29 серпня в Україні вшановують памʼять військових та учасників добровольчих формувань, які полягли в російсько-українській війні. День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, був встановлений указом Президента України у 2019 році в річницю виходу українських військ з оточеного росіянами Іловайська 29 серпня 2014 року.
Після початку повномасштабного російського вторгнення в лавах ЗСУ було сформовано Інтернаціональний легіон територіальної оборони України, де воюють іноземці, зокрема поляки. Станом на 29 серпня 2023 року точно відомо про сімох загиблих військових-громадян Польщі. Розповідаємо ким були поляки, які загинули захищаючи Україну.
Томаш Валєнтек
Загинув 17 липня 2022 року під Ізюмом.
37-річний Томаш Валєнтек став першим громадянином Польщі, який загинув на полі бою під час повномасштабної російсько-української війни. Поранення, несумісне з життям, отримав під час артилерійського обстрілу, коли намагався витягнути з-під вогню пораненого побратима з Колумбії.
До приїзду в Україну Томаш вже мав військовий досвід: служив у польській армії, брав участь у військовій операції в Афганістані 12 років тому. Коли повернувся додому, вирішив більше ніколи не брати у руки зброю. Здобув медичну освіту. Працював на повну ставку у дитячій лікарні імені Полікарпа Брудзінського та у будинку пристарілих. Також професійно займався змішаними єдиноборствами і у 2021 році навіть виграв у загальнопольському чемпіонаті у Глівицях.
До Інтернаціонального легіону Томаш Валєнтек вступив у перші дні після широкомасштабного вторгнення. Згодом перейшов у добровольчий батальйон «Карпатська Січ». Про те, що збирається їхати в Україну, Томаш до останнього не говорив ні батькам, ні іншим рідним. Вже в дорозі на фронт повідомив, куди їде. «Я так і не дізналась, що мій син воював на фронті. Навіть коли він надсилав мені світлини, постійно писав: “Я фельдшер”. Я відповідала: “Добре, хай буде так. Але я знаю: ти у небезпеці і воюєш на фронті”», – згадує Тереза Валєнтек, мати загиблого.
«Томаш завжди казав, що має два серця – польське та українське, і як тільки почалась війна, він, не роздумуючи, зголосився добровольцем, щоб долучитись до лав військових і допомогти у боротьбі за свободу України», – розповідає наречена Томаша Марта.
Вдома у Томаша Валєнтека залишились дочка, наречена та батьки.
Роберт Гнєздінський
Загинув 10 листопада 2022 року у боях на кордоні Харківської й Луганської областей.
Про Роберта не відомо багато. За бажанням рідних, у ЗМІ не публікували його фотографії та інформації про нього.
21 лютого 2023 року указом Президента України №86/2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.
Даніель Штибер
Загинув 25 листопада 2022 року під Луганськом.
Даніель походив з Варшави, мав 35 років. З початком повномасштабного російського вторгнення став активно допомагати постраждалим українцям – спочатку в Польщі, згодом в Україні, де евакуйовував людей із прифронтових міст і селищ. У березні Даніель вступив до Інтернаціонального легіону. Був розвідником.
«Даніель нам не сказав, чим насправді займається в Україні. Багато чого не договорював. Ми дізналися про все згодом. Ми були проти, але Даніель непохитно реалізовував свої наміри. Він сказав моїй дружині: мамо, якщо я не воюватиму там, то росіяни прийдуть сюди», – згадує Мірослав Штибер, батько загиблого.
Даніель був активним мешканцем Варшави. Був членом фонду допомоги ветеранам Армії Крайової, допомагав колишнім військовим та повстанцям. Мав три вищі освіти, зокрема, в царинах міжнародних відносин і кримінальної психології. Крім цього пройшов військовий вишкіл, у тому числі в елітному підрозділі польського спецназу GROM. Був медичним рятівником, аквалангістом, скелелазом, парашутистом, ліцензованим пілотом дронів, інструктором зі стрільби. Вже під час перебування в Україні допомагав побратимам, передаючи свої навички.
Даніель Штибер загинув 25 листопада 2022 року під Луганськом під час виконання бойового завдання. Він потрапив у пастку та підірвався на міні. Прощались з Даніелем у Харкові, Києві та Варшаві. Даніеля Штибера поховано на цвинтарі Старе Повонзкі у Варшаві
Януш Шеремета
Загинув 4 грудня 2022 року під Бахмутом.
41-річний Януш Шеремета походив із міста Динів (Підкарпатське воєводство). Його друзі розповідали, що він був людиною, сповненою енергії. Мав багато захоплень та інтересів. Дбав про свій фізичний стан. Навчався бойових мистецтв, у Англії брав участь в аматорських змаганнях з джіу-джитсу, де завоював срібну медаль. Він плавав і «моржував». Любив подорожувати. Був дипломованим актором – акторську школу закінчив у Англії.
У 2014 році поїхав до Запоріжжя, зацікавився козацькими традиціями, навіть навчався у школі козацького бойового мистецтва. Вів у інстаграмі сторінку під назвою janusz.to.kozak.
Після початку повномасштабного російського вторгнення, приїхав до України, щоб відвезти/забрати до Польщі свою 7-річну доньку та партнерку-українку. Коли пересвідчився, що вони у безпеці, пішов на фронт.
Втупив до Інтернаціонального легіону не маючи військового досвіду.
Януш двічі виносив поранених побратимів з-під обстрілів. Отримав звання молодшого сержанта, командував бригадою із 30 воїнів.
Януша Шеремету поховали у селі Шкляри на Підкарпатті, де знаходиться батьківська домівка. Крім доньки-українки, сиротами залишилось троє синів Януша.
В лютому 2023 року Януш Шеремета указом Президента України отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.
Кшиштоф Тифель
Загинув 4 грудня 2022 року під Бахмутом.
33-річний Кшиштоф Тифель походив з Ченстохови. Багато років був учасником харцерського руху і членом Стрілецького об’єднання. Захоплювався музикою та фаєр-шоу.
Він не лише воював на фронті, але навчав у Рівному українських бійців тактиці ведення бою у лісі та в полі.
«Він був чуйною, хороброю і жертовною людиною. Кшиштоф говорив мені, що приїхав в Україну, бо не міг просто спостерігати за несправедливою жахливою війною. Він хотів захищати слабших. І йому, як іноземцю, було непросто пройти цей шлях. Я знаю, що в нього були плани на життя. Він любив природу і хотів відвідати Карпати. Він хотів побачити друзів і сім’ю. Він хотів вивчити українську мову. Я хочу, щоб ми не забували Кшиштофа, бо він загинув в бою за нашу свободу і був прекрасною людиною», – цитує Суспільне подругу військового Анну Калаур.
«Він дуже полюбив Рівне. За словами його побратимів, навіть говорив: “Якщо загину – поховайте мене у Рівному”. Після його смерті ми спілкувалися із родиною загиблого, Послом Республіки Польща в Україні, Генеральним Консульством Польщі в Луцьку, військовим керівництвом. Врешті було прийняте рішення поховати тіло Героя у Рівному», – прокоментував голова Рівненської обласної адміністрації Віталій Коваль.
Кшиштофа Тифеля кремували. Його прах поділили та поховали у Рівному на кладовищі «Нове» та на комунальному цвинтарі у рідному місті Героя – Ченстохові.
В лютому 2023 року Кшиштоф Тифель указом Президента України отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.
Павел Садзіковський
Загинув 20 березня 2023 року у боях під Бахмутом.
Павел Садзіковський походив з міста Клодзко у Нижньосілезькому воєводстві. Мав 48 років. Останні 17 років жив в Ірландії, де мав власний бізнес. Після початку повномасштабної російсько-української війни, призупинив діяльність своєї фірми та виїхав в Україну, де був зарахований до Інтернаціонального легіону. За бойові дії на передовій, мужність і вміння відзначений 2 березня 2023 року Почесним знаком Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест».
«В суворому Донбасі, далеко в Україні <…> Страждання людей не дають мені стояти осторонь. Хочу допомогти, як можу, і чи повинен я боятись? Ми любимо свободу і любимо мир, й цих цінностей ніколи не віддамо», – написав про своє життя в Україні Павел Садзіковський.
Похований на міському цвинтарі у Клодзко. Залишив трьох дітей.
Міхал Журек
Помер 25 березня 2023 року у Дніпрі після важкого поранення в боях під Бахмутом.
Сержант Міхал Журек народився 30 листопада 1977 року, був старшиною взводу добровольчого Інтернаціонального легіону Збройних Сил України. Військовий досвід здобував у військах територіальної оборони.
Рішення поїхати в Україну він ухвалив минулого року у квітні. Під час боїв під Бахмутом отримав важке поранення в голову і 25 березня помер у лікарні в Дніпрі. Чоловік залишив сиротами чотирьох дітей віком 12-18 років. «Він загинув за вільну Україну і безпечну Польщу. У цій потребі не шкодував ні власної крові, ні свого життя», – написано в некролозі про загиблого.
За словами дружини героя, у квітні у нього закінчувався контракт і він планував повертатися до Польщі. Мав у намірах продовжувати служити у війську в Польщі. «Він сказав, що буде боротися за свободу України і безпеку Польщі. Він був дуже хороший у тому, що робив. Я не чула про нього жодного поганого слова», – цитують ЗМІ Агату Журек.
Похований у рідному місті Бралін (Кенпінський повіт) у Вєлькопольщі. Як пише видання oborniki.naszemiasto.pl, церква була заповнена вщерть, багато хто стояв біля храму, щоб попрощатися з Героєм обох народів. У жалобних заходах взяла участь українська делегація, зокрема генконсул України у Вроцлаві Юрій Токар та українські військові
А.В.
За матеріалами PAP, Нова Польща, Onet, Gazeta Wyborcza, natemat.pl
Читайте також:
На війні загинув український футболіст, гравець польського футбольного клубу Микола Жидков