З настанням холодів, росіяни масованими ракетними ударами почали атакувати енергетичну систему в Україні. Такий сценарій розвитку війни Росії проти України передбачали, тому це не стало для української влади чи суспільства несподіванкою. Щоправда, незважаючи на очікування та розуміння російської терористичної стратегії ведення війни, не всі в Україні змогли добре підготуватись.
Масовані ракетні обстріли енергетичної системи України російська армія розпочала ще на початку жовтня. Традиційно в Україні опалювальний сезон розпочинається 15 жовтня, але завдяки досить теплій погоді у більшості випадків опалення почали подавати майже на місяць пізніше. Це дозволило комунальним службам українських міст заощадити на опаленні, а перші масовані обстріли електропідстанцій ще не давали такого відчутного браку комфорту, до якого звикли українці. Та й знищення піддавались частковому відновленню, а тому перебої з постачанням електроенергії також ще не були такими болючими.
Більш руйнівними та відчутнішими для звичного комфорту стали російські масовані атаки 15 та 23 листопада. Тоді деякі підстанції, які після перших атак вдалось запустити, після другого і третього влучань були повністю виведені з ладу. Майже вся Україна 23 листопада була у мороці. Найбільше дісталось столиці: значна частина Києва фактично на три доби була позбавлена електропостачання. І тепер, у порівнянні з жовтнем, прийшла холодна погода. Сніг і злегка мінусова температура за вікном за відсутності електропостачання і припинення подачі тепла у помешкання, підсилили незручність у побуті.
В Україні масово зріс попит на генератори. А ще серед населення, яке проживає у будинках, де відсутнє газове оснащення і є лише електричні плити, зріс запит на туристичні газові плити, газові балони. Ціни на українському ринку на ці товари почали у швидкому темпі зростати і попит перевищив пропозицію. Вже у кінці листопада на початку грудня генератори фактично зникли і з польського ринку (переважно, українці купували генератори у Польщі). Тож, потреба зростає, а от пропозицій не так багато, або ж вони значно перевищують фінансові можливості українців.
На цьому всьому фоні частина тих, хто літом повернувся в Україну після короткого проживання за кордоном, знову почали задумуватись над тимчасовим чи навіть остаточним виїздом з України. Щоправда, поки прикордонна служба України не фіксує значного зросту перетину українського кордону у західному напрямку.
Велика частина українців і далі переконана, що досвід повітряних тривог, почуття постійної небезпеки, годинна, а часом і кількаденна відсутність електрики чи тепла у помешканні та неможливість побудувати плани на довшу перспективу (бо в країні війна) – варто пережити. Хоч для одних це лиш негативний досвід та психологічний стрес, а тому покинути країну є цілком логічним. Але для інших, це також досвід, який допоможе розуміти Україну після перемоги, це спосіб не втратити емоційний зв’язок з тими, хто залишається, це бажання фізично бути в країні, щоб показати свою віру у ЗСУ та нашу перемогу. І, незважаючи на нові виклики та загрози, значна частина українців цілком свідомо бажає пережити цю зиму в Україні.
Зрештою, без світла, води чи опалення, а навіть зв’язку хоч і складно, але з цими незручностями можна собі порадити, завдяки сучасним технологіям. Волонтери тепер активно шукають портативні джерела живлення, зокрема, для фронту. Якщо у березні-квітні найбільший попит для військових був на бронежилети, каски, аптечки, то тепер це генератори та паверстанції. Але окрім військових, попит на цей товар тепер ще є і серед цивільного населення. Зима лиш починається, тож варто максимально готуватись до складніших викликів. Росія не планує відмовлятись від бомбардувань критичної інфраструктури України. Однак, навіть при максимально успішній роботі нашої ППО та уникненню нових серйозних ушкоджень, відновити українську енергосистему до весни не вдасться.
У процес допомоги включається також і влада, щоправда, варто було це активніше робити літом, щоб краще підготуватись до того, про що говорилось і передбачалось. Російська стратегія ведення цієї війни проти України є досить передбачуваною. Втрачаючи позиції на фронті, програючи українській армії та залишаючи українські міста і села, російська армія бомбардує мирну інфраструктуру – електропідстанції. Мета Росії, як країни, яка використовує класичні терористичні методи, змусити українське суспільство збунтуватись проти власної влади чи змусити масово покидати країну. Однак, ні першого, ні другого бажаного для росіян результату, їхні руйнування української енергосистеми не принесли. За більш як дев’ять місяців повномасштабної війни, українці зміцнили віру у власні збройні сили та емоційно приготувались до гіршого. У відсутності електрики чи тепла немає вини української влади, це добре розуміє практично кожен, хто вирішив на час повномасштабної війни залишитись в Україні. Основним і єдиним винуватцем ситуації, яка зараз складається в Україні є Росія.
Дехто порівнює побутові незручності, а конкретно відсутність електроенергії, планові та аварійні відключення, з тим, що вже пережила Україна у 90-х роках ХХ ст., коли відбувалось вимикання електроенергії споживачам. Щоправда, такі порівняння некоректні. По-перше, тоді ці відключення не були такими довготривалими. По-друге, ми як суспільство та наша економіка набагато менше були залежні від електроенергії, ніж тепер. По-третє, хоч це радше і є найголовнішим, тоді на українські міста не падали російські ракети, а тому наша психіка була набагато міцнішою. Україна зараз переживає дійсно важкі часи і немає жодного населеного пункту в країні, який би не відчув на практиці руйнівний характер цієї війни. Пережити зиму буде важко, але є практичні вирішення частини побутових проблем та віра у перемогу. Якщо наші збройні сили перемагають росіян на полі бою, то цивільне населення показує світу, як давати собі раду з непростою щоденністю, налагоджуючи побут та постійно відновлюючи знищену інфраструктуру.
Ольга Попович —
політична оглядачка, історикиня, членкиня ради фонду «Наш вибір», головна редакторка «Українського Альманаху».