Що українцям пропонують польські профспілки?

0

Профспілки в Польщі ще кілька років тому помітили присутність на ринку праці робітників з-за кордону. Українці поки мало цікавляться допомогою з їхнього боку, проте саме ці інституції можуть надати її при вирішенні конфліктів із працедавцем.

В Україні, як і решті пострадянських країн, до профспілкового руху існує скептично-іронічне ставлення. Профспілки асоціюються радше з путівками до санаторію, ніж з переговорами з працедавцями чи змінами умов праці. Тоді як на заході Європи це впливові інституції, які діють в інтересах працівників як конкретних підприємств, так і цілих галузей. Якщо у Британії, де профспілковий рух і зародився ще у XVIII ст., членами профспілок є близько 25% працівників, то у країнах Північної Європи ця цифра сягає навіть 70–80%.

Компетенції профспілок у різних країнах подібні: це участь у переговорах і підписання колективного трудового договору між працедавцем і працівниками підприємства, медіація під час консультацій щодо умов та оплати праці там, де відповідного колективного договору немає, та нагляд за дотриманням прав і умов праці працівників. У Польщі статус профспілок досі є особливим – у 1980 роки профспілковий рух «Солідарність» зіграв ключову роль у поваленні комунізму, звідси високий авторитет цих організацій. Сьогодні 16% поляків сплачують членські внески до профспілок.

Згідно з польським законодавством, іноземці, зокрема і з-поза ЄС, мають таке само право до членства у профспілці та допомоги з її боку, як і громадяни Польщі. На початку червня Сейм, виконуючи рішення Конституційного трибуналу, змінив відповідний закон і дозволив створювати профспілки працівникам, що працюють не тільки на підставі трудових договорів, а й на цивільно-правових угодах, що важливо у випадку української міграції. Частка українців на польському ринку праці протягом останніх чотирьох років швидко зростає, і все більше їх працює в середніх та великих фірмах, тому питання залучення до профспілкового руху актуалізувалося. І треба зазначити, що, незважаючи на нестабільне політичне тло (польські урядовці то називають українців біженцями, то говорять про наміри заохочувати міграцію, наполягають на необхідності продуманого підходу, однак на понад півтора роки позбавляють країну концепції міграційної політики), польські профспілки роблять ставку на максимальну відкритість до українців. Проте мають проблеми як із поширенням інформації серед потенційних членів, так і з допасуванням пропозиції до очікувань іноземних працівників.

У Польщі є два великі об’єднання, що представляють інтереси кількох десятків дрібніших регіональних і галузевих профспілок, – це NSZZ Solidarność та OPZZ. Їхньою перевагою є досвід та політична вага, проте їхні осередки існують, як правило, тільки при більших підприємствах або закладах. Для представників середніх і дрібних фірм, які не мали раніше традиції існування профспілок, тепер створюються незалежні профспілки. Найбільша така низова організація «Inicjatywa Pracownicza» існує вже 10 років, вона орієнтована на людей, котрі працюють на цивільно-правових угодах, а не трудових договорах, не мають довготермінових контрактів і належать до сфер, де традиційно важко створювати профспілкові осередки: культура, готельний бізнес, гастрономія, послуги з догляду за домом та дітьми.

Так, згадана OPZZ у процесі формування підходу до іноземних працівників перейняла концепцію британських та ірландських колег, котрі на хвилі зростання трудової міграції після вступу Польщі до ЄС відкрилися для польських працівників і створили спеціальні осередки для допомоги полякам. У вересні минулого року OPZZ ухвалила окрему резолюцію на тему польської міграційної політики, у якій закликала державу й працедавців дотримуватися рівності оплати праці поляків та іноземців, а також активніше вести інтеграційну політику в інтересах працівників з-за кордону та членів їхніх родин. На відміну від Західної Європи, де аби отримати допомогу з боку профспілки, треба бути її членом принаймні півроку, OPZZ пропонує українцям можливість скористатися допомогою вже після оплати першої членської складки – 10 злотих. Керівництво OPZZ стверджує, що їхні членські організації мають у своїх лавах українців, хоча конкретні дані поки подати не може.

За сприяння OPZZ у 2016 році створено Міжгалузеву профспілку українських працівників у Польщі. Організація має офіс у Варшаві та бере участь у консультаціях та конференціях на тему прав українських працівників. За словами голови Юрія Карягіна, протягом року вона надає навіть кілька тисяч консультацій громадянам України.

«Inicjatywa Pracownicza» також декларує бажання співпрацювати з українцями, тим більше що багато хто із мігрантів працює в секторах економіки, де великі об’єднання профспілок мало представлені. Профспілка переклала українською та російською інформацію про свою діяльність. Хоча вона поки не має членів з українським паспортом, проте вже отримувала прохання про інтервенцію від українців із різних регіонів Польщі. Але наштовхнулася на кілька проблем, про які також говорять представники інших подібних структур.

Нині допомога українцям із боку польських профспілок ускладнена двома обставинами:  сезонним характером української міграції та її зацікавленням не стільки у зміні умов праці, стільки в самій легалізації працевлаштування.

Українська міграція до Польщі – процес досі переважно сезонний. Про це свідчить  співвідношення між виданими деклараціями про намір працевлаштувати іноземця – 1,8 млн у 2017 році, та дозволами на роботу – 235 тис. за відповідний період, не говорячи вже про співвідношення між кількістю людей з тимчасовими й постійними дозволами на проживання – понад 160 тис. на середину 2018 року та менше 50 тис. власників карти постійного перебування та статусу резидента. Як свідчать дані опитування від української групи «Рейтинг», пересічний працівник із Західної України проводить у Польщі менше ніж 3 місяці й лише 9% планують переїзд на довший термін. Отже, навіть якщо громадянин України вступить до профспілки – вона не завжди матиме час відреагувати до завершення терміну його легального перебування. Тоді як під час наступних поїздок українці воліють одразу йти на нову роботу, а не вирішувати проблему з попереднім працедавцем.

Саме легалізація проживання й працевлаштування у випадку тривалого приїзду до Польщі стає першочерговою проблемою для українських працівників, Відповідно, як зізнаються профспілковці, українці в абсолютній більшості випадків звертаються до них як до юридичних консультантів: як оформити дозвіл на роботу, стати в чергу на карту перебування, отримати допомогу на дітей. Така ситуація зрозуміла: воєводські управління у справах іноземців закрили пункти інформації; НУО, котрі надавали безкоштовні консультації, були масово позбавлені грантової підтримки через МВС, а послуги комерційних юристів сягають мінімальної зарплатні в Польщі. До того ж, на відміну від поляків, українці шукають у профспілках не допомоги в вирішенні систематичних колективних конфліктів із працедавцем, а індивідуальної кризової інтервенції.

Таким чином, відносини між польськими профспілками та українцями поки перебувають у фазі створення моделі ефективної співпраці. Як прогнозують самі профспілки, попит на їхні класичні послуги, пов’язані з медіацією колективних трудових конфліктів із працедавцем, серед українців ще збільшиться зі зростанням кількості довготривалих мігрантів, котрі зацікавлені в стабільному працевлаштуванні, а не у зміні працедавця в кожному суперечливому випадку. Модель співпраці з іноземцями стає натомість усе більш потрібною – згідно з планами Міністерства інвестицій і розвитку, Польща буде заохочувати міграцію не тільки зі сходу Європи, але й із В’єтнаму, Філіппін чи Непалу з прицілом на довге перебування та конкретні галузі економіки.

Олена БАБАКОВА

Публікація була видана в межах проекту «В бік міцнішої транскордонної співпраці у сфері трудової міграції між інституціями, що займаються охороною прав працівників (STRONGLAB)», що фінансується Міжнародним Вишеградським Фондом і Міністерством закордонних справ Королівства Нідерланди.

 

 

 

 

Проект реалізується консорціумом огрнанізацій: Multicultural Centre Prague (лідер проекту), Фонд «Наш вибір» (Польща), Centrum pre výskum etnicity a kultúry (Словаччина), AnBlokk Kultúra- és Társadalomtudományi (Угорщина)  та Благодійний Фонд «Запорука» (Україна).

Share.