Особа Януковича викликає нині певний консенсус. Ті люди, які доклали зусиль, аби скинути його, і ті, хто його підтримували, погоджуються в одному — якби не його неправильна політика, революції та війни ніколи б не було. Аналіз діяльності цієї людини видається сьогодні необхідністю для того, щоб зрозуміти сучасну Україну.
В Польщі вийшло вже багато книг, які є радше спробами аналізу самої України, української революції та війни на сході. А ось книг про скинутого українського президента-диктатора бракувало. До цього часу.
У Варшаві відбулася презентація видання польських публіцистів Збіґнєва Парафіяновича та Міхала Потоцького під назвою «Вовки живуть поза правом. В яку гру грав Янукович?»
Це серія репортажів, розмов із європейськими політиками, українськими чиновниками, громадськими діячами, політологами, журналістами, працівниками спецслужб та найближчого оточення колишнього глави української держави — розповідь про шлях на політичний Олімп сім’ї Януковичів та їхнє стрімке падіння після революції гідності.
«Вовки живуть поза правом» — це перша в Польщі і можливо в світі публіцистська спроба з’ясувати, чому події в Україні почали розвиватися саме так, а не інакше. Польські журналісти роблять це через призму зрозуміння людини, яка стала негативною постаттю в новітній українській історії.
Як зауважив Збіґнєв Парафіянович, ідея написання політичної біографії Януковича виникла ще в 2010 році, коли той виграв президентські вибори:
«Ця тема була дуже захоплюючою. Януковичу вдалося звестися після Помаранчевої революції і демократичним шляхом здобути перемогу. Тому ми подумали, що він не просто банальна особа. Революція гідності пришвидшила написання книги. Ми хотіли зрозуміти її причини, порозмовляти із людьми, які розуміються на цій темі і які були учасниками подій. У книзі ми не вдаємося в деталі образу самої революції. Натомість, ми зосереджуємося на причинах швидкого падіння Януковича. Майже половина нашої книги — це аналіз історичних подій, ще від часів становлення колишнього президента в 90-их роках в Єнакієве».
У свою чергу Міхал Потоцький наголосив, що книжка — це гібрид репортажу та політичного аналізу:
«Оскільки ідея книги виникла ще в 2010 році, тоді ще ніхто не міг уявити, як все це закінчиться в 2014-у. Ми поставили собі за мету проаналізувати систему влади в Україні — як виглядає процес прийняття рішень, за які мотузки треба тягнути, аби досягти цілі, які ставила перед собою влада, тобто як кралося в часи Януковича. Та система була дещо іншою, аніж традиційна олігархія, де крадіжки мали інший характер. Ми дізнавалися про все з розмов із людьми, які знали, як ця система діє, як „треба” красти».
Янукович, з успішного політика, який швидко оговтується, підводиться на ноги та стає на чолі другої найбільшої держави в Європі, швидко перетворюється у символ скинутих диктаторів останніх 10 років. Як зізналися автори, на початку 2014-ого, ще важко було уявити, що система так швидко почне розпадатися.
«Ми думали, що принаймні до кінця року Янукович втримається: буде політичний компроміс, в рамках якого він передасть владу. Однак, в середині січня, коли з’явилися перші жертви, ми ствердили, що він перейшов певну червону лінію, після якої повернення назад більше немає. Так було порушене неофіційне табу української політики — незалежно від температури політичної суперечки, не можна використовувати силу проти політичних ворогів», — зазначив Парафіянович.
Як підкреслили польські публіцисти, вони намагалися зрозуміти, чому Янукович так раптово змінив курс та відмовився від підписання Угоди про асоціацію. Відтак, їм важливо було спробувати «зрозуміти цю людину, увійти в його голову», а це можна здійснити тільки у розмовах із його оточенням, з ознайомлення із написаними ним текстами, інтерв’ю із ним:
«Ми мали багато вступних робочих тез. Нам здавалося, що він прагматик. Але з плином часу, з кожною наступною розмовою з людьми з його оточення чи опозиції, журналістами, військовими, виявлялося, що ці тези абсолютно хибні. В кінці з’ясувалося, що той образ, який ми малювали собі про нього виявився неправдивим, або щонайменше — неповним. Янукович мав образ людини, яка не відзначалася глибоким інтелектом», — пригадує Потоцький.
Парафіянович підкреслив, що Янукович виявився людиною абсолютних протиріч: з одного боку він був досить непоганим аналітиком, гравцем, умів добре спостерігати, а з іншого — неймовірним брехуном і міфоманом. Окрім того, він вмів добре грати, консолідувати навколо себе людей в політиці, певним чином він умів розігрувати й олігархів.
«Як так можливо, що звичайний брехун, міфоман і простак, зміг так швидко звестися після нищівної поразки, якою для нього стала Помаранчева революція і збудувати настільки ефективний апарат розкрадання держави?», — запитує публіцист, залишаючи відповідь на шпальтах книги.
Як Януковичу вдалося так швидко зійти на політичний Олімп та зайняти найвищу посаду в державі? Як зазначили польські публіцисти, на початку своєї кар’єри Янукович просто опинився у потрібний час та в потрібному місці:
«Перший раз — коли в Україні створювали олігархічні клани. Янукович мав стати людиною, яка могла б консолідувати олігархічні клани. Однак у цьому йому завадила більшою мірою Помаранчева революція. А вже в 2010 році він зрозумів, що не може розраховувати на інших олігархів, натомість мусить збудувати власний олігархічний клан, яким стала так звана „сім’я”. З одного боку – це було джерелом його злету, а з іншого — падіння», — уточнив Потоцький.
Як зазначили публіцисти, у розмовах близькі люди Януковича зазначали, що він та Путін насправді ненавиділи один одного. Путін-чекіст сприймав колишнього злочинця та кримінального елемента із зневагою, а колишній зек також відповідним чином висловлювався про чекіста. Як звертає увагу Парафіянович, вплив Росії на політичну сцену в Україні все ж багато років був переоцінений. Тому немає певності у тому, що Путін був реально в змозі впливати на українську політичну сцену, каже він.
Янукович дуже швидко зрозумів також, що Помаранчева революція — це революція, якої насправді не було. Це і допомогло йому швидко повернутися у велику політику і, зрештою, стати президентом. Після перемоги Янукович почав грати в улюблену гру ще з часів Кучми — багатовекторність. Така система діяла протягом 3-ох років, до часу «злиття» Угоди. Чому йому не вдалося утримати владу? Як наголошують Парафіянович та Потоцький, Янукович змінив філософію контролю над державою:
«Від початку він опирався на донецьку олігархічну групу, на різні течії в „Партії регіонів”, а в певний момент в 2012 році, приблизно перед парламентськими виборами, він ствердив: „Я контролюю державу. Все йде досить добре. Перемовини щодо Угоди про асоціацію підходять до завершення. Тепер час подумати про переобрання в 2015 році”. Рана від Помаранчевої революції ще кровоточила. Він пам’ятав, що його зрадив Кучма, бо той пішов на компроміс з опозицією; зрадила Росія, бо нічого не зробила, коли у нього «крали» перемогу; зрадили його і олігархи, бо самі почали домовлятися із Ющенком та помаранчевими . Зрадили навіть люди з його уряду. Янукович пам’ятав ці зради. Він ствердив, що якщо не може розраховувати на своїх земляків з Донецька, то мусить створити власну олігархічну групу, яку буде об’єднувати щось більше, ніж просто спільні інтереси. Цю групу він почав формувати навколо свого сина Олександра та найближчих друзів. Так Янукович нажив багато ворогів всередині «Партії регіонів» і втратив доступ до різної інформації. Янукович, як людина із дуже розвиненою політичною інтуїцією і здатністю до аналізу, у певний момент оточив себе тільки своїми синами. Відповідно, він втратив інтуїцію, бо більше не мав доступу до важливої інформації, а в кінці-кінців, ця інтуїція підвела його. Під час революції він завжди робив все навпаки. Замість послабити — він натискав, а коли тиск міг допомогти —послаблював. „Жадібність фраєра згубила”. Один із бізнесменів, який розповідав про злочинні механізми в Україні, висловився про це так — „корову, безумовно, можна доїти, але не треба забирати у неї траву”».
Янукович — це вже історія. Його постать більше не відіграє і не може відігравати вагомої ролі ані в Україні, ані в Росії, наголосили автори книги «Вовки живуть поза правом».
«Янукович не зможе повернутися ані в Україну, ані навіть до рідного Донецька. Стріляючи на Майдані, він нажив собі ворогів серед 3/4 українців. Втікаючи з країни, він нажив ворогів на Донбасі, бо там його сприймають як боягуза, „фраєра”, який кинув своїх людей у найскладніший час. Його більше ніхто не сприймає. Він приречений на життя пенсіонера-утікача, який доживатиме своє у Росії, переховуючись від злочинів», — зазначили Парафіянович та Потоцький.
Тарас АНДРУХОВИЧ