Український письменник і музикант Сергій Жадан став першим лауреатом нагороди «Медаль свободи», яку вручили 24 жовтня 2025 року під час відкриття цьогорічних «Ігор свободи» у Лодзі. Відзнака супроводжується грошовою премією у розмірі десяти тисяч євро. Розповідаємо більше про урочистість та промови, які виголосили з цієї нагоди Анджей Стасюк та Сергій Жадан.
Анджей Стасюк у Лодзі: «Жадан приїхав із війни. І заслуговує не на одну медаль, а щоб уся його грудь була в медалях»
«Один із найвизначніших голосів сучасної української літератури: поет, прозаїк, драматург, есеїст і музикант, який поєднує виняткову літературну чутливість із безкомпромісною громадянською позицією. Знайти письменника, який так послідовно супроводжує свій народ, як Сергій Жадан, майже неможливо. До голови приходить хіба що Кормак Маккарті. Це, звісно, перебільшення, але промова має бути барвною, зухвалою й сповненою захоплення. Цього, зрештою, я навчився від Жадана, читаючи всі його книжки – книжки, які мав честь видавати польською. Я навчився від нього феєрверків, зухвалості й любові», – ці слова стали початком лаудаціїЛаудація – це урочиста промова на честь когось, зазвичай під час вручення нагороди, підкреслення його заслуг і досягнень., яку виголосив польський письменник, репортажист Анджей Стасюк Сергієві Жадану перед врученням «Медалі свободи» у Лодзі.
Нагорода вручається за значний внесок у просування та захист демократичних цінностей, зокрема свободи, незалежності народів та прав людини. Урочистість відбулася в межах «Ігор свободи» / Igrzyska Wolności – щорічного польського фестивалю, присвяченого темам демократії, свободи вибору, культури діалогу та економічної раціональності. Подія об’єднує представників культури, бізнесу та громадського життя з Польщі й інших країн, а в її межах проходять дискусії, зустрічі з авторами, виступи, майстерні, концерти та мистецькі перформанси.
Стасюк додав, що його вражає здатність Жадана писати про Україну навіть у складні часи, «коли ніхто при здоровому глузді не давав за цю країну зламаного гроша». Він наголосив, що письменник супроводжує Україну від початку її політичного становлення, торкаючись водночас глибших тем – землі, історії та людей, які творять цю землю і її культуру.
У промові Стасюка серйозність перепліталася з іронією. «Я знаю, що це пафос. І, дай Боже, щоб він ніколи не згас, – сказав він. – Це пафос, яким Сергій як письменник ніколи не заплямувався. Але це ж лаудація, тож тут дозволено більше. І я сподіваюся, що він мені це пробачить». Стасюк додав, що, мабуть, бракує лише порівняння Жадана з Геродотом наших часів і наших земель – і сам собі це порівняння дозволив. Адже, за його словами, Жадан «сумлінно супроводжував свій час і свої сторони – описуючи їх вірно, ніжно й безжально». Він писав про місця й події, невідомі іншим, «щасливішим і не надто кмітливим народам», які, як зауважив польський автор, «для святого спокою відкладали такі свідчення на полицю з написом Hic sunt leonesHic sunt leones («тут живуть леви») частіше вживається Hic sunt dracones («тут живуть леви») – сталий вислів, що означає небезпечні або недосліджені території, що є наслідуванням середньовічної практики додавання ілюстрацій драконів, морських чудовиськ і інших міфічних істот замість ненамальованих областей на картографічних мапах».
«Сергій – дитя Донбасу і Харкова, – сказав Стасюк. – Ніколи про це не говорив, але я уявляю, що він хотів би, аби його серце спочивало саме там – у цьому дивному, прекрасному місці, де апокаліптична індустрія змішується з безкраїм пейзажем».
Стасюк визнав, що йому важко писати про останні книжки Жадана – воєнні: «Інтернат» і «Арабески».
«„Інтернат“ – одна з найвидатніших воєнних книжок, які мені траплялося читати. Книжка, у якій немає війни, немає баталій, власне, немає й солдатів, немає пострілів (хіба що десь далеко), а водночас є жах розпаду світу, людська самотність, мізерність і боротьба <…> боротьба за виживання, за збереження людяності, така виразна, така промовиста, така гуманна <…> неможливо виразніше писати про загрозу світу, про ті великі тектонічні плити, які десь над нашими головами сходяться, розходяться і вирішують нашу долю», – наголосив він.
Письменник відзначив особливу тональність останніх текстів Жадана – тихих, делікатних, навіть тоді, коли йдеться про війну. «Він бачив багато, бачив саму війну, він солдат, але має в собі ту чутливість і делікатність, щоб цього не використовувати, щоб не створювати баталістичної, героїчної оповіді. Там, у цих книжках, війна далеко, а нам усе одно холоне шкіра – бо ми розуміємо, що вона може прийти й до нас».
Завершуючи, Стасюк звернувся безпосередньо до присутніх: «Сергій – великий письменник. Він приїхав сюди з війни, щоб отримати цю медаль. Хоча, пробач, Лодзе, він заслуговує більше медалей, на цілу грудь медалей. Я маю щастя знати його, видавати його книжки, товаришувати з ним. І я відчуваю до нього тільки подив, шану й виключно теплі емоції».
Наостанок польський автор нагадав, що під час церемонії триває збір коштів для військового підрозділу, у якому служить Жадан. «Дякую й вибачте за цю нескладність, – сказав Стасюк. – Але я старався, як міг».
Сергій Жадан у Лодзі: «Ми хочемо бути поруч зі своїми – навіть після смерті»
Під час вручення медалі український письменник Сергій Жадан звернувся до присутніх спочатку польською, а потім українською мовою. Він почав свою промову з дуже особистої історії. Перед приїздом до Польщі він поїхав на цвинтар – поховати друга, військового, який воював від початку російської агресії.
«Зранку заїхали по маму, взяли урну, купили квіти й поїхали на цвинтар, – сказав Жадан. – Мама сказала: добре, що він лежить тут, серед своїх. І важко з нею не погодитися. Ми нині обираємо не лише, з ким бути за життя, а й із ким лежати поруч після смерті».
Після розповіді про особисту втрату письменник перейшов до теми, яка стала лейтмотивом його виступу – до сенсу свободи. «Ми говоримо про свободу як про найбільшу цінність. Вона добре звучить, добре продається, але яке її справжнє значення? Наскільки люди, системи, культури усвідомлюють її реальність?» – запитав він.
Жадан поставив питання, яке, за його словами, здається найважливішим у мирному світі: чи справді люди цінують свободу, коли вона не перебуває під загрозою? Наскільки вона потрібна тим, хто народився у незалежній країні, чиїм кордонам ніхто не загрожує, чию ідентичність ніхто не ставить під сумнів?
Жадан нагадав, що після двох світових воєн Європа вірила у «вивчену історію» – у те, що найстрашніше вже позаду. Але тепер, зазначив він, історія повторюється в найжахливіших формах: «Війна триває вже дванадцятий рік – не десь на міфічному сході, а на території незалежної держави, яка є частиною європейського простору ідей та цінностей».
За словами письменника, для українців свобода перестала бути абстрактним поняттям. Вона стала чимось надзвичайно конкретним і вразливим. «Ти можеш її втратити, але можеш і вберегти. Бо окупація – це територія безвольності. Там людина втрачає можливість бути собою», – наголосив він.
Жадан згадав і про своє рідне місто, нині окуповане російськими військами: «В окупації залишилися мої школа, вулиці, бібліотека. Але найважливіше – там залишилися люди, які не могли або не захотіли виїхати».
Письменник підкреслив, що свобода вимагає не лише усвідомлення, а й участі: «Вона не існує сама по собі. Її потрібно відчувати, захищати, виборювати. І тоді ми можемо зрозуміти, наскільки вона справжня».
Наприкінці промови Сергій Жадан сказав: «Ми всі дуже різні, наші досвіди – непорівнянні. Але нас єднає спільне – потреба у свободі, у праві бути собою. І ще – пам’ять про те, що всі ми у світі пов’язані між собою, серед іншого – правом на нашу відмінність, на нашу окремість, на нашу свободу».
«Свобода наповнює нас сенсом – усією своєю вагою і всією своєю легкістю», – завершив Жадан.
Блажей Ленковський: «Це також символічний акт нашої солідарності з Україною»
Президент фонду Liberte!, що організовує «Ігри свободи» – Блажей Ленковський – назвав вручення «Медалі свободи» Жадану знаком поваги до його мужності та символічним актом солідарності з Україною, зокрема заявив: «Це наша данина поваги його мужності, що він мав відвагу покинути зручне життя й піти на фронт боронити свою країну. Це позиція, яка варта згадування. І це також символічний акт нашої солідарності з Україною. Котру, вважаємо, й надалі має безумовно підтримувати й Польща, і Європа».
«Ігри свободи» цьогоріч проходили у Лодзі під гаслом «Час невизначеності». У заході взяли участь 700 спікерів, було організовано близько 170 панельних дискусій, зустрічей, семінарів та концертів.
Д.П., О.К.
Джерела: Gazeta Wyborcza, polskieradio.pl, dzienniklodzki.pl