На запрошення фонду «Наш вибір» в Українському домі у Варшаві відбулася зустріч з українським істориком, публіцистом, блоґером та перекладачем Андрієм Портновим, під час якої він представив публіці своє бачення причин та природи війни в Донбасі.
Нині ми спостерігаємо суттєве зменшення зацікавлення подіями на сході України. Відбувається так не в останню чергу у зв’язку із результатами референдуму у Великобританії та в цілому кризою в Європейському Союзі.
“Дискусія про “Донбас” є нині досить ризикованою, адже вона створює окрему соціально-етнічну групу і новий регіон у межах України”
Як відзначив Андрій Портнов, війна в Донбасі могла би стати критерієм зрозуміння глибини кризи, в якій перебуває нині ЄС.
«Ця тема стосується не тільки України, але і усієї Європи, безпекової ситуації, розстановки сил та політичних моделей на усьому континенті. Важливо усвідомити міру того, наскільки це складний і трагічний випадок в історії посткомуністичної Європи», — додав історик.
Історик вважає, що дискусія про «Донбас» є нині досить ризикованою, адже вона створює окрему соціально-етнічну групу і новий регіон у межах України. Він звернув увагу, що в Україні, Польщі чи Німеччині катастрофічно бракує на цю тему врівноваженої дискусії на раціональному рівні, що уникала б однозначних і простих тез про існування «донбаської ідентичності».
«Хибно вважати, що Донбас сам винен у розпалюванні війні, або навпаки — не винен. Це дві екстреми і жодна з них нічого не пояснює. Так звана „донбаська ідентичність” є більше результатом, ніж причиною війни. Нині, у порівнянні з весною 2014 року, є значно більше елементів, що можна було б окреслити такою ідентичністю. Це динамічний процес, що рухається, на жаль, в антиукраїнському напрямку», — зауважив Андрій Портнов.
За його словами, війну в Україні спричинило кілька факторів: російське вторгнення (спочатку тихе, а потім відкрите); слабка, невідповідальна і необдумана політика Києва (відсутність ідеї про те, як зупинити небезпечні процеси); помилки донецьких еліт та олігархів і, відповідно, їхня велика відповідальність за події на сході (вони помилково вважали, що зможуть стати переговорниками між російськими екстремістами і Києвом); байдужість більшості населення Донецька і Луганська (у містах мільйонниках на вулиці вийшло тільки по 10 тис. місцевих з обох сторін).
Але чи не вирішальним чинником український історик назвав розвиток подій в Криму, що прямо вплинув на перебіг конфлікту в Донецькій та Луганській областях.
«Росії вдалося без використання зброї дуже швидко провести „аншлюс”. Це був дуже поганий сигнал для усієї України. Еліти в Києві і на сході не змогли виробити ефективну стратегію. Саме у березні 2014 року українська держава втратила монополію на законне застосування фізичної сили в Донецьку і Луганську. Відтак Україна програла війну за Донбас ще два роки тому. Пізніше були вже наслідки програшу, які ми відчуваємо до сьогодні. Міфологія останніх двох років буде грати проти України ще довго», — підкреслив публіцист.
“Українські мас-медіа дозволяли собі антидонецькі висловлювання, продукуючи картинку совєтизованих і деградованих жителів Донбасі. Це була велика помилка.”
В Одесі, Дніпропетровську чи Харкові вдалося уникнути сепаратистського сценарію, бо, як вважає Портнов, серед іншого місцеві еліти повели себе інакше. Вони відразу стали на захист своїх бізнес-інтересів у цих містах (Коломойський, Аваков), взявши під контроль місцеві силові структури.
Історик переконаний, що Україна була зобов’язана боротися за Крим, адже як вже згадувалося, це могло б змінити логіку подальшого конфлікту на сході. Великою помилкою Києва була в цілому відсутність політики щодо Кримського півострова, у першу чергу щодо кримських татар.
Андрій Портнов нагадав, як відразу після анексії змінився характер антимайданівського руху в Донецьку і Луганську. Через два дні після окупації півострова, дуже багато кримських «активістів» поїхали в Донбас. Своєю чергою, мешканці Донецька підтримали їх, адже вважали, що в Донбасі все пройде так само легко, як і в Криму. У їхніх категоріях реалізація «кримського сценарію» означала вищі зарплати та пенсії від Росії.
Андрій Портнов звинуватив у розпалюванні конфлікту інформаційну політику Києва, яка лиш підлила масла у вогонь.
«Українські мас-медіа дозволяли собі антидонецькі висловлювання, продукуючи картинку совєтизованих і деградованих жителів Донбасі. Це була велика помилка. Я вважаю, що багато людей в українському уряді свідомо хотіли цього. Адже в Донецьку вони не мали бізнесу. Нинішня влада в Києві була теж не зацікавлена, аби місцеві брали участь у президентських виборах. Бо якби вони голосували, то Порошенко не виграв би у першому турі. А все має свою ціну: перемога у першому турі, яка була тоді ключовою, але водночас втрата великої території», — звернув увагу публіцист.
І хоча Портнов не вірить, що інформаційну війну з Росією можна було виграти, але формувати її можна було значно ефективніше. Російська пропаганда в Донецьку і Луганську діяла інакше, ніж в Криму, де віддавна домінували російські канали. В Донбасі рупори Кремля працювали цинічно, ефективно та продумано. Велику відповідальність за трагедію на Донбасі український публіцист покладає також на донецькі еліти.
«У найгарячіші місяці ЗМІ не мовили, чому Донбас має залишитися частиною України. Місцеві олігархи (Ахметов, Тарута) просто продали Донбас. Це злочин, адже вони нічого не робили, аби зупинити протистояння: ані в інформаційній політиці, ані на вулиці, де не захистили Майдан. А коли вже зайшли російські війська, був захоплений український кордон, діяти було вже пізно. Після цього конфлікт набув іншої логіки розвитку, адже прийшли інші учасники. Відтоді Україна почала все систематично втрачати», — наголосив він.
Андрій Портнов сказав, українська влада повністю усвідомили серйозність конфлікту в Донбасі лиш після Іловайського котла та відкритого вторгнення російських військ в Україну, що стало для нею шоком через брак мислити стратегічно. На думку Портнова, найбільшою помилкою влади була її бездіяльність вже у квітні 2014 року.
“Українському суспільству бракує позитиву та зрозуміння стратегії і свого майбутнього”
Сьогоднішня ситуація на сході залишається непередбачуваною. На його думку можливі наступні варіанти розвитку:
1) вибори в Донбасі і поступова реінтеграція в українську державу, що малоймовірно у найближчому майбутньому. «Це не локальна, а міжнародна проблема. Я можу уявити схему „щось за щось”, аби такі вибори там відбулися. Проте вони не вирішать проблем і конфліктів, які там існують», — уточнив він.
2) Україна могла би стати єдиною країною у світі, яка б визнала незалежність ДНР і ЛНР. «Тоді є дві дивні квазідержави, щодо яких Україна не має зобов’язань і будує життя без Донецька і Луганська. Теоретично це можливо, однак тільки у разі політичних змін у Києві», — сказав історик.
3) Варіант, який пропонують в «ДНР» і «ЛНР» — ці «республіки» стають незалежною державою в адміністративних кордонах Донецької і Луганської областей і у майбутньому інтегруються до Росії. «Але Путін цього не хоче, тому його треба змушувати до цього. Інші кажуть про федеративну Україну, де Донбас стане центром відносин з Росією, здійснюючи функцію противаги Львову», — додав Портнов.
Він нагадав, що ДНР і ЛНР майже повністю залежать від Росії і в цілому від розвитку ситуації у світі. Тому Путін чекає зміни міжнародної кон’юнктури.
Андрій Портнов констатував, що Україна як держава залишається дуже слабкою, погано функціонує і не може впоратися з різними викликами. Він нагадав, що свідченням цьому є хоча б те, що вирішенням проблем тимчасово переселених людей зі сходу займаються здебільшого неурядові організації. А Київ досі не має жодної послідовної державної політики щодо Донбасу.
Ще однією загрозою Андрій Портнов назвав те, що від якогось часу для людей з окупованих теренів, як тих, хто там залишився, так і тих, хто виїхав звідти, цей конфлікт став громадянською війною.
«Хтось з родини пішов у ряди місцевих формувань, а хтось пішов воювати у добровольчі батальйони в Україні. Немає розуміння того, наскільки все далеко зайшло — цей конфлікт розділив цілі родини, а не тільки окремі групи. Це важка травма. Необхідна ретельно розроблена соціально-психологічна стратегія реінтеграції цих людей. Але чи можливо це на неконтрольованому Україною терені? Можливості України там обмежені. Треба готувати себе до цієї ролі, але цього не відбувається. В українських мас-медіа бракує дискусії і більшого розуміння, чому багато людей почали говорити про громадянську війну», — зауважив історик.
Читайте: Андрій Портнов: Українська влада байдужа до історії
Україна переживає дуже динамічний і непевний період. Важливо, аби зміни в країні ставали очевидними для людей і це була постійна тенденція. Однак Україна, на думку Андрія Портнова, нині програє на міжнародній арені бій за розуміння процесів, що тут відбуваються.
«Українські еліти не в змозі дати якогось позитивного сигналу. Найбільшим досягненням є те, що Україна продовжує існувати як держава після анексії Криму і війни в Донбасі. Вона сильніша ніж здається. Але українському суспільству бракує позитиву та зрозуміння стратегії і свого майбутнього, є певна дезорієнтація. Це наслідок слабкості держави і безвідповідальної роботи мас-медіа в Україні», — констатував історик.
На його зауваження, Українці мали завищені очікування після Майдану. Серед іншого, революція Гідності не стала революцією у значенні зміни системи форм власності, адже в Україні зберігається олігархічний статус-кво, встановлений ще за часів Кучми. І він влаштовує нинішню владу, в якій навіть президент залишається олігархом.
«Хочеться, аби політики менше говорили деклараціями і популістськими заявами. Є потреба раціональних дебатів. Ситуація не катастрофічна, але ризикована. Слід пам’ятати, що міжнародний контекст буде тільки погіршуватися. Однак історія продовжується. І це не кінець ролі України в Європі, адже ЄС змінюється. Можливо ці зміни стануть шансом і для України. Тому немає ані суто негативної, ані суто позитивної сторони сьогоднішньої ситуації в Україні», — підсумував Андрій Портнов.
Тарас Андрухович