У нашій подорожі до найважливіших осередків життя української меншини у Польщі ми повертаємося на схід країни. Цього разу це буде Північне Підляшшя – регіон, де українці з Польщі, порозкидані по всій країні після акції «Вісла», можуть відчути відлуння атмосфери, яка панувала на їхніх рідних землях до 1947 року.
Південно-східна частина Підляського воєводства є водночас північно-західним кордоном української етнічної території. У селах і містечках регіону можна досі почути українську говірку, побачити величезну кількість традиційних дерев’яних церков, а під час Різдва Христового, Великодня й інших важливих дат юліанського календаря, можна відчути справжню атмосферу українського свята.
Підляшшя – це такі старі городища, як Дрогічин, Мельник і Більськ: вони в давнину були осередками Галицько-Волинського князівства. Хоча, якщо запитати пересічного православного мешканця про його національність, то він, скоріше за все, скаже, що є православним, місцевим, «тутейшим», «руським» або ж назве себе білорусом, не зважаючи на те, що скаже це українською мовою. Парадоксально, але брак чіткої національної свідомості, а також «велика політика» врятували місцеве україномовне населення від операції «Вісла». Після початку Другої світової війни цю територію було приєднано до Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, а місцеве православне населення записано білорусами. Ту ж саму політику ставлення до «тутейших» продовжувала і влада Польської Народної Республіки. Завдяки цьому мешканці Підляшшя на північ від Бугу уникли долі подібних їм українців, які проживали на південь від історичної ріки.
Хоча нічого не минає безслідно. Залишившись на рідних землях, православні цього регіону були переконані в тому, що вони білоруси – і для цього були створені білоруські школи, газети і організації. Мізерні ж потуги українського національного руху постійно натикалися на спротив влади.
І тільки вже в 80-і роки ХХ століття, на хвилі соціальних і політичних змін в Польщі, а також завдяки дозріванню серед молодої підляської інтелігенції свідомості того, що вони все-таки говорять і співають українською, а коріння їхньої осілості тягнуться з поліських і волинських земель, нарешті народився український національний рух.
Сьогодні українці Підляського воєводства є однією з найбільш динамічних груп серед української меншини в Польщі. З року на рік збільшується кількість дітей, які вчаться українською мовою в Більску-Підляскому, Черемші й Білостоці. У Більську діє один із кількох українських дитсадків, де майже сотня дошкільнят відвідує заняття з української мови.
Головним осередком української діяльності є Більськ-Підляський, де знаходиться осідок Об’єднання українців Підляшшя. Там також друкується журнал «Над Бугом і Нарвою». Підляшшя – це співочий регіон, а доказом цього є відомі фольклорні колективи «Ранок», «Родина», «Гілочка» або ж гурти «Черемшина», «Позитив», «Хойраки». Ці колективи можна послухати на концертах, які організовуються місцевими українцями. Зокрема, такими культурними подіями є фестин «На Івана, на Купала», який збирає тисячі глядачів в Церковних Дубичах, чи фестиваль «Підляська осінь», що проводиться одразу в кількох місцях.
Люди, природа, традиція – завдяки всьому цьому багатьом громадянам України, які прибули до Польщі, цікаво буде відвідати Підляшшя.
Славомир САВЧУК