Зузанна Ґінчанка (Зузанна Ґінзбурґ) – поетка єврейського походження, яка народилася в 1917 році в Києві, була страчена в 1944 році в Кракові. Дівчина з вражаючою зовнішністю й неймовірною харизмою зачаровувала своїми виступами в мистецькому кафе у Варшаві багатьох молодих людей. У неї були закохані молоді поети Юзеф Лободовський і Вітольд Ґомбрович. Зузанну Ґінчанку згадували у своїх спогадах найвидатніші її сучасники – Чеслав Мілош, Ян Котт, Казимеж Брандис. У 1936 році з’явилася її перша та, на жаль, єдина поетична збірка. Але Зузанну добре знали читачі сатиричного журналу «Шпильки», з яким вона співпрацювала. Літературна спадщина поетки зовсім небагата кількісно, але вона глибока і яскрава.
Справжнє повернення Зузанни Ґінчанки почалося в Польщі в 1990-ті роки. Неабияка заслуга в цьому належить дослідниці Ізольді Кєц, яка в 1994 році видала книгу «Ґінчанка. Життя і творчість». Архів поетки з фотографіями нині міститься у фондах Музею літератури імені Адама Міцкевича у Варшаві та Національній бібліотеці Польщі.
У грудні 2020 року фонд «Наш вибір» організував онлайн-дискусію на тему «Зузанна Ґінчанка на пограниччі трьох культур». Олександра Іванюк, засновниця літературного клубу «По-сусідськи», розмовляла з докторкою гуманітарних наук, літературознавицею, мистецтвознавицею Аґатою Арашкевич та з міждисциплінарною художницею, режисеркою, аніматоркою культури Ґабріелою фон Сельтманн.
До вашої уваги – найцікавіші моменти розмови, а всю дискусію можна послухати на сторінці Українського дому у Варшаві.
Олександра Іванюк: Пані Аґато, з моїх спостережень, відкривати постать Ґінчанки та багато писати й обговорювати її творчість почали тільки останніми роками, раніше вона залишалася в тіні. Чи я помиляюся?
Аґата Арашкевич: Так, ми вже деякий час маємо справу, так би мовити, з модою на Зузанну Ґінчанку. З’явилася нова літературна субкультура, своєрідний вхід у світ Ґінчанки, який раніше був привілеєм вузької групи дослідників її біографії, котра до певного моменту є дуже вдалою, а після Другої світової війни, Голокосту – трагічною. Ті трагічні моменти останніх років її життя спонукали до того, що її забули. Треба було чекати дуже багато років, щоб її творчість стали помічати. Я написала свою книжку про Ґінчанку 20 років тому, уже тоді знала, що маємо справу з незвичною авторкою. Мені було важливо представити Зузанну як радикальну, революційну постать, яка перевертає певну ідіому польської культури. За ці 20 років після публікації я особисто спостерігаю щораз більшу зацікавленість творчістю Ґінчанки. Варто згадати про успіх виставки «Зузанна Ґінчанка. Тільки щастя – це справжнє життя», яку я співорганізовувала в музеї літератури в Варшаві в 2015 році і яка була показана в Кракові та в 2018 році у Львові.
Олександра Іванюк: Пані Ґабріело, хотіла би попросити розповісти про проєкт «Жар-птиця», який Ви організували в 2017 році. Як він створювався та де можна його побачити?
Ґабріела фон Сельтманн: Моїм особистим відкриттям творчості поетки були 2011–2012 роки. Теж досить пізно. Як тільки я почала читати поезію Зузанни Ґінчанки, то зрозуміла, що хотіла би зробити якийсь проєкт, щоб наблизити поезію до людей, які не читають її. Ідеєю проєкту було додати музику до творчості поетки. Я маю враження, що вона написала багато речей, навіть не підозрюючи, наскільки вони будуть актуальними в майбутньому. Багато матеріалів ми почерпнули з відомої книжки Ізольди Кєц. Більшість із цих віршів – з міжвоєнного періоду. Ми вирішили обрати 10 віршів і на них створили музику. Павел Шамбурський і Дорота Ярема додали сучасного ритму. Ми замислювалися, якою могла бути музика того часу, щоб Зузанна Ґінчанка слухала її. Роберт Бенза створив незвичний відеоматеріал, який супроводжував концерт. У ньому використовуються аванґардні фільми. Фантастичні сюрреалістичні форми, які дуже пасують до її поезії. Ми довго працювали над цим проєктом. Почали в 2014-му і тільки в 2017 році представили його в Польському театрі.
Олександра Іванюк: Пані Аґато, ви згадували, що Ґінчанка була радикальною, революційною постаттю. Відомо, що за життя вона видала тільки одну збірку. У чому полягає її радикальність і феномен її таланту?
Аґата Арашкевич: Вражаючим у її постаті була певна непоступливість і сила. 1920–1930-ті роки – власне, період дебюту багатьох жінок-письменниць, які вводять якісні зміни в прозу, раніше писану здебільшого чоловіками. Зміна ця полягає у більшій органічності, інтимності літературі. Ґінчанка почала писати в 10 років, найбільше віршів з’являється між 16 і 22 роками її життя. Водночас її рефлексії дуже проникливі для такої молодої особи. Вона зуміла створити свій власний культурний проєкт, наповнений творчою іронією та дуже феміністичний на сьогодні. Поетка революціонізує польську літературу, при цьому не маючи польського паспорта.
Візьмемо її останній вірш «Non omnis moriar». Пише його молода жінка в період історичного катаклізму, Голокосту, в момент розуміння своєї смерті через те, ким вона є, – її єврейство стає клеймом. Дуже важливо пам’ятати, що Ґінчанка у якомусь сенсі була аутсайдеркою, дуже радикально коментувала події та прагнула змін. Читаючи авторку – ми змінюємо світ, і в цьому полягає її радикальність.
Олександра Іванюк: Назва нашої зустрічі – «Зузанна Ґінчанка на пограниччі трьох культур». Знаємо, що вона народилася в Києві в сім’ї асимільованих євреїв, пізніше жила в Рівному. Ще пізніше – у Варшаві та Львові. Як те різнокультурне середовище вплинуло на її творчість? Яку роль відіграло її походження? Чи цікава її постать для єврейської культури та чи її твори перекладені на іврит?
Ґабріела фон Сельтманн: Так, звичайно, її вірші були перекладені на іврит – Польський інститут почав цей проєкт кілька років тому. Першою мовою в домі поетки була російська, в першому класі школи вона обирає польську, також вивчала французьку. Це сильно вплинуло на її унікальну, притаманну тільки їй мову поезії.
Аґата Арашкевич: Зузанна Ґінчанка також працювала на радіо. Якби Варшава не була так знищена, ми могли б мати надію, що десь збереглися записи її голосу. Коли я була у Львові на конференції, присвяченій виставці поетки два роки тому, то зрозуміла, що її українська ідентичність сильно вплинула на творчість. Працюючи в 1990-х роках над біографією Ґінчанки, звернула увагу на її «волинську» історію. Рівне було таким місцем, де виникало багато проблем, пов’язаних, зокрема, з антисемітизмом та соціальною нерівністю.
Олександра Іванюк: Відомо, що міжвоєнний період був досить специфічним. У житті маленького містечка Рівне відчувалася антисемітська напруженість, відносини між поляками, українцями і євреями були непрості. Я хочу зараз більше запитати про Варшаву, культурне життя, життя богеми в ній у 1930-х роках. Нам відомо, що Зузанна Ґінчанка була тоді зіркою, відрізнялася від решти. Яку роль відіграло її походження в культурних колах Варшави?
Ґабріела фон Сельтманн: Зузанна Ґінчанка навчалася у Варшавському університеті. Були такі моменти, коли вона не могла відвідувати лекції. Польська молодь і Національно-радикальний табір (ONR), що тоді був дуже активний, стояли з палицями, щоб не допустити євреїв до занять. Також євреї мали окремі лавки – це був екстремальний антисемітизм. Зараз щораз частіше це обговорюється та досліджується. Відбувалися напади на ортодоксальних євреїв, звучали такі гасла, як, наприклад, «купуй тільки в поляків», відбувалися страшні речі. Ці всі події відбилися на поезії Зузанни Ґінчанки. На один із костюмованих балів поетка прийшла з валізкою з написом «Мадагаскар»: це були часи, коли з’являються перші ідеї переселення євреїв із Польщі до Європи. Вона пробувала якось підходити до ситуації з гумором, бо це було єдиним виходом. Але чому прізвище Ґінзбурґ вона змінила на Ґінчанку? Чи це означало, що так її швидше приймуть у літературні кола?
Аґата Арашкевич: Її вибір, на мою думку, був своєрідним трендом того часу змінювати прізвища на польський лад, але її єврейське походження та ідентичність зберігалися.
Олександра Іванюк: Поезія в Україні і Польщі дуже відрізняється. Але коли я слухаю й читаю вірші Ґінчанки, то маю враження, що це українська поезія. Римування, мелодія, метафори, спосіб зображення дійсності. Наскільки її вірші вписуються в сучасну польську поезію? Як зараз їх оцінюють?
Аґата Арашкевич: Та мелодійність, ритмічність її творів відрізняється від популярної сучасної польської поезії, яка має іншу естетику. Але Зузанна Ґінчанка далі залишається натхненням для інших поетів і нині як аутсайдерка, революціонерка. Її поетичний багаж, теми меншості, різнорідності і зараз цікаві та актуальні. Творчість поетки об’єднала сьогодні багатьох людей.
Підготувала Іванна БЕРЧАК