Попри війну тема виборів в Україні час від часу з’являється в українському (й не тільки) інформаційному просторі. Слід пам’ятати, що після російської агресії парламентські політичні сили досягли консенсусу. Його ключове положення звучить так: поки триває війна, вибори неможливі.
Втім, попри згаданий політичний консенсус, на полях дискусій дехто також ставить запитання: що робити з виборами, якщо війна триватиме довго?
Легітимність Зеленського не викликає сумнівів
Зеленський є другим в історії незалежної України президентом, який найдовше займає цей пост. Рекорд належить Леоніду Кучмі, який був президентом два терміни. На третьому місці Віктор Ющенко, який обіймав посаду п’ять років і понад місяць. Термін повноважень Петра Порошенка тривав менш як п’ять років, перший президент України Леонід Кравчук скоротив свій термін, оголосивши дострокові вибори, а Віктор Янукович під час своєї каденції втік до Росії.
У випадку Зеленського ніхто не може сказати, як довго триватиме його перший термін, який мав би завершитися 20 травня. Але українське суспільство чітко говорить, що Зеленський повинен залишатися на цій посаді до закінчення війни.
За даними досліджень, оприлюднених Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у червні, 70% українців погодилися з тим, що Зеленським має лишатися президентом до кінця воєнного стану. 22% респондентів – не згодні з цим.
Проте питання легітимності Зеленського цього року активно порушувала Росія й Путін. 24 травня під час зустрічі з Олександром Лукашенком у Мінську Владімір Путін, відповідаючи на питання про можливі мирні переговори з Україною, заявив, що виходить з того, що легітимність президента Зеленського «закінчилася». У цьому немає нічого нового в російській пропаганді, особливо коли йдеться про те, що два диктатори фізично знищують своїх політичних опонентів.
Західні партнери не порушують питання виборів. Останніми тижнями сам Зеленський був гостем та ініціатором численних міжнародних зустрічей на найвищому рівні, де приймалися важливі рішення щодо України. Це свідчить про те, що на Заході ніхто не ставить під сумнів його легітимність як президента.
«Питання легітимності Зеленського цікавить лише Росію та “корисних дурнів” на Заході, які не розуміють, що відбувається під час війни», – сказав у травні Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи», у коментарі для Gazeta Wyborcza.
Але невідомо, чи не зміниться це, наприклад, якщо в США переможе Дональд Трамп. Ще минулого року від республіканців можна було почути одностайні голоси про необхідність проведення виборів в Україні, адже цього вимагає демократія.
Військовий термін Зеленського
Ще під час виборчої кампанії у січні 2019 року Зеленський запевняв, що хоче бути президентом лише один термін, «щоб змінити систему на благо нашого майбутнього», а потім передати «владу новому поколінню політиків». Однак під час пресконференції у травні 2020 року з нагоди першого року свого президентства він заявив, що одного терміну може не вистачити, щоб виконати свої обіцянки.
Російське повномасштабне вторгнення одразу відкинуло питання виборів. Конституція прямо забороняє парламентські вибори, але парламент ухвалив закон про воєнний стан, який забороняє проведення будь-яких виборів в Україні під час нього. І саме цей акт став законодавчою підставою для того, щоб Центральна виборча комісія не оголошувала вибори президента цього року.
У цьому питанні політичні сили, представлені у парламенті, дійшли консенсусу – виборів не може бути до закінчення війни. Для такої позиції були практичні причини. Йдеться в першу чергу про безпеку, особливо у прифронтовій зоні. Крім того, є питання забезпечення чесної виборчої кампанії для всіх кандидатів і питання голосування воїнів та закордонних українців.
Минулого року команда президента, ймовірно, продумувала варіанти виборів під час війни. У жовтні минулого року Зеленський в інтерв’ю румунському медіа Digi24 оголосив, що братиме участь у виборах, якщо війна продовжиться.
«Якщо війна триватиме – так, якщо війна закінчиться – ні. Я не можу втекти під час війни», – сказав Зеленський.
Нещодавно РБК-Україна стало відомо з джерел у партії «Слуга народу», що Зеленський особисто не впевнений щодо наступного терміну. Все залежатиме від того, чим закінчиться війна і ,насамперед, як її оцінить суспільство.
«Якщо більшість вважатиме, що ми програли, і Зеленський у цьому винен – він не піде. Він точно не буде як Порошенко чи тим більше Ющенко – йти на вибори, щоб набрати 5-10% голосів. І у 2019 не пішов би, якби б ще до старту не було базового рейтингу. А якщо більшість вирішить, що «ще нормально з війною все закінчилося, могло бути гірше, нормально “вирулили”– тоді так, піде», – розповіли РБК-Україна у команді Зеленського.
Згадане вже дослідження КМІС продемонструвало в останні місяці зниження підтримки Зеленського. 56% українців схвалюють діяльність Володимира Зеленського на посаді Президента України, проте 37% – скоріше або повністю не схвалюють. Для порівняння, у вересні 2023 року діяльність чинного глави держави схвалювали 77% респондентів. Але в цілому підтримка на адресу президента залишається на високому рівні.
Інший співрозмовник у розмові з РБК-Україна зазначив, що Зеленський мріяв закінчити війну беззаперечною перемогою і піти з політики на хвилі такого успіху. Але сьогодні ми знаємо, що шанси на таку беззаперечну перемогу досить малі.
Проблеми комунікації
Підхід Зеленського до викликів 2019 року можна назвати наївним, але, здається, він був і щирим: нові люди можуть змінити стару систему, реформувати її і зробити Україну державою для народу. Свій виступ у парламенті новий президент почав зі слів, що «кожен із нас – президент».
Російське повномасштабне вторгнення, безсумнівно, прискорило політичну освіту Зеленського. Досить згадати, як невпевнено він почувався під час перших зустрічей з лідерами інших країн і як зараз почувається в їх оточенні.
Зеленський якось сказав, що мріє мати можливість безпосередньо спілкуватися з іншими лідерами. Сьогодні він каже, що спілкується принаймні з деякими з них за допомогою месенджерів.
Але комунікація в ширшому сенсі була його ахіллесовою п’ятою від початку президентства. Нещодавно під час візиту до Варшави Зеленський зустрівся з представниками української громади Польщі. Це позитивна чи навіть нормальна подія з огляду на велику українську діаспору у Польщі («стару» і «нову»). Але ця зустріч відбулася лише через п’ять років після того, як він вступив на посаду президента.
Так само проблемними були і залишаються контакти Зеленського з мас-медіа. На початку його президентства співбесіди були суворо нормовані. Виглядало так, ніби Зеленський і його оточення боялися контактів з пресою і вважали, що журналісти працюють лише на замовлення в інтересах якихось сил. При такому підході важко очікувати, що президент розумів роль незалежних медіа.
Пресконференції в «мирний» час створювалися з елементами шоу, начебто форма переважала над змістом. Досить згадати «марафон» 2019 року, коли Зеленський багато годин відповідав на запитання всіх акредитованих журналістів.
Війна змінила і цю справу. Переважна більшість медіаінтерв’ю стала необхідністю та політичним інструментом використовуваним в інтересах України. Але західні журналісти все одно скаржаться на підхід команди Зеленського до роботи з мас-медіа. Показовим є приклад Польщі. З початку російського вторгнення у 2022 році президент України дав лише одне інтерв’ю – на початку 2023 року телеканалу TVP. Представники української влади також менш доступні для польських медіа, ніж для інших країн. Важко логічно пояснити цей брак комунікації з польським суспільством на тлі офіційних запевнень про важливість взаємовідносин.
Але ця ж проблема стосується і спілкування з українським суспільством. Українські незалежні медіа не сприймаються як посередники. А оточення Зеленського орієнтується на пряме спілкування, найважливішим елементом якого є вечірні відеозаяви Зеленського. Але те, що працює під час війни, не обов’язково працюватиме після її закінчення.
Після війни може бути складніше
Сьогодні важко уявити, коли закінчиться війна, а отже, коли можуть відбутися вибори. Однак коли вони нарешті відбудуться, Зеленський зіткнеться з критикою та оцінкою всього свого періоду перебування на посаді.
Неважко уявити, як політичні опоненти почнуть притягувати його до відповідальності за відсутність належної підготовки до війни. Щобільше, навіть зараз час від часу дехто нагадує його ж фразу про те, що «у травні [2022] ми всі будемо смажити шашлики». Але звинувачень, мабуть, буде більше, наприклад про оборону півдня країни та зраду серед співробітників СБУ, якою до липня 2022 року керував друг президента Іван Баканов. У цій ситуації не дивно, якщо Зеленський не захоче мати справу з цими звинуваченнями, чимало з яких, ймовірно, будуть несправедливими. І це може додатково впливати на рішення про дальшу його участь в українській політиці.
Під час президентських виборів 2019 року ніхто не думав, що власне йому доведеться зіткнутися з найбільшим викликом в історії України після 1991 року. Викликом фундаментальним у сенсі «бути чи не бути» – захистом незалежності та суверенітету України.
І якими б не були майбутні оцінки, ніхто не зможе поставити під сумнів роль Зеленського у захисті країни після нападу Росії. Сам факт того, що він залишився в Києві після 24 лютого 2022 року, коли російські війська підійшли до столиці, відіграв колосальну роль як у підтриманні духу спротиву українського суспільства, так і в мобілізації міжнародної спільноти.
Після закінчення війни буде час для глибших оцінок, а поки що головне – зупинити Росію.
Петро Андрусечко , Київ