Жінка в традиційній громаді – на прикладі підляського села – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Жінка в традиційній громаді – на прикладі підляського села

11 Лютого 2021
Жінка в традиційній громаді – на прикладі підляського села

В україномовному Північному Підляшші традиційне уявлення про місце жінок побутувало доволі довго – їхньою життєвою метою було вийти заміж і народити дітей.

У селах, які не постраждали під час повоєнних депортацій українського населення, збереглося багато елементів традиційної культури. Ще довго після Другої світової війни народна мораль чітко окреслювала місце жінок, а також приписувала їм жорстко визначені ролі.

Найважливішою з вимог, яку громада висувала до жінок, було заміжжя та продовження роду. Тому шану, повагу й високий суспільний статус мали лише ті, хто вийшов заміж, народив дітей та працював на користь сім’ї і громади. Це був смисл і мета життя жінки. Про тих, хто не вийшов заміж, говорили зневажливо «старая діевка» та виключали з багатьох обрядів.

Оскільки подружжя окреслювало статус жінки, батьки вже від народження доні думали про її заміжжя: готували посаг, вчили жіночій господарській роботі, розвивали такі риси характеру, як скромність, працьовитість.

Підляські дівчата, 1940-ті роки.

Більше за все від дівчини вимагали цнотливості до шлюбу. Ті, хто народив дітей поза шлюбом, найчастіше не виходили заміж. Були також вимоги дотримуватися інших правил поведінки. Наприклад, ще кілька десятків років тому дівчина до шлюбу не могла побувати в хаті коханого: «Діевчина колісь до весіеля до хлопця до хати не зайде, коб його любіла ціелим серцьом. Не било такої традиції. Як вона зайде до того хлопця, до батька й до матери до хати, то їїе лічилі такою трошку ліевою», – розповідала жінка з Чижів.

Ще й досі старіші підляшани обурюються, коли дівчина ночує у свого нареченого, не кажучи про спільне життя до шлюбу.

Жінки в традиційній громаді майже повністю були залежними – спершу від батьків, потім від чоловіка. Ще після Другої світової війни батьки вибирали чоловіків своїм дочкам, при чому вони намагалися видати дівчину заміж у дуже ранньому віці: «Колісь оддавалі в шиснадцеть, сімнадцеть ліет. Випхнут замуж і всьо. Ніхто не питав нікого, оно батькі вип’ют в якуойся гостіні, погостят. „В мене є син”, „У мене дочка. Всьо. Оженімо”», – розповідала народжена в 1940-му жителька Курашева.

Жінки найчастіше погоджувалися зі своєю роллю та намагалися – як ще й досі кажуть старіші – «злапаті» хлопця: «Бо то ж не гонор бив, як двадцеть міне, вже ж хучией треба било замуж вийті».

В успішній реалізації життєвої мети, тобто заміжжя, допомагала дівоча краса: «Хлопці дівіліся, як хороша, здорова, чирвона такая. Не так як теперка, коб уже щупла. Ніе, колісь не бралі щуплих, бо треба на господарці тяжко робіті. О, то буде робуотніця, бо вона ж такая здорова діевчина», – пояснював старший житель села під Гайнівкою.

Попри всі переваги, майбутню долю дівчини все таки вирішувала не врода, цнотливість і працьовитість, а маєтність. «Як богата, то вже до єї хлопці добиваються, хоч вона паскудніша і такая низдатніша наветь, бо в єї посаг буде, поля буде. Гроши то ни вельми, алє полє. І вона ж буде господиня, а вин господар буде», – розповідала жінка з села Черемхи.

Дівчина, яка вийшла заміж, переходила на вищий щабель у сільській ієрархії. Вона ставала хазяйкою, брала участь у сільських обрядах, мала більшу свободу в поведінці. Але все ж була залежною від чоловіка, що видно навіть на мовному рівні, оскільки кажуть про заміжжя, що чоловік «бере собіе жуонку», «тримає». Оце «тримає» – це й досі «нормальне» підляське окреслення подружжя.

Весілля в Чижах, 1970-ті роки.

Головним обов’язком заміжньої жінки – «баби», було народити дітей, при чому стільки, скільки «Бог дав». Тому ще навіть у 1970–1980 роках траплялися сім’ї, у яких було 12-ро дітей. Про якусь систему контрацепції голосно не говорили, хоча жінки мали свої способи та робили аборти. Як зауважила жителька Курашева, про жінку, якій удалося захиститися від небажаної вагітності, зневажливо казали, що «вона висцяла на кропіву». У бездітності громада звинувачувала лише жінку, про яку казали: «пустая», «пустогуон».

Жіночим обов’язком було не лише народити, але також займатися дітьми. Чоловіки трималися від малюків осторонь. Це було пов’язано з чітким поділом у традиційному суспільстві роботи на «мужчинську» й «бабську». Виховувати дітей – це була «бабська» справа.

Жінки, які родили в ранньому віці, рано ставали бабусями. Народна підляська приказка каже: «Сорок ліет – бабін віек». Обов’язком оцих «старих» бабусь було допомагати дітям, перш за все займатися онуками.

Жінки в традиційному суспільстві мали свої чітко окреслені обов’язки. Вони займалися хатою, городом, виготовлювали полотно, одяг. Ті, які народилися до Другої світової війни та одразу після неї, не уявляли собі іншого життя. Тільки покоління жінок, народжене в 1950-х, перше почало здобувати освіту та шукати праці поза сільським господарством.

Разом із професійною незалежністю почало змінюватися ставлення громади до місця, ролі та обов’язків жінок. Проте у свідомості багатьох підляшан, зокрема старішого віку, весь час побутують традиційні уявлення про те, які цінності повинні бути для жінки головними – тобто сім’я, діти й домашнє господарство.

Людмила ЛАБОВИЧ

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись