто покидає рідний дім, не зменшується». Хочеться прокричати: «Так! Так! Продовжуй! І що з цього випливає?!»… Але на цьому все. Шкода… Не здивував і однопартієць Тараса Юрика та колега в новому парламенті Роман Мацола (ОВО №190 на Хмельниччині), який переконаний, що «молодь не повинна покидати рідні домівки та подаватися у світи, аби заробити бодай якісь гроші». «Ініціюватиму безкоштовну програму „Власний бізнес”, у рамках якої навчатимуться старшокласники усіх шкіл округу», – обіцяє обранець. І знову – ані слова про допомогу мільйонам українців, які вже працюють закордоном. Добре, що принаймні хтось із нових парламентаріїв думає про те, що робити з заробітчанами, які вирішать повернутися на батьківщину.
Ось, наприклад, депутат від одномандатного виборчого округу № 204 у Чернівецькій області Максим Бурбак від «Народного фронту» вважає, що «повинні бути створені сприятливі умови працевлаштування та соціальна адаптація тих буковинців, які змушені заробляти за кордоном». Більше «розкриває тему» самовисуванець Степан Івахів (ОВО №21 у Волинській області): «Подбати про законодавчі гарантії кожному безробітному та одноосібнику в селі, соціальну допомогу і державну пенсію, зокрема й тим, які працювали за кордоном без офіційного працевлаштування». Здається, що останню фразу до своєї передвиборної програми «списав» (чи то «запозичив») інший народний обранець-самовисуванець з Волині (ОВО №23) Ігор Єремеєв, який майже слово в слово обіцяє «забезпечити право на державну пенсію громадянам, які працювали за кордоном без офіційного працевлаштування». Ось така однодумність по-волинськи…
Шкода, що до Верховної Ради не пройшов кандидат по виборчому округу №73 на Закарпатті Євгеній Ярина, який у своїй виборчій програмі обіцяв не лише «врегулювати проблеми пенсійного забезпечення заробітчан», а й забезпечити «підписання міждержавних угод щодо захисту прав заробітчан з країнами, де постійно працюють закарпатці». Проте Євгеній Ярина до парламенту не потрапив, програючи самовисуванцеві Івану Балозі, який у своїх програмі потреб і проблем заробітчан не торкався. Чи нова Верховна Рада вчинить інакше?
Андрій ШЕРЕМЕТ