Александр Гловацький або ж більш відомий світу як Болеслав Прус – польський письменник та публіцист, автор одного з найбільш знакових творів польської літератури – роману «Лялька». Його життя, здається, зіткане з суперечностей: юнаком на хвилі романтичного піднесення взяв участь у Січневому повстанні, але розчарувався в ньому і на все життя став переконаним реалістом; в розмовах з людьми був ввічливим та добрим, але у своїй публіцистиці міг різко, а то й нещадно критикувати оточення; у його творах можна зустріти і гумор, і думки про самогубство. Ким же був цей тихий, непоказний чоловік, який приховував не тільки своє справжнє імʼя, але і багато інших сторінок біографії?
Романтик
Народився Александр Гловацький 20 серпня 1847 року у родині збіднілого шляхтича Антонія Гловацького з герба Прус (саме звідси вже у дорослому віці зʼявиться псевдонім письменника). З самого народження Александр не мав близькості з родиною – з невідомих причин його мати Аполонія народжувала у Грубешові, в той час як батько працював у маєтку Жабце в 35 кілометрах звідти. Свого сина Антоній Гловацький приїхав побачити лише через декілька місяців.
У віці 3 років помирає мати Александра, в 6 років він стає повним сиротою. Далі ним опікуються інші родичі – спочатку бабуся, потім тітка, а ще пізніше старший брат. Перші чотири класи школи майбутній письменник закінчив у Любліні, а в 1861 році разом з братом Леоном, який був вчителем історії, виїхав до Сєдльце, де на короткий час продовжив навчання. Потім політична ситуація на польських землях – а саме заворушення та підготовка до повстання проти російської царської влади – змусили Александра перебратись до Пулав, а потім до Кельце. Саме в Кельцях, коли хлопець мав 15 років та вчився у сьомому класі, його застала новина про вибух Січневого повстання – найбільшого і найдовшого збройного виступу поляків проти Російської імперії, який розпочався у січні 1863 року і тривав до 1864 та закінчився поразкою повстанців. Молодий Александер втік зі школи, аби долучитись до повстанців. Перша спроба закінчилась пораненням та поверненням у Люблін. Друга спроба також не була успішною. Врешті з третього разу юнак доєднався до повстанського відділу «Діти Варшави». Разом з ним Прус брав участь у декількох битвах. 20 серпня він отримав поранення у голову і майже втратив зір. Загалом повстання значно підірвало як фізичне, так і психічне здоров’я майбутнього письменника. А за участь у ньому у 1864 році він був на кілька місяців увʼязнений у Люблінському замку.
Вже пізніше Болеслав Прус негативно оцінював свою участь у повстанні, хотів від нього відректись, відчував себе ошуканим. Молодий чоловік не був самотнім у таких своїх думках – багато учасників повстання розчарувались у романтичній ідеї збройної боротьби. Пізніше в одному зі своїх листів Болеслав Прус написав: «Я, давній я, похований разом зі своїми надіями під Бялкою, на тому полі битви, звідки виріс другий я».
Реаліст
У боях Січневого повстання «помер» Прус-романтик, вихований на великих творах Міцкевича та ідеях обраності польського народу. На думку Пруса та інших представників критичного реалізму – ідеї, яка розповсюдилась у польському суспільстві якраз після поразки Січневого повстання – романтичний месіанізм мав наслідком пасивність, ідеалізацію минулого та зневагу до сьогодення. Нація, переконана у своїй винятковості, може не помічати, що світ розвивається, а сама вона все більше відстає. «Ми не тільки відстале і матеріально бідне суспільство, але, що ще гірше, ми духовно хворі. Наші старі програми застаріли і сьогодні не мають жодної вартості. Ми схожі на неорганізовану юрбу людей, які заблукали вночі в лісі, і не знають, куди йти», – писав Болеслав Прус.
Молодий Александр Гловацький після повстання захоплюється точними науками та технічним прогресом. Після написання матури хлопець вступає до Варшавської головної школи на математично-фізичний факультет. Однак через брак коштів так ніколи і не здобуває вищу освіту. Це не заважає йому мріяти про карʼєру науковця. У 1971 році він перекладає працю про логіку англійського філософа Джона Стюарта Мілла.
Александр Гловацький із захопленням відгукувався на винаходи і технічні новинки. Про телефон він писав у Kurier Warszawski: «Цього року цей винахід може спричинити революцію у людських стосунках. Тільки б електроенергія подешевшала». Як Болеслав Прус він популяризував наукові досягнення в «Тижневих хроніках», а в «Ляльці» зобразив двох дослідників: Гейста та Юліана Охоцького, для яких прототипом став справжній винахідник Юліан Охорович, друг Гловацького ще зі шкільних років.
Публіцист
На початках матеріальне становище молодого Гловацького було важким. Він працював вихователем, працівником на фабриці Лільпопа у Варшаві, банковим касиром. У 1864 році Александр Гловацький починає свою карʼєру публіциста – у газеті Kurier Niedzielny друкує вірш «Пегаси», який підписує псевдонімом Ян в Олії (Jan w Oleju).
Вперше псевдонім Болеслав Прус зʼявляється пізніше – у 1872 році, коли Александр публікує у газеті Opiekun Domowy фейлетон «Листи зі старого табору». Імʼя Болеслав Прус Александр Гловацький вигадав, щоб підписувати, на його думку, «несерйозні» тексти в газетах. Однак саме під цим імʼям він досягне популярності.
У 1874 році Прус починає писати для Kurier Warszawski. Там публікують його фейлетони та репортажі з мандрівок країною, а також виходить «Тижнева хроніка» – серія колонок, які він писав з перервами до кінця життя і в яких коментував актуальні політичні події, соціальні та моральні питання. Вже у 1953-1970 роках професор Зигмунт Швейковський зібрав в одній публікації усі «Хроніки» Пруса – видання налічило 20 томів.
Письменник
Перші успішні літературні спроби Болеслава Пруса відбулися близько 1880 року. В основному це були повісті та оповідання. Найвідоміші з них – «Катеринка», «Антек» чи «Камізелька». У 1886 році книжковим виданням вийшов роман перший роман Пруса «Форпост». У 1887 році письменник починає частинами друкувалася в Kurier Codzienny свій роман «Лялька», який у 1890 році виходить окремою книгою. Саме цей роман вважається найвидатнішим у всьому доробку Болеслава Пруса. Головний герой – Станіслав Вокульський походив зі збіднілої дворянської родини, продавцем на винзаводі, учнем Головної школи, учасником Січневого повстання, покараним засланням до Сибіру, ученим, нарешті: купцем і фінансистом, який заробив величезні статки на торгівлі припасами для війська під час російсько-турецької війни. Ці статки він хотів використати насамперед для однієї мети: завоювати Ізабелу Ленку, аристократку, в яку він нещасливо закохався. Історія Вокульського відбувається на тлі широкої соціальної панорами тогочасного польського суспільства. Епізодичність роману дозволяє представити точну топографію міста і життя всіх станів: тут є аристократичні салони, міщанські будинки, убогі квартали, церкви, суди, театри та постоялі двори.
У 1893 році Прус завершує свій наступний роман – «Емансипантки», де описує своє, загалом негативне, ставлення до феміністичного руху, який тоді тільки зароджується. У 1895 році виходить друком «Фараон» – історичний роман, дія якого відбувається у Стародавньому Єгипті. В цьому творі письменник майстерно описує механізми керування державою та політичну боротьбу за владу.
За словами Моніки Пьонтковської, автора біографічної книги «Прус. Біографічне розслідування», напружена робота протягом 1880-90-х років стала результатом, серед іншого, внутрішньої потреби письменника, який через свої тексти торкався найважчих моментів своєї біографії, особистих трагедій, душевного болю, який був би нестерпний без літератури. Головний висновок дослідниці – у своїй письменницькій роботі Болеслав Прус став терапевтом сам собі.
«Сірий чоловічок»
Як дослідники творчості та біографії Болеслава Пруса, так і ті, хто був з ним особисто знайомий, згадують чоловіка як тихого, потаємного та нервового. Письменник мав слабке здоровʼя та проблеми з психікою, зокрема агорафобію і часто їздив в оздоровницю у Наленчуві (сьогодні – Люблінське воєводство). То ж, на перший погляд, Прус зовсім не виглядав, як геній польської та європейської літератури. Це помітив знайомий з ним Стефан Жеромський, інший відомий польський письменник. У 1890 році Жеромський так написав у своєму щоденнику: «Дивовижний таємничий чоловік. Згадавши “Ляльку”, важко повірити, що цей сірий чоловічок міг написати такий шедевр».
Визнання Болеслав Прус отримав ще за життя, яке, однак, не тривало довго. 22 травня 1912 року у віці 64 років письменник помер внаслідок інфаркту. «Похорон Болеслава Пруса пам’ятатимуть завжди. Дивлячись на незліченні натовпи, багато хто з неприхованим подивом запитував: у чому ж причина такої небувалої єдності? У чому таємниця такої надзвичайної солідарності, яку ми всі намагаємося добитися, однак даремно? Яка ж внутрішня потреба наказала всім без винятку вшанувати пам’ять людини, що низку років у тихій самотності вела життя, присвячене впертим міркуванням? І на всіх нас велике враження справила мить, яка перевершила навіть найсміливіші очікування. Ми бачили шану, яку весь народ віддає найшляхетнішому своєму громадянину, великому серцю, яке до самого краю свого життя палало сильною любов’ю», – так Tygodnik Ilustrowany від 1 червня 1912 року описував похорон письменника
Болеслав Прус похований на варшавському цвинтарі Повонзки. Кілька років по тому на його могилі було встановлено пам’ятник за проєктом Станіслава Яцковського з написом «Серце сердець» і скульптурою дитини, яка обіймає могилу.
Анастасія Верховецька
За матеріалами Нова Польща, Polskie Radio, Cultura