Materiał ten jest dostępny również w języku polskim/
Цей текст також можна прочитати польською мовою
Історія часто має доволі ганебні й важкі етапи, про які не завжди бажають говорити. Одним із таких етапів у польській історії є комуністична операція «Гіацинт», яку проводили спецслужби у 80-х роках минулого століття з наміром створити особливу картотеку з даними геїв. У цей період Громадянська міліція / Milicja Obywatelska – правоохоронний орган Польської Народної Республіки – таємно працювала над створенням бази даних гомосексуалів і тих, хто регулярно з ними спілкувався. Попри те, що офіційно служби постулювали боротьбу із поширенням ВІЛ і проституцією, насправді це була антигуманна жорстока операція зі стигматизації, травматизації і часто ліквідації представників спільноти ЛГБТ. Матеріали цієї справи досі не до кінця люстровані, адже жодна із відповідальних осіб не понесла покарання. Саме цю сторінку історії спробував відобразити Пйотр Домалевський в однойменному фільмі «Гіацинт» (2021).
Головний герой Роберт Мрозовський (Томаш Зєнтек), перспективний сержант міліції, береться розслідувати справу про вбивство. Виявляється, що з цим вбивством пов’язана місцева ЛГБТ спільнота, адже жертва була геєм. Роберт зі своїм напарником роблять своєрідні рейди на публічні місця, щоб виявити серійного вбивцю. Вони допитують чоловіків, погрожуючи розповісти про те, що вони геї: «Товаришу, не кажіть нікому, бо я втрачу роботу», – каже один із підозрюваних на допиті. Усі змушені приховувати власну ідентичність, а міліціянти щоразу шантажують їх можливим публічним оприлюдненням. Раптом до міліційного відділу потрапляє підозрюваний у вбивстві, який заперечує свою вину. Роберт розуміє, що допити й приниження, які переживає цей чоловік через власну сексуальну орієнтацію, не є гуманними й прийнятними. Наступного дня виявляється, що підозрюваний зізнався у своїй вині, але після численних побоїв. Роберт хоче допитати його у камері, дізнатись більше про цю таємничу справу, але знаходить його мертвим. Справу закривають, та головний герой не полишає спроб дізнатись істину, адже також бачить інше: багато розслідувань, допитів і зізнань є помилковими та сфальсифікованими.
У фільмі чітко стає зрозуміло, що основним викликом для Роберта є не тільки бюрократична міліційна система, але й власні почуття та емоції. Роберт все більше усвідомлює, що йде проти людської логіки та його внутрішньої природи, грає подвійну роль у своєму житті. В одному сценарії йому вже підготували чудову карʼєру в міліції, адже батько має політичні звʼязки з керівництвом й нечесними методами просуває його на посаді. До того ж його кохає наречена Галінка (Адріанна Хлєбіцька), з якою він має ось-ось заручитись. В іншому ж він знайомиться із молодим студентом Ареком (Губерт Мілковський) під час одного з рейдів. Він намагається влитись у ЛГБТ спільноту, щоб краще проводити розслідування, але насправді це є несвідомою спробою зрозуміти себе й свої почуття. Режисер і оператор приділили чимало уваги метафорам, натякам, які допомагають краще зрозуміти задум. Зокрема, на тему подвійного життя вказує книжка з назвою «Маски», яку глядач може помітити в кімнаті Роберта.
Важливою також є лінія взаємин між Робертом і Ареком, які протиставляються один одному як представники різних світів. Роберт зі світу офіційного, де панують заготовлені стандарти поведінки, лицемірство й бюрократія. У цьому світі люди швидше намагаються здаватись, аніж бути. Роберт є також трагічним втіленням соціальних стандартів і рамок, які не дозволяли любити й бути щасливим. У фільмі звучить провокативна репліка: «Поляки не люблять, коли інші поляки щасливі. Вони це ненавидять». Усе це підкреслено тьмяними тонами й напівтонами у кадрах, депресивним музичним рядом і загалом відсутністю надії у діалогах персонажів. Вочевидь, Пйотр Домалевський так зображує комуністичний режим, який увесь час створював ілюзію щастя і комфорту, але насправді приховував велику людську трагедію. Натомість Арек є втіленням свободи й незалежності, що асоціюється із західним ліберальним світом. Він не боїться бути собою і намагається бути щирим і відкритим з іншими людьми. «Не можна всього боятися. Особливо свободи», – каже одного разу Арек. Однак чим більше Роберт намагається бути вільним, тим більш від цього страждає.
Події у фільмі відображають не тільки політичну, але й трагедію особистостей, яка призвела до тисячі понівечених доль. Так, за період здійснення операції було зібрано 10-12 тисяч особистих справ чоловіків-геїв, що зберігалися в міліційних записах. Операція «Гіацинт» була спрямована передусім проти людської гідності, тому особливо важко сприймаються епізоди з допитом гомосексуалів, які там не вважались ані людьми, ані громадянами. Підпільні зустрічі й вечірки є збірним образом своєрідного вимушеного гетто, в якому представники й представниці герметичної ЛГБТ спільноти перебували роками. Зважаючи на це, робота Пйотра Домалевського є універсальним коментарем щодо становлення і узаконення прав людини, боротьбу окремого індивіда проти зовнішніх обставин, а тому може бути порівняним із такими стрічками як «Горбата гора» Енґа Лі, «Краса» Гетті Макдональд чи «Стерта особистість» Джоеля Едґегртона.
Сценарист фільму Марцін Цястонь також зважав на історію вбивств геїв у Лодзі у 1988-1993 роках, ретельно дослідивши її перед фільмуванням. Серед паралелей – як приховані місця для знайомств (у Лодзі це станція Фабрична біля парку ім. Станіслава Монюшка), так і те, що справа також залишилась нерозкритою. Вона досі лишається однією із найбільш таємничих справ в історії польської криміналістики. Попри те, що фільм не можна назвати історичною реконструкцією, Марцін Цястонь ретельно пропрацював над документами того періоду, приділив увагу деталям побуту, роботі державного апарату міліції, ЛГБТ середовищу тогочасної Польщі. Не менш вражає і те, як він уміло передав внутрішню, ледь не екзистенційну боротьбу Роберта в жанрових декораціях трилера і детектива. Не дарма текст сценариста переміг у конкурсі Script Wars за «вміле використання жанрової формули поліційного трилера, який на очах глядача змінюється у щемливу історію про заборонене кохання, що народилося всупереч державному апарату насильства».
У цьому світлі стрічку також можна сприймати як історію про нещасливих людей, що стали заручниками комуністичних, антилюдських засад. Фінал теж не надає оптимізму, адже Роберт, вочевидь, не зможе вже залишатися в міліції, ані бути разом з Ареком. Останній теж буде змушений втікати з Польщі, залишаючи всі свої мрії позаду. Тому фільм Пйотра Домалевського так і залишається похмурим, невтішним коментарем щодо «зрілості» польського суспільства комуністичної доби, що готове пожертвувати будь-ким заради власних утопічних ідеалів і стандартів.
Максим Карповець
Читайте також: Нове польське кіно: “Якнайдалі звідси” Пйотра Домалевського. Чому фільм буде цікавий українському глядачеві