Для підтримки не важливі кордони

0

Вікторія Батрин приїхала до Польщі в десятирічному віці на час шкільних канікул до мами, яка тут була на заробітках, і, непогано опанувавши за літо польську мову, залишилася на навчання (з 4 класу початкової школи). Нині, здобувши польську освіту та сформувавшись як зріла особистість, Вікторія відома своєю активною громадянською позицією та волонтерською діяльністю, спрямованою спочатку на підтримку Майдану, а згодом – воїнів АТО та їхніх сімей.

«Майдан, який переріс у Революцію Гідності, – по-суті моя перша, по-дорослому справжня громадянська активність», – ділиться спогадами Вікторія. Спочатку дівчина долучалася до збірок, а згодом почала їх співорганізовувати в рамках ініціативи Євромайдан–Варшава: «Тоді здавалося, що всі – Євромайдан, ніякого поділу немає, та й взагалі виглядало так, що всі українці Варшави вийшли на Майдан».

Велике серце Вікторії та її організаторський хист розкрилися під час перебування у Варшаві на лікуванні поранених майданівців. «Весь свій час я присвятила їм (в очах з’являються іскорки), тоді мене навіть звільнили з роботи (говорить без тіні жалю)», – продовжує свою волонтерську історію дівчина.

«Наш Вибір»: З роботи звільнили через те, що багато часу присвятила  громадській роботі?

Вікторія Батрин: Так. Я завжди була на роботі, залишалась у позаробочий час, і якщо щось було потрібно, до мене могли подзвонити. А тут виявилося, що в мене є  додаткові справи. Звичайно, це не дуже сподобалося роботодавцю… Крім того, мій тодішній керівник не вирізнявся проукраїнськими настроями, тож, можливо, головною причиною стала моя активна українська позиція. Але я зовсім не шкодую… Дуже швидко знайшла нову роботу в тій самій сфері.                                  

«НВ»: Вікторіє, чи під час Майдану твоя діяльність географічно обмежувалася лише Варшавою?

ВБ: Ні, я була також у Києві. Повернулася за два дні до розстрілів (у голосі розгубленість і біль). Але навіть коли ми (Вікторія та її мама, Галина Андрушків. – Авт.) були на Майдані в «мирний час», хлопці, дбаючи про нашу безпеку, не дозволяли йти «на передову» і віддалятися від периметру Майдану, особливо після 22.00.

«НВ»: На Майдан, як я розумію, ти поїхала з зібраною допомогою з Варшави?

ВБ: Саме так. Спочатку ми передавали її автобусами та бусами, а потім, коли запланували свій виїзд до Києва, зібрали виключно медикаменти – стільки, скільки могли «дотягнути» дві жінки. Були на Майдані, на жаль, лише близько двох тижнів, бо і в мене, і в мами робота, яка давала і дає нам змогу допомагати.

«НВ»: Коли виникла думка створити свою ініціативу?

ВБ: Це навіть не зовсім наша ідея, а радше потреба часу. Моя подруга, котра очолювала Фонд «Аляска», довідавшись від мене про ситуацію, зокрема про лікування хлопців з Майдану,  їхні родинні проблеми і т. п., захотіла приєднатися і зробити свій внесок, допомагаючи організувати концерт на підтримку дітей України. Виручені  гроші мали піти дітям постраждалих. Тоді й виникла ініціатива «Героям Майдану».

«НВ»: Тобто головним завданням було опікуватися пораненими з Майдану, котрі перебували на лікуванні в Польщі?

ВБ: На той момент так.

«НВ»: Скількома хлопцями Ви опікувалися?

ВБ: У Варшаві їх було 40.

У лікарні. Фото з facebook-сторінки Вікторії Батрин

У лікарні. Фото з facebook-сторінки Вікторії Батрин

«НВ»: Тобто Ви займалися тільки тими, хто перебував у лікарнях польської столиці?

ВБ: З хлопцями, які лікувались у Катовіце і Жешуві, ми підтримували телефонний зв’язок, але в тих містах були свої волонтери.

«НВ»: Хлопці пролікувалися, поїхали в Україну – і що далі?

ВБ: Далі – невідомо, що з собою робити. Після роботи доводилося йти додому, а не в лікарню. Важко повертатися до звичайного життя, яке було до Майдану й лікування хлопців. Тоді був насичений час, присвята себе іншим. З від’їздом хлопців з’явилась якась пустка. Ми з мамою вирішили швиденько наповнити її чимось корисним. Останні хлопці поїхали у квітні, а вже в червні ми почали контактувати з різними бригадами на фронті. Тоді була величезна потреба в целоксі (CELOX – засіб для миттєвої зупинки кровотечі. – Авт.) – вважалося, що це основна річ, здатна врятувати хлопцям життя. Ми писали до різних організацій і складів, які продають препарат. Налагодили співпрацю з «Парамедик 24», започаткували ініціативу «For UArmy» – збирали гроші на закупівлю аптечок для бійців. Аптечки передали Ані Кертичак, Об’єднання Українців у Польщі, а вона переказала їх в Україну.

«НВ»: А як почалася робота з формування посилок для дітей воїнів АТО?

ВБ: З листопада 2014 року ми організували збірку для дітей солдатів і добровольців під назвою «Миколай з Польщі для дітей з України». Це була перша досить вдала спроба. Зібрано й розіслано по Україні (Вінниця, Тернопіль, Львів, Київ) понад 900 подарунків. Згодом були ще дві.

«НВ»: Які саме?

ВБ: Перед першим дзвоником 2015 року ми збирали шкільне приладдя: акція проходила під гаслом «Не моя війна». Напередодні новорічно-різдвяних свят 2016 року провели акцію «Свята без тата» – збирали подарунки (кошти на них) для дітей солдатів ЗСУ і добровольців. Місце для їх зберігання і фасування нам люб’язно надали в Українському Домі. Дякуючи небайдужим, які відгукнулися на нашу ініціативу, було сформовано 1519 посилок для українських дітей, батьки яких відстоюють незалежність нашої держави на фронті.

vika swieta bez taty

Подарунки для діток запаковані. 1519 подарунків, 19 величезних коробок з харчами, одежею та памперсами та 4 дитячі візочки. Фото з facebook cпільноти “Свята без тата”

«НВ»: Що входило до складу таких подарункових наборів?

ВБ: Під час останньої акції в основному солодощі, але також новий одяг, іграшки, шкільне приладдя, харчі довгого терміну зберігання. Набори були різні за наповненням – все залежало від віку адресата. Це були символічні подарунки середньою вагою 2 кг кожен.

«НВ»: Які плани на майбутнє? 

ВБ: Акцію «Свята без тата» думаємо зробити циклічною. Відгуки про неї дуже позитивні. Сподіваємося, що не менш активно вона пройде і наступного року.

«НВ»: До новорічно-різдвяних свят ще далеко?  

ВБ: Думаю, що до цього часу ми ще щось придумаємо та організуємо.

«НВ»: Перед нашою зустріччю дізнався, що ти нещодавно 21 годину провела в дорозі. Це в рамках «Свята без тата»?

ВБ: Ні, я їздила в Нідерланди на зустріч з діаспорою.

«НВ»: У тій же справі? Плануєте розширити географію організації збору допомоги?

ВБ: Так, розраховували на співпрацю з українською діаспорою в Нідерландах, але, мабуть, не дуже є з ким. Поїхали в Амстердам до наших знайомих з надією, що якось вдасться мобілізувати тамтешніх вихідців з України. Проте, як виявилося, настрої в цьому середовищі проросійські.

«НВ»: Чим це пояснюється? Може, вони походять із тих «проросійських» регіонів?

ВБ: Власне, ні. Найгірше те, що це переважно вихідці з невеликих містечок  Західної і Центральної України. Звичайно, є вихідці зі сходу. Є багато росіян і багато українців, які працюють у цих росіян. Не знаю, в чому річ. Можливо, вони (українці. – Авт.) виїхали на роботу до Нідерландів раніше і не розуміють, що відбулося в нашій країні, специфіки ситуації, яка склалася після Революції Гідності та російської агресії проти України.

Вразило те, що більшість із них негативно висловлюються про Україну і події в ній. Показово, що тамтешня православна церква збирає допомогу для ДНР/ЛНР. Думаю, проблема свідомості заробітчан Нідерландів в тому, що там немає такої активної (як у Польщі) меншини, оформленої в українські організації. Тож немає кому зайнятися просвітницькою та роз’яснювальною роботою. Вони читають російську діаспорну пресу, дивляться російські новини (на каналі «Росія сьогодні»), до того ж справляють свій вплив російські православні священники. Важко з людьми знайти спільну мову й порозумітися.

Знайомі, яких ми відвідували, приїхали до Нідерландів недавно, і мені, щиро кажучи, стало їх шкода, що вони потрапили в таке середовище.

«НВ»: Як тобі вдається поєднувати громадську роботу із зароблянням на хліб насущний?

ВБ: Тепер я навіть не уявляю, щоб я з якихось причин не допомагала нашим співвітчизникам в Україні. Тим більше, що почуваю за собою провину, адже я не живу на батьківщині. Було багато ситуацій, коли мені закидали: «Показуєш тепер, яка ти українка, адже ти її зрадила, виїхавши до Польщі» (Вікторія чула такі слова і під час візиту до Голландії, і тут, у Польщі. – Авт.). Можливо, вони в чомусь і праві. Але, з іншого боку, на момент виїзду я була дуже маленька й не могла над цим замислюватися саме в такому контексті. Тоді думалося, мабуть, про себе. Але тепер вважаю, що маю більшу  можливість допомагати, перебуваючи тут, ніж повернувшись на батьківщину. То ж і роблю це, адже я українка!

Розмовляв Іван КОЗЛОВСЬКИЙ

Основне фото: Гражина Гудейко

Share.